1. Загальна характеристика

німецької літератури XX століття.

Поняття «втрачене покоління»

Німецька література починає свій розвиток від часів Лессінга, якого вважа­ють засновником цієї літератури. Роз'єднаність у країні не давала розвитку для культури і літератури зокрема. У 1871 році давня мрія німецького народу наре­шті здійснилася: Німеччина була об'єднана не внаслідок демократичного руху, а «залізом і кров'ю», угодою князів і королів, навколо найсильнішого із них — короля Прусії.

На початку XX століття в Німеччині стрімко розвивається промисловість. У 70-х роках у німецькому суспільному житті відбуваються глибокі зміни. Замість дріб­них, напівфеодальних держав, виросла Німецька імперія. Такий підйом суспільного життя дав про себе знати і в літературі. Розвиваються різні напрямки: критичний реалізм, натуралізм (Гауптман), експресіонізм.

На чолі боротьби за демократичну та соціалістичну літературу встають пись-менники-антифашисти, які поверталися з еміграції: Й. Бехер, Б. Брехт, А. Зегерс. Були і такі, що залишилися емігрантами до кінця життя (Е. М. Ремарк). Провідною темою в літературі стала антифашистська.

Слід зазначити, що у цей час розвивається особлива драматургія, біля витоків якої стояв Б. Брехт. Він став засновником «епічного» театру.

З проголошенням НДР починається новий етап літературного розвитку. Осо­бливістю розвитку цієї літератури є її просвітницький характер. Відбувається стрімкий розвиток публіцистики, жанру есе. Поезія цього періоду адресується широкому колу читачів і часто набуває пісенної форми. Центральною темою лі­тератури цього часу є тема відповідальності, духовного відродження, «двох Ні-меччин». Провідним художнім методом літератури НДР стає соціалістичний ре­алізм.

Всесвітньовідомими письменниками, які представляють німецьку літературу XX століття, стали, Брехт, Ремарк, Белль.

2. Життєвий і творчий шлях е.-м. Ремарка (Еріх Марія Пауль) (22.06.1898—25.09.1970)

У німецькій літературі XX століття не було більш популярного письменника як Ремарк. Його любили і читали мільйони, а книги перекладені на 50 мов і видавалися надзвичайно великими для того часу тиражами. Достатньо сказати, що вже перший ро­ман Ремарка «На Західному фронті без змін» (1928) розійшовся у кількості 3,5 млн примірників, що стало рекордом для усієї книжкової індустрії. Видатний письменник належить до письменників «втраченої генерації» і представляє саме таку літе­ратуру. Головна тема творів — показ життєвої долі молодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни, «втраченою генерацією» для людства. Народжені для життя, сотні тисяч юнаків неприродно рано пізнали смерть, а ті, що

залишилися жити, були приречені на душевні муки, проте вони любили життя: «Життя є життя. Воно не варте нічого і коштує дуже багато. Від нього мож­на відмовитися — це нескладно. Але чи одночасно не відмовляєшся від помсти, від усього, що кожного дня, кожної години висміюється, що зветься вірою в лю­дяність і людство? Ця віра живе незважаючи ні на що...Так чи інакше, але все-одно треба витягнути цей світ із крові та бруду. І хай тобі вдасться зробити це хоч на сантиметр — це теж важливо, бо ти боровся. І поки ти дихаєш, не упус­кай випадку поновити боротьбу».

Еріх Марія Ремарк — це надзвичайно приваблива особистість — яскрава, тала­новита, дотепна і романтична. Його називали «Лицар честі і пера». На біографію Ремарка наклала свій відбиток уся історія XX століття: дитинство і юність у кайзе­рівський час, Веймарська республіка і, нарешті, роки вигнання, проведені в США та Швейцарії. Його доля нагадує долю славетного Данте, який теж більшу частину свого життя провів поза межами батьківщини, усім серцем вболіваючи за неї: «Я народився у часи гасових ламп, — писав Ремарк, — пережив період розвитку електрики та авіації. Якщо проживу 10—15 років, то дочекаюся польоту на Мі­сяць. Наука подолала все. Лише людям не вдалося стати ближче один до одного... У більшості ми не зробили ні кроку... Це страшне протиріччя. І незважаючи на все це, я вірю, що люди знайдуть шлях один до одного. Я не наївний оптиміст, але чи неможливо, щоб люди навчилися одне в одного доброму?».

Еріх Марія Ремарк народився 22 червня 1898 року в провінційному містечку Оснабрюці, в Нижній Саксонії. Батько письменника Петер Франц Ремарк був палі­турником і був родом із династії ремісників середнього достатку. Мати Анна Марі займалася вихованням дітей.

Раннє дитинство Еріха було безтурботним, з іграми на лоні природи і святами на центральній площі, де мандрівні актори і музиканти розважали публіку. Хлопець був справжнім мрійником, рано захопився літературою, багато читав, однак безсис­темно. Читав усі книги, що їх приносив додому батько для того, щоб зробити палі­турки. Однак пізніше, згадуючи дитячі та юнацькі роки, Ремарк говорив: «.Мої мрії не натрапляли на порозуміння ні вдома, ні в школі, не знайшлося і мудрого порад-

ника, який би зумів мене зорієнтувати у світі книг. Неможливо було уявити себе в майбутньому ніким іншим, як учителем чи аптекарем».

