3. Методи збирання соціологічної інформації.
Метод соціологічного опитування.
Визначення та особливості застосування.
Соціологічне опитування – це метод збору соціальної вербальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього чи опосередкованого спілкування дослідника з респондентом шляхом реєстрації його відповідей на запитання або ствердження.
Респондент – учасник соціологічного дослідження, що є джерелом усної чи письмової інформації.
Реципієнт – учасник соціологічного дослідження, що здобуває від респондента усну чи письмову інформацію.
Опитування – найпоширеніший, найефективніший та найнадійніший метод збирання первинної соціологічної інформації. З його допомогою можна отримати до 90% усіх даних, особливу ті, які не відображені в документальних джерелах чи доступні прямому спостереженню. Особливо це стосується вивчення людських настанов (політичних, релігійних, етнічних та ін.), оскільки думки людей не піддаються безпосередньому спостереженню. Джерелом інформації виступає людина – безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явищ чи процесів. Вербальна інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна, вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати обчислювальну техніку. Втім, більшість даних – описового характеру.
Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в свідомості опитуваних. Крім цього, одержані данні не завжди свідчать про справжні думки, переконання, настрої опитуваного, оскільки останній, відповідаючи на запитання, нерідко прагне створити позитивне враження про себе. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації і з метою його усунення можна використовувати опитування в комплексі з іншими методами збору інформації, завдяки чому зростає надійність отриманої інформації.
Вірогідність відповіді респондента багато в чому залежить від уміння реципієнта розпочати опитування, від його професіоналізму, а також від якості інструменту. Основний інструмент соціологічного дослідження – анкета – це тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.
Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і „паспортної”. У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як використовуватимуться його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету. В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми. „Паспортна” частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента. Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослідженні.
Добре відомо: для того, щоб отримати зрозумілу відповідь, потрібно чітко і правильно поставити питання. Тому формулювання питань анкети – найбільш складний і відповідальний етап її побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять дослідження і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кожному індикатору відповідає одне або кілька запитань.
Скласти запитання анкети, певним чином, являє собою мистецтво. Для цього необхідно як добре володіння мовою, так і знання класифікації анкетних запитань. Зокреама, за функціональним призначенням запитання анкети можна поділити на змістовні і допоміжні. Змістовні запитання є емпіричними індикаторами ознак явища, що вивчається. Допоміжні запитання виконують різні функції: дають змогу жорстку стандартизовану форму опитування наблизити до діалогу, зібрати додаткову інформацію, а також розвинути інтерпретацію одержаних результатів тощо. Найпоширенішими серед допоміжних запитань є запитання-фільтри – це питання, що відсіює тих респондентів, яких не стосується наступне запитання. За формою побудови запитання поділяють на відкриті, закриті та напівзакриті. Відкритим називають запитання, щодо якого автор не пропонує респондентові перелік підготовлених відповідей, а залишає місце для відповіді у довільній формі. Крім цього, послідовність запропонованих варіантів відповідей теж помітно впливає на вибір їх респондентом. Варіанти, розміщені спочатку, мають більше шансів бути вибраними.
Види опитувань.
Опитування класифікують за різними критеріями.
За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на анкетування та інтерв'ю. При цьому кожен із видів має свої різновиди.
Анкетування – це вид опитування, який передбачає опосередкований збір первинної вербальної інформації за допомогою анкети, яку респондент заповнює самостійно.
У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування залежно від способу розповсюдження анкет:
• Роздаткове (респондент отримує анкету безпосередньо з рук дослідника). Воно може бути індивідуальним і груповим. Недоліки індивідуального анкетування полягають у тому, що не всі респонденти повертають анкети, а також існує ймовірність, що респондент заповнював анкету не самостійно. Специфіка групового анкетування полягає в тому, що проводиться опитування невеликої (20-25 осіб) групи людей у спеціально відведеному місці у присутності анкетерів. Це найефективніший метод серед учнівської та студентської молоді, оскільки існує проблема досяжності респондентів у багатьох установах та організаціях.
