Людина

Суспільство

Держава

Рис. 1.1. Механізм суспільно-державних зв’язків

Під суспільством розуміють не просту сукупність індивідів – це складний соціальний організм, продукт взаємодії людей, організація їхнього життя. Матеріальною основою його виступають виробничо-економічні відносини, що виникають у процесі виробництва, обміну та споживання життєвих благ. З метою реалізації конкретних соціальних потреб відбувається організаційне об'єднання людей. При цьому автономна свобода особистості через соціальний інтерес трансформується в колективне волевиявлення суспільного суб'єкта. Взаємозв'язки, взаємодія і взаємовплив різних соціальних суб'єктів утворюють складну соціальну систему суспільства. Суспільство, як форма життєдіяльності людей, опосередковується різноманітними суспільними відносинами.

Оцінка суспільства через сукупність суспільних відносин дозволяє, по-перше, підійти до нього конкретно-історично, тобто виокремити різні суспільні формації та етапи розвитку суспільства, по-друге, виявити специфіку основних сфер суспільного життя – політичного, економічного, духовного тощо, по-третє, встановити суб'єктів соціального спілкування.

При цьому межі автономії свободи, прав та інтересів окремого індивідуума визначаються сферою існування автономії свободи, прав, інтересів інших членів суспільства, що забезпечує існування суспільства як єдиного соціального організму.

Трансформація особистого (індивідуального) інтересу в інтерес колективний у соціально-організованому суспільстві відбувається через певні організаційно-суспільні форми – при об'єднанні людей в різні організації, асоціації, спілки та ін., зокрема відповідно до статей 35, 36, 37 Конституції України. Соціальні організації мають конкретну мету та завдання залежно від сфери діяльності: соціальні, політичні, економічні, релігійні, професійні, благодійні тощо. В залежності від виду діяльності вони можуть оформлюватись як юридичні особи, що здійснюють свою діяльність на засадах самоуправління відповідно до закону. Означена трансформація інтересу представляє собою форму реалізації прав і свобод людини через інтерес колективний.

Держава здійснює правове забезпечення такої трансформації з метою узгодження приватного інтересу колективного утворення з інтересом загальносуспільним та підпорядковує діяльність таких соціальних організацій своїй юрисдикції шляхом встановлення відповідного правового зв'язку цих соціальних суб'єктів із державою за принципами: закону інкорпорації, місцезнаходження адміністративного центру, місцеперебування засновника тощо. Враховуючи необхідність управління загальносуспільними справами, держава як соціальний суб'єкт покликана на здійснення організації і координації суспільства.

На відміну від інших соціально-організованих суб'єктів, які здійснюють свою діяльність на засадах самоуправління відповідно до закону, держава функціонує лише на правових засадах і здійснює свою діяльність виключно у рамках закону.

Прямий зв'язок суспільства і держави обумовлює соціальну природу та характер останньої, визначає пріоритетні напрями діяльності держави – управління загальносуспільними справами, утвердження та забезпечення прав і свобод людини, створення умов для задоволення законних інтересів особистості, а також захист та забезпечення інтересів суспільства в цілому.

Організаційно-управлінська діяльність держави щодо забезпечення гармонійного та всебічного розвитку суспільства визначає взаємний зв'язок, позначений на рис. 1, тобто вплив держави на суспільство, а суспільства на державу. Таким чином, основою держави виступає суспільство як форма життєдіяльності соціально-організованого населення, у той же час держава є елементом структури суспільства, що виступає виразником колективного волевиявлення загальносуспільного інтересу.

Але будь-яка держава не здатна організувати велику кількість індивідуумів без делегування повноважень у сфері управління іншим суб’єктам. Раніше такий поділ мав лише адміністративний характер, тепер же громадянам надано можливість організовуватися за принципом місцевого самоврядування. Отже, законом визнано існування інтересів громадян на певній адміністративній території, з чим можна погодитися.