У 1915 році Ремарк вступив до католицької вчительської семінарії, підкорив­шись волі батьків, які мріяли про те, щоб їх син належав до солідного середнього прошарку і уник участі простого робітника. Однак закінчити заклад не вдалося. На­слухавшись патріотичних гасел, які звучали і вивішувалися скрізь, по-дитячому ві­рячи в усе те, що говорили про німецьку культуру, її винятковість та гуманізм, у 1916 році 18-річний юнак йде захищати «німецьку цивілізацію». Йде Ремарк на фронт добровільно, бо війна вважалася священною битвою. Але що могли важити будь-які ідеї перед усім потворним, що було на війні: безглузда смерть, каліцтво, страждання чоловіків, юнаків, майже хлопчаків, яким так хотілося жити.

Молодий солдат Ремарк ремонтував розбиті залізничні колії, прокладав теле­фонні лінії, встановлював загорожі із колючого дроту. Влітку 1917 року він був тя­жко поранений, осколок снаряду потрапив у ногу, руку, зачепив шию, в результаті чого Еріх потрапив до госпіталю в місті Буйсбурзі, де знаходився на лікуванні до кінця жовтня 1918 року. І хоч у листах він намагався бути веселим і безтурботним, жахи війни, пережите на фронті забути було просто неможливо: «Мерзенне це за­няття — у такий холод повзати по окопах, стояти на посту, замерзаючи на вітрі, і взагалі не відчувати себе людиною».

Із обпаленою душею повернувся він додому. Усі ті патріотичні настрої розбили­ся об скелю насильства і смерті. З'явилася зневіра, безнадія, спустошеність і мар­ність сподівань. Наслідком цього і була поява нової генерації — «втраченого поко­ління», а згодом і літератури про нього, зачинателем якої і був Ремарк. Фронтові переживання визначили характер літературної творчості письменника, шлях до якої був нелегким і довгим Ким тільки не довелося працювати Ремарку у перше повоєн­не десятиліття: вчителем, бухгалтером, репортером... Зневірені фронтовики не мог­ли знайти собі місця в повоєнному житті. Повернувшись до Оснабрюку, Ремарк завершив навчання в гімназії і став «запасним учителем», обов'язком якого була заміна вчителя, який захворів, в одній із сільських шкіл. Ремарк добирався до шко­ли на велосипеді, робив це з великим небажанням, оскільки вже на той час його ва­била література. Скоро він покинув школу і став перебиватися випадковими заробі­тками: давав уроки гри на піаніно, був інструктором в автошколі, навіть продавав надгробні плити. Жодна професія його не приваблювала, до того ж пережите на війні не давало спокою. Ремарк почав влаштовувати своє особисте життя.

У 1924 році на одному бенкеті він познайомився з танцівницею і красунею Ільзою Юттою Замбоною. У жовтні 1925 року вони побралися, проте шлюб видався не досить вдалим і через 5 років подружжя розлучилося. Спочатку кокетство дружини не викли­кало ніяких підозр, але згодом вона почала відкрито зраджувати і говорити, що вони обидва мають на це право: «Еріх, я так само кохаю тебе. Але погодься, ми ж не міщани, ми культурні сучасні люди». У 1938 році Ремарк знову вступив з Ільзою у фіктивний шлюб, щоб дати їй можливість виїхати за кордон у Швейцарію, а звідти до США.

20-ті роки стали для Ремарка переломними. Він заробляв собі на життя журналі­стикою і літературними працями. Усе це було лиш етапом для переходу до справж­ньої прози. Залишалося мало часу до того моменту, коли побачить світ перша книга Ремарка «На Західному фронті без змін» —-життєвий біль автора.

Ремарк любив ходити Берліном пішки. Йти і відчувати себе нарівні зі столицею. У світлому плащі з тростиною — бачили б його друзі! Проте вони ніколи не побачать. Фріц Хорстмейер помер у госпіталі, Бернхарда поховали прямо на полі бою, а Фрідріха після прямого попадання неможливо було навіть поховати... Мама Ремарка померла від

раку, у той час, як він, нашпигований ліками, перебував у госпіталі. Але у військових го­спіталях, принаймні, хоч кололи морфій, а в звичайних лікарнях, де помирала мама, його не було — все йшло на «героїв фатерлан». Ремарк усе ще бачив війну уві сні і все часті­ше здригався, почувши звук трамвая, що наближається, — він дуже схожий на дальній гуркіт снарядів. Він пригадував, як ніс на плечах до санітарної палати пораненого в ногу Троске і кричав йому крізь гуркіт: «Зараз, зараз! Потерпи! Не бійся, все буде добре, ти у відпустку тепер поїдеш!» Але товариш мовчав, бо секунду назад йому в голову потра­пив осколок. Ремарк цього не знав і ніс його вже мертвого, розповідаючи про дім, про відпустку. Він написав про це. Ремарку здавалося, що коли про Троске будуть пам'ятати всі німці, йому буде трохи легше. Але видавництво Фішера виявило безтактним нагаду­вати читачам про Першу світову війну. Минуло три місяці, і роман «На Західному фрон­ті без змін» було прийнято до публікації. Твір почав виходити в газетній версії, а через два місяці побачила світ і книга. Через одинадцять місяців потрібен був додатковий ти­раж — щодня продавали по 20 тисяч примірників. Через два роки права екранізації при­дбав Голівуд, а Ремарк став найбільш популярним письменником у світі.