• Поштове (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою). Це – один із найдешевших способів опитування. Але цей позитив має свої обмеження, зокрема, за поштового опитування в принципі неможливо досягти репрезентативності. Другий недолік цього методу – це час збирання інформації. Двохвильове поштове опитування займає місяць. Тому нині цей метод майже не застосовується. Він може використовуватися лише як допоміжний засіб – скажімо, щоб виявити найгостріші проблеми певного міста чи села. Втім, слід заздалегідь змиритися, що ця інформація надійде лише від найактивніших мешканців, які не полінуються заповнити і надіслати анкету (навіть якщо до неї додається конверт із адресою). Ця інформація може надалі бути використана під час розробки анкети для звичайного опитування.
• Пресове (анкету надрукована в газеті чи журналі, а читачеві пропонують заповнити її і надіслати в редакцію).
• Телевізійне або інтернет-анкетування (за цим способом розповсюдження і збір анкет здійснюється через електронний зв'язок – телебачення, Інтернет).
Позитивним у анкетуванні є можливість отримання у відносно короткий строк значного обсягу емпіричної інформації, а також забезпечення анонімності відповідей, вадою анкетування є неможливість проконтролювати ситуацію формулювання відповіді, її самостійності та повноти.
Інтерв'ю (від англ. „зустріч, бесіда”) – це вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації під час безпосереднього цілеспрямованого спілкування інтерв'юера з респондентом, в процесі якого реципієнт сам ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.
Залежно від способу спілкування інтерв’юера й респондента інтерв’ю може бути особистим і опосередкованим.
Особисте інтерв'ю, яке англійською називається „face-to-face” („обличчям до обличчя”) – є найнадійнішим та інформаційно насиченим методом опитування. Найчастіше воно здійснюється за місцем проживання респондента. До обмежень цього методу можна віднести його трудомісткість та високу вартість, оскільки до цієї роботи залучається велика кількість інтерв'юерів і потрібен тривалий час, аби зібрати інформацію та ввести її у комп'ютер. Як показує досвід, тільки трохи більше 50% інтерв'ю беруться за першим відвідуванням інтерв'юера. Близько 20% респондентів опитуються після повторних відвідань, опитування 15-18% респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10% респондентів взагалі не дають відповідей. Також підвищені вимоги висуваються до особи інтерв'юера.
В опосередкованому інтерв’ю застосовують такі технічні засоби, як телефон, магнітофон, телебачення. Телефонне інтерв'ю приваблює своєю простотою, невеликими витратами та оперативністю отримання інформації. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8-10 запитань) може опитати 30-40 осіб, що перевищує норму при особистому спілкуванні. Телефонні опитування особливо доцільні тоді, коли треба швидко з'ясувати реакцію людей на певні події чи медійну інформацію. Крім цього, серед причин, які сприяють поширенню телефонних опитувань, необхідно вказати фактор доступності респондентів при особистих опитуваннях. Адже у великих містах доступність іноді не перевищує 30% (відсутність у робочий час, кодові замки, домофони, конс’єржі).
Обмеження цього виду опитування полягає в тому, що для досягнення потрібної репрезентативності потрібен високий рівень телефонізації. До того ж, по телефону можна поставити небагато запитань. Наразі телефонні опитування нині широко використовуються західними соціологічними службами, особливо під час виборчих кампаній для регулярного моніторингу рейтингів кандидатів та партій. Великі соціологічні фірми мають спеціальну апаратуру для телефонних опитувань (САТІ), коли комп'ютер із бази даних телефонних номерів здійснює випадковий відбір, а потім дзвінок на цей номер.
Залежно від ступеня стандартизації інтерв’ю поділяють на:
- вільне – бесіду, що триває кілька годин за загальною програмою, але без жорсткої деталізації. Інтерв’юер може задавати запитання, які вважає за потрібне, у будь-якому формулюванні та послідовності. Вільне інтерв’ю характеризується великою гнучкістю.
- напівстандартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий путівник (гайд) інтерв’ю з переліком як обов’язкових, так і можливих запитань;
- стандартизоване, яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються. Стандартизоване інтерв’ю забезпечує більшу порівнянність інформації та швидкість її опрацювання. Крім того, перевагою стандартизованого інтерв’ю є можливість залучити до його проведення осіб без спеціальної соціологічної підготовки.
Залежно від його глибини інтерв’ю буває глибинним (клінічним, тривалим) та поверховим (короткочасним). Поверхове інтерв’ю може бути сфокусоване на одержання інформації про певні аспекти якоїсь особливої ситуації або події, яку пережив респондент. Глибинне інтерв’ю є інтесивним і докладним. Воно має за мету з’ясування причин соціальної поведінки, установок, мотивів тощо.
Залежно від „ступеня свободи” реципієнта (інтерв’юера) інтерв’ю поділяється на неспрямоване, в якому подається максимум свободи вести спонтанну розмову з тем, вибраних респондентом, і спрямоване, в якому інтерв’юер задає ретельно підготовлені завчасно питання.
Залежно від жорсткості поведінки інтерв’юера інтерв’ю буває „м’яким”, коли інтерв’юер намається досягти довіри опитуваного, демонструє повагу до нього, і „жорстким”, коли інтерв’юер веде себе дещо зухвало, демонструючи радше техніку допиту.
За частотою проведення інтерв’ю може бути одно- і багаторазовим (лонгитюдним; має два підвиди: повторне і панельне). Панельне інтерв’ю передбачає збирання інформації від тих самих осіб за допомогою тих самих запитань кілька разів через певні проміжки часу з конкретною пізнавальною метою: перевірити зміну думок досліджуваних осіб щодо проблеми або виявити нові елементи в їхній свідомості та поведінці.
Прикладом повторного опитування є моніторингові соціологічні опитування, які мають на меті з'ясування динаміки громадської думки, простежування змін, які відбуваються. Надзвичайно важливим для моніторингових опитувань є однаковість формулювання запитань, що ставляться, та набору відповідей. Інакше ми не можемо робити висновок, чи справді відбулися зміни у громадській думці, чи вони є наслідком інакше поставленого запитання чи збільшення (або зменшення) набору відповідей. В Україні найбільш ґрунтовний моніторинг громадської думки населення України –„Українське суспільство”, здійснює із 1992-1994 рр. Інститут соціології НАНУ. Цей моніторинг включає понад 300 запитань із різних сфер – економіки, політики, соціального самопочуття, стану здоров'я, рівня матеріального добробуту тощо. Результати цих моніторингових досліджень регулярно публікуються окремими книжками. Окрім цього, соціологічні фірми зазвичай включають моніторингові запитання у свої омнібуси – зокрема, питання щодо довіри до керівників держави та до державних інституцій, довіри до провідних політиків країни тощо.
Водночас існує чимало специфічних видів опитувань: омнібуси, роллінгові опитування, опитування у день голосування (exit poll), експертні опитування, тестові та соціометричні опитування тощо.
Переваги та обмеження соціологічного опитування.
Переваги:
- Опитування можна виконувати на великих масивах, а отже, вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів.
- Цей метод дає змогу зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів.
- При повторних дослідженнях можна встановити динаміку змін об'єкта дослідження.
- Дослідник сам формує банк інформації, свідомо ставить лише ті питання, які стосуються проблеми дослідження.
- Опитування забезпечує оперативність збору інформації.
Обмеження:
- Суцільні опитування є занадто громіздкими, а результати вибіркових завжди містять певну похибку і тому не можуть повною мірою відображати реальний стан досліджуваного об'єкта.
- Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності об'єкта, що вивчається, особливо коли опитування виконується „по гарячих слідах”.
- „Закриті” запитання звужують обсяг одержаної інформації.
