2. Передумови розвитку, сутність реформи драми та основні принципи «епічного» театру б. Брехта

Твори були незвичайними, як незвичайним був і сам драматург. Головним на­прямком німецької драматургії тих років був експресіонізм, який заперечував вій­ну, поєднував протест проти буржуазного світу, любов людини до людини, хвилю­вання про її долю.

Незабаром у Брехта з'являється думка про створення такої драматургії, яка б ад­ресувалася не почуттям людини, а її розуму, драматургії, яка б передавала усвідом­лення його уявлень про суспільство і мистецтво.

Б. Брехт розрізняв два види театру:

• драматичний («аристотелівський»);

• епічний.

Теорія «епічного театру» була сформульована Брехтом у 20-х роках XX сто­ліття.

Форми і ознаки театрів

исооливості

1. Завдання театру він вбачав у створенні цілковитої ілюзії життя на сцені (дія не мала переносити глядача в певну епоху, а для цього актору не було потреби по­ вністю перевтілюватися. Його завдання полягало в тому, щоб грати і через гру по­ казати, яким є герой, і примушувати таким чином глядача споглядаючи думати).

2. Основне — вплив на розум, а не на почуття. З цією метою він вводить у п'єси зонги (пісні-монологи героя або автора). їх функція — пряме звернення до глядача. При цьому здебільшого такі пісні не зумовлюються обставинами дії. Герой через їхню визначальну роль у розкритті художньої думки перетворюється на рупор ідей автора і підсумовує події, розмірковує над їх смислом, свої думки передає гля­ дачеві.

3. Брехт вважав, що драматургічний твір потрібно писати і ставити так, щоб глядач постійно пам'ятав, що перебуває в театрі, що перед ним сцена, а на ній ак­ тори. З цією метою режисер зменшує кількість декорацій до мінімуму. Костюми у нього набувають умовного характеру.

4. Драматург наголошував на необхідності критичного ставлення автора до то­ го, що відбувається у п'єсі і на сцені.

1. Найчастіше дію у своїх п'єсах Брехт переносить в екзотичні, зовсім нереальні обставини.

2. Для посилення сценічного ефекту, крім зонгів, Брехт використовує різні таб­ лички з написами, що з'являлися над головами акторів перед початком кожного но­ вого епізоду. У цьому він вбачав засіб критичного ставлення до того, що відбува­ ється на сцені.

3. Театр Брехта був «відкритим театром», тобто «театром відкритих висновків». Він пропонував глядачам водночас кілька логічних варіантів, що взаємовиключа- ють один одного. Таким чином режисер підводив глядачів до самостійного виснов­ ку. Завдяки цьому він змушував глядача втручатися в хід не того, що відбувається на сцені, а самого життя. Режисер не імітував життя, а розмірковував над ним.

4. Мета Брехта — театр, який тлумачить уроки історії.

5. «Ефект відчуження» — це незвичайне зображення звичайного, коли глядач сприймає сценічний образ як відчуження. Актор не повинен повністю перетворю­ ватися в сценічний образ, він лише показує його, лише цитує текст, лише повторює реальну подію.

Свої погляди як теоретик викладає у працях «Сучасний театр — театр епічний», «Театр розваг чи театр повчання», «Про експериментальний театр».

Вплив Брехта в Росії відчув на собі такий діяч, як Любимов — театр на Таганці. Лесь Курбас, як і Б. Брехт, любив філософські твори, будував український націона­льний театр, головний принцип — відчуження. Лесь Курбас намагався пробудити розум, вміння аналізувати і робити висновки. О. П. Довженко використовував ефект відчуження як талановитий кінорежисер.