103. Інфляція

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін.

Інфл. – знецінення (падіння купівельної спроможності) грошей внаслідок переповнення ними каналів грошового обігу.

Інфл. – знецін-ня грошей, спричинене диспропорціями і сусп-му вир-ві й порушенням законів грош. обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари й послуги.

Причини інфляції:

• порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них;

• зростання грошової маси, яке випереджає темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого і обслуговує грошова маса.

• підвищення швидкості обігу грошової одиниці;

• зниження загального обсягу суспільного продукту.

Критерії (форми, типи) інфляції:

1. залежно від переважаючого впливу факторів: інфл. попиту, інфл. пропозиції

2. за темпами зростання: повзуча, голопуюча, гіперінфляція

3. за співвідношенням темпів зростання цін на товари: збалансована, незбалансована

4. за ступенем передбачуваності: очікувана, неочікувана

5. за хар-ром прояву: відкрита, прихована (затамована)

6. за ступенем регулюючого впливу держави: регульована, нерегульована

7. залежно від чинників її спричинення: імпортована.

Існує таке поняття як стагфляція – це інфляція, що супроводжується стагнацією вир-ва й, одночасно, зростанням рівня цін та безробіття.

Економічні і соціальні наслідки інфляції: безробіття, нестача робочих місць, зниження доходів споживачів і виробників, зниження матеріального рівня життя населення тощо.

104. Соціальна політика

Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соц.–економіч. заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань, спрямований на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист насел. від безробіт., підвищ. цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів насел., розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо.

Основні напрямки соц. політики:

-захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації;

-надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям;

-надання допомоги на випадок безробіття;

-здійснення політики соціального страхування

-введення мінімальної заробітної плати для працюючих;

-забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації;

-надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.).

Відповідно до Конст-ї країни, основними принципами соц. політики в Україні є оптимальне поєднання соціальної справедливості, врахування життєвого необхідних соціальних стандартів (освіта, охорона здоров’я та інші) при формуванні бюджетів різних рівнів (держави, регіону, підприємства, організації тощо), чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади та ін.

Соціальний захист населення забезпечують також і підприємства та самі наймані працівники - їх профспілкові організації. Головними засобами усунення нерівності в розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави.

Конкретні складові соц-ї політики і соці-го захисту населення та його розширеного відтворення:

• соц.. страхування, котре склад. із пенсійного, медицин., страхув. від безробіття і нещасних випадків на вир-ві.

• програми працевлаштування та перекваліфікації

• правове регулювання найманої праці.

• захист прав споживачів.