- „Відкриті” запитання часто залишаються респондентами без відповіді.
- Опитування потребує значних матеріальних затрат.
Метод аналізу документів.
Визначення документу в соціології.
Розпочинаючи дослідження, соціолог мусить перш за все зібрати відомості з первинних документів.
Термін „документ” у соціології трактується як матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про факти, події, явища об’єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі.
Інформація у документі може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Отже, документи – це державні та урядові акти, промови політичних діячів, статистичні збірники і матеріали перепису, наукові публікації, періодична преса, листи, художні твори, протоколи зборів і засідань, звіти адміністрацій та громадських організацій, матеріали соціологічних досліджень, фотографії, кінофільми, аудіозаписи тощо. Вони несуть інформацію про соціальні факти, явища, процеси, що відбуваються в суспільстві, соціальних організаціях, групах.
Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів.
Аналіз документів – це збирання первинної соціологічної інформації з різних документальних джерел з допомогою оцінки й аналізу їх змісту.
Методи аналізу документів поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якісних, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів. Вони принципово відрізняються один від одного, але в процесі дослідження доповнюють один одного.
Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків.
Неформалізований аналіз документів ґрунтується на загальних логічних міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмисленні. Його можна поділити на зовнішній і внутрішній. Зовнішній аналіз – це перевірка істинності документа, аналіз його „історичного контексту” і обставин, що супроводжували його появу. Дослідник визначає тип документа, його автора (фахівець чи дилетант), за яких умов і коли документ створювався (одразу після події чи значно пізніше), що спонукало автора до складання документа (власна ініціатива чи якийсь примус, чиясь вимога), а також виявляє можливу тенденційність документа, помилки, спотворення фактів. З’ясувавши все це, дослідник розпочинає внутрішній аналіз – вивчає зміст документа, суть викладених у ньому матеріалів, логіку тексту, соціальні чинники, що спричинили його появу.
Методи неформалізованого аналізу значною мірою засновані на інтуїції дослідника і містять потенційну можливість суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Такі зміщення можуть спричинити, наприклад, психологічні особливості дослідника (стійкість уваги, пам'яті, стомлюваність), неусвідомлені захисні психічні реакції на зміст документів (виділення „приємних” і пропуск „неприємних” аспектів) тощо. Ймовірність і небезпека таких зміщень зростає із збільшенням кількості проаналізованих документів і обсягу їх змісту.
Цей метод аналізу документів має певні недоліки, які передусім пов'язані з потенційною можливістю появи суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації тексту, що виникають через різноманітні причини – психологічні особливості дослідника, його вікові, статеві та національні ознаки, стан його фізичного та психічного здоров'я тощо. Суттєвими є й кількісні обмеження цього методу, оскільки його застосування можливе лише за аналізу незначного числа документів. Тому в соціології поряд з неформалізованим (традиційним) методом аналізу документів широко використовують формалізований метод.
Формалізований метод аналізу документів (контент-аналіз).
Формалізований метод покликаний подолати суб'єктивність традиційного методу. Крім цього, він розрахований на вивчення соціологічної інформації у великих масивах документальних джерел, які неможливі при традиційному аналізі. Тому його використання є доцільним, якщо потрібна висока ступінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований.
В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація текстового матеріалу – процедура виміру і кількісного вираження якісної інформації. Якісна інформація – це дані, подані у формі описового матеріалу. Найчастіше використовується процедура квантифікації, розроблена соціологами Х.Лассуеллом і Б.Берельсоном, яка дістала назву „контент-аналіз” (від англ. соntent analysis – аналіз змісту).
Контент-аналіз – це якісно-кількісний метод аналізу документів, який полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів.
При контент-аналізі в текстах документів мають бути виявлені такі властивості, які легко вимірюються і відбивають найбільш суттєві сторони його змісту. Для цього вибирають одиниці аналізу (змістові), які можна фіксувати й одночасно переводити за допомогою одиниць рахунку в кількісні показники.