Тому схему, зображену на рис. 1, можна сприймати лише як спрощену. До цієї схеми не можна включити різних реальних державних суб’єктів, які існують у державі і мають певні інтереси. Зокрема, територіальні громади, юридичні особи різних організаційно-правових форм мають власні інтереси, а тому не можна говорити про те, що вони не є суб’єктами держави. При наявності таких суб’єктів не можна говорити про те, що суспільні інтереси завжди є однаковими для кожного громадянина. Суспільний інтерес проявляється при набутті державою певних благ, але при їх розподілі з урахуванням будь-яких пільг виникатимуть в окремих суб’єктів власні інтереси.

Можна говорити й про те, що при вступі у відносини з державою одного з її суб’єктів виникатиме умовне відділення цього суб’єкта від держави, хоча така особа й залишатиметься під юрисдикцією цієї держави. Але таке штучне відділення є необхідним в усіх випадках, коли поставатиме питання про відповідальність держави за наслідки своєї діяльності перед конкретною фізичною чи юридичною особою тощо.

У той же час у державі існує умовний поділ юридичних осіб за фактором власності: на державних та недержавних. У деяких випадках такий поділ є настільки штучним, що врегулювати деякі парадоксальні ситуації не представляється можливим. Так, державні установи за борги відключаються від електро- або водопостачання. Парадоксальність цієї ситуації полягає в тому, що державні установи неприбуткового виду не здатні відповідати по своїх боргах, а такі ситуації – це брак управління у державі, а не реальні борги господарюючих суб’єктів державного сектору економіки. Вимагати від таких установ сплати боргів – це все одно що за такі борги державний суб’єкт вимагатиме визнання держави банкрутом, не зважаючи на те, що є її суб’єктом. Парадоксальність такої ситуації можна підкреслити таким прикладом, коли філія оголошуватиме банкрутом юридичну особу, до якої вона належить. У цьому випадку, суб’єкт держави може ставити питання про відшкодування йому боргу за рахунок інших суб’єктів держави. У цій ситуації можна говорити й про персональну відповідальність тих осіб, які були зобов’язані погасити заборгованість державної установи перед кредиторами. Але банкрутство державної установи, наприклад суду, лікарні, міністерства, – це банкрутство держави, що є неприпустимим у цивільних відносинах. Тож, у таких випадках, є неможливим визнання державної установи банкрутом і погашення боргів за рахунок її майна.

Тому дисертант вважає необхідним виділення суб’єктів держави з урахуванням сучасної будови державного устрою та з урахуванням можливих відносин між її суб’єктами та з іншими суб’єктами цивільних відносин.

Держава та її суб’єкти складають досить складну структуру взаємовідносин, коли громадянин несе зобов’язання перед державою, а остання – перед громадянином. Важко схематично відобразити й взаємний вплив окремого громадянина на державні установи, а також на підприємства та установи, але створювана громадянином юридична особа потрапляє у структуру держави, а тому формально має вважатися належною державі. Так, громадянин не може взяти її й перенести до іншої держави.

Тому ми лише умовно на рис. 2 відобразили суспільно-державний устрій з урахуванням складних цивільних відносин та можливості окремих суб’єктів вступати у відносини з державою, а також представляти її інтереси у відносинах з іншими суб’єктами. Але ця схема представляється більш наближеною до реальних відносин у державі і відповідає ст. 3 Конституції України.

Держава

Громадянин

Державні установи підприємства

Територіальні утворення

Юридична

особа

Державні некомерційні установи

Державні комерційні підприємства

Органи місцевого самоврядування

Комунальні підприємства

Рис 2. Цивільні відносини в системі суспільно-державного устрою

На підставі викладеного дисертант дійшов висновку, що в складній системі суспільних відносин держава як суб’єкт приватного (цивільного) права виявляє себе через системні соціально-правові зв’язки з такими її елементами, як людина, громадянин, населення, народ, суспільство, суспільні організації, тобто виявляє ознаки складеного суб’єкта, в особі якого втілюється публічний цивільний інтерес.