«Повернення» (1931)

Автор показує солдатів, яких повернула батьківщині війна живими, вони понад усе прагнуть знайти дорогу до нового життя. Це ще один роман, що розкриває тему «втраченої генерації». Ремарк зобразив, як юнаки з вогненного пекла війни потрап­ляють у не менш мерзенне пекло буржуазної дійсності. Гроші та майнова нерів­ність розкладають і фронтову дружбу. У глибині душі хлопці сподіваються, що їхні страждання не безплідні. А виявилося, що їх зраджено. Це твердження висловлює один із героїв — Брайєр: «Батьківщина — загарбницькі плани, честь — жадоба до влади, нація — сверблячка діяльності у генералів».

Звичайно, переконання письменника не могли не позначитися і на його творчос­ті. Митець звинувачує війну не тільки у фізичному знищенні людини, а й у тому, що чоловіки, які уціліли, мусять пройти нелегкий шлях повернення до мирного життя, бо вони «втрачене покоління».

«Три товариші» (1938)

Роман належить до тих, що здатні вплинути на душу людини, її почуття. Герої цього антивоєнного роману — люди, морально скалічені війною, вони стали втра­ченим поколінням для суспільства. «Три товариші» — останній із трьох романів про «втрачену генерацію» (перші два «На Західному фронті без змін», «Повернен­ня»), написаних протягом одного десятиліття і об'єднаних ідейно і художньо. Усі

вони спрямовані проти війни, її антилюдської суті, її жахливих наслідків. Дія у ро­мані відбувається після Першої світової війни, за словами Ремарка «час, який пройшов по людях, наче по рейках». У романі автор порушує ряд проблем: війни і миру, життя і смерті, дружби і кохання, боротьби з насильством і наслідками війни. Письменник виступає на захист людини-борця.

З головним героєм Робертом (Роббі) ми знайомимося у день його 30-річчя. Це вік, коли чоловік уперше підводить підсумок прожитого. У героя, як і у його друзів Гоф-ріда Ленца і Отто Кестера, не залишилося ніяких спогадів, окрім війни. Проте вони не втратили головного — людяності і дружби, що допомагали їм жити далі.

Товариші не байдужі до чужого горя, воно гуманно поводяться з повіями, а як­що якість прояви жорстокості у них і трапляються, то це швидше маска, за якою вони приховують свої зранені душі. Незважаючи на спільну воєнну долю герої Ре­марка доволі різні. Веселий і відчайдушний, романтичний Ленц, багатослівний, стриманий і надійний Кестер. Про Роберта автор навмисне нічого не розповідає. Герой виступає оповідачем, про нього ми дізнаємося з його вчинків.

Один із вимірів моральності людини — її ставлення до того, кого вона любить. Порожнеча минулого життя, сповнена лише страшними спогадами і безнадією прийдешнього, змінилася розумінням необхідності жити для іншої людини. В обра­зі Роберта ми бачимо, як можна віддано і щиро кохати. Коли Роббі знайомиться з Пат, він переживає про свою «невідповідність» їй, як він нервується, коли чекає ді­вчину у своїй вбогій кімнаті, позичаючи крісло і світильник у сусідів. Стосунки Ро­берта і Патриції — це справжній прояв високих почуттів, а кохання здатне подола­ти все. Віддане кохання Роберта і Пат пройшло через жорстокі випробування і витримало їх. Роберт самовіддано намагається врятувати свою кохану Пат і зробив усе можливе, щоб полегшити її останні дні. Тоді ж на допомогу прийшли друзі: «Я вже був не один. За туманом блідо-сірою дорогою мчала допомога, фари роз­бризкували яскраве світло... і дві руки стискували кермо, два ока холодним впевне­ним поглядом свердлили пітьму: очі мого друга».

Маючи таких друзів, таку самовіддану дружбу, варто жити, незважаючи ні на що. У своїй дружбі герої Ремарка вірні до кінця. Є над чим задуматися, читаючи слова Ремарка: «Чоловік не може жити лише задля кохання. Але жити задля іншої людини може».

«Людину можна вбити, але її не можливо перемогти», — писав Е. Хемінгуей. А Д. Затонський говорив: «їх були мільйони, тих, що втратили віру і водночас пра­гнули її, зневірились і водночас не втратили надії». Ці слова і розкривають сутність героїв у романі Ремарка.