Одиниці аналізу обирають, виходячи зі змісту проблем і гіпотез дослідження. Індикаторами одиниць аналізу можуть бути тема, окремі категорії (поняття), що розкривають її зміст, прізвища вчених, які здійснюють дослідження, соціальні ситуації, події. Вони мають відтворювати провідну ідею тексту. Так, наприклад, теми статей, книжок, фільмів, теле- і радіопередач відбито в їхніх назвах. Із цих назв можна судити, скільки уваги приділено досліджуваній проблемі, наскільки вона актуальна. Для вивчення документів із теми дослідження відбирають певні поняття. За кількістю посилань на того чи того автора в книжках, статтях (індексом цитування) визначають престиж учених тощо.
Одиниці рахунку передають частоту появи ознаки (одиниці аналізу) в тексті, обсяг тексту. Прикладом одиниць рахунку є друкарські аркуші, сторінки, рядки, знаки в друкованих документах; хвилини на телебаченні й радіо; сантиметри – у записах на магнітну стрічку. Що більше одиниць аналізу на кожну одиницю рахунку, то багатшим є документ за змістом, більше містить інформації, глибше розкриває досліджувану тему.
Вадою формалізованого аналізу є те, що зміст документа не можна виміряти тільки за допомогою формальних показників, а отже, цей аналіз не може бути вичерпним. Найбільш доцільно застосовувати його у тому разі, коли потрібна висока точність і об’єктивність аналізу або коли безпосереднє ефективне використання матеріалу неможливе через великий обсяг і несистематизованість. Проте умовою використання такого аналізу є певна частота появи в документах, що аналізуються, категорій, важливих для цілей дослідження. Ще один недолік формалізованого аналізу – складність та громіздкість процедур і техніки проведення дослідження, хоча його здійснення за допомогою комп’ютера певною мірою компенсує цей недолік.
Метод соціологічного спостереження.
Сучасна людина постійно спостерігає те, що відбувається навкруги, запам'ятовує, аналізує та пояснює побачене. Водночас спостереження – це один із найпоширеніших методів, який застосовується в дослідженнях багатьох наукових напрямків, зокрема спостереження незнайомих культур називають етнографічним.
Соціологічне спостереження – це метод збору первинної інформації, який полягає в безпосередньому, цілеспрямованому, систематичному сприйнятті та реєстрації фактів і подій, що відбуваються у соціальній реальності.
У соціологічному спостереженні (на відміну від буденного) наперед планується його організація, з’ясовуються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації. Тому для нього характерними є систематичність, планомірність та цілеспрямованість. Об’єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо. А інформація збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка).
Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти. Воно дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей в конкретних умовах у реальному часовому просторі („саме те”, „саме тут”, „саме зараз”), має здатність давати насичені конкретними деталями, живі, безпосередні враження про об'єкт, а не спогади чи інтерпретації респондента. До того ж спостереження дає можливість одержати дані незалежно від вміння респондента описати словами свою поведінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.
Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбувається загальне ознайомлення з об’єктом дослідження і розробляються гіпотези. Крім того, спостереження часто застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації. Воно передбачає отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.
Свої звіти про людей, за якими спостерігають у конкретному середовищі, соціологи називають кейс-стаді (case study).
Переваги та обмеження соціологічного спостереження.
Ефективне використання методів дослідження потребує знання їхніх переваг і вад. Це дає можливість визначати, коли і за яких умов використання того чи того методу буде найдоцільнішим.
Переваги:
• Здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують (синхронність) та можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі.
• Можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників (спостереження наводить характеристику об'єкта спостереження, описує місце проведення, типову поведінку членів групи, відхилення у ній, встановлює мету діяльності групи, описує соціально-психологічний клімат в групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників тощо).
• Можливість встановлення частоти і тривалості елементів досліджуваної ситуації, її повторюваності, унікальності, типовості, і на цій підставі складання висновків щодо випадковості чи закономірності соціальної ситуації, яка підлягає дослідженню.
• Незалежність дій об'єктів спостереження від соціолога-спостерігача. Використання спостереження не залежить від здатності та готовності людини вести відверту розмову з питань, що цікавлять дослідника.
Обмеження:
• Вплив на якість отриманої інформації суб'єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів, настрою, стану здоров'я, інших ситуативних чинників. Від здібностей спостерігача, кваліфікації, наукової обізнаності і, врешті-решт, від його суто людських якостей: уміння знаходити спільну мову, доброзичливості, чуйності, ненав’язливості, делікатності – залежить успіх спостереження.
• Реагуючи на дії дослідника, людина може змінювати характер своєї поведінки, „підлаштовуватися” до того, що, на її думку, є нормою, а це спотворює реальну картину.
• Вадою методу спостереження є його велика трудоємкість.
• Дослідження ускладнюється й неможливістю повторення ситуації. Соціальні явища і процеси незворотні, їх не можна знову повторити, щоб дослідник міг перевірити та зафіксувати моменти, котрі його цікавлять.
• Обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають. Використання спостереження обмежується часом здійснення події. Тому фіксують лише ті події, що мали місце в момент спостереження. Багато подій залишається непоміченими. Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені і поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю.
• Спостереженням фіксуються лише факти реальної поведінки людини. Хоч про людину судять за її діями, але в діях людини за певних обставин виявляється лише частина її внутрішнього світу, решта прихована і виявлятиметься за інших обставин. Для того щоб мати повне уявлення про людину, потрібно дуже довго спостерігати за її поведінкою в різних ситуаціях. А це не завжди можливо.
Метод соціологічного експерименту.
Сутність та техніка проведення експерименту.
У соціологічному дослідженні експеримент спрямований, головним чином, на доведення або спростування гіпотез дослідження. Він передбачає пошук причинно-наслідкових відносин між досліджуваними явищами через активне втручання у функціонування об'єкта. Дослідник створює певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами у природному перебігу подій, фіксує їх відповідність чи невідповідність власним передбаченням, гіпотезам. При цьому, в ході соціологічного дослідження експеримент може поєднуватися з усіма іншими методами.
Соціологічний експеримент – це метод збирання інформації про зміну соціального об'єкта під впливом заданих і керованих чинників.
Як науковий метод експеримент має свою логіку, котра була розроблена у XІX ст. Дж.С. Міллем і приписує подвійне правило різниці у згоді: якщо в експерименті за групою подій А, В, С слідує подія а, але за В і С не слідує а, то А є причиною а. Перша з двох груп подій розглядається як експериментальна, а друга – як контрольна. Цей класичний план проведення експерименту з часом був доповнений факторним планом експерименту, який передбачає декілька незалежних змінних.
Характерною ознакою соціологічного експерименту є виділення у ньому, як правило, двох видів об'єктів (одиниць): контрольної та експериментальної груп.
Експериментальна група – це група, на яку здійснюють вплив за допомогою експериментального фактора (незалежної змінної). Крім загальної вимоги вибору об'єкту (репрезентативність у класі досліджуваних об'єктів), до експериментальної групи пред'являються вимоги відносної стабільності складу на період експерименту, можливості вести систематичне контрольоване спостереження; у ряді випадків потрібна згода групи на участь в експерименті.
Контрольна група – ідентична експериментальній за заданими параметрами, але не зазнає впливу експериментального фактора (незалежної змінної). За наявності контрольної групи підвищується чистота соціологічного експерименту внаслідок того, що дія побічних параметрів однаковою мірою вірогідна як в експериментальній, так і в контрольній групі.
Позитивним у соціальному експерименті є те, що реципієнт у ньому посідає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко передбачувати їхній вплив на об’єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з’ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, нагромаджувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ.
Негативним у використанні соціального експерименту є те, що навмисно створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.
СЕМІНАР 2. МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