73. Дискримінація праці.

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей, знищення або порушення рівності можливостей в певній області праці і занять через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.). У 1958 р. на сесії Генеральної Конференції МОП була прийнята Конвенція про дискримінацію в області праці і занять.

Виокремлюють такі види дискримінації праці:

1) дискримінація за рівнем зарплати - працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, що одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації (напр. жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими);

2) дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи (особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь, причини, пов’язані з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю);

3) дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади (її зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин);

4) професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників (напр. традиційні чоловічі та жіночі професії, розподіл професій між місцевими і приїжджими працівниками);

5) дискримінація в освіті та професійній підготовці (формальне обмеження доступу людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо).

Названі види трудової дискримінації тісно пов’язані між собою і посилюють один одного.

До інших форм (видів) дискримінації відноситься вік, обмежена працездатність (інвалідність), захворювання ВІЛ/СНІДом і сексуальна орієнтація. Найновітнішими формами дискримінації, характерними скоріше для розвинутих країн, є дискримінація за генетичною ознакою (схильність до захворювань) і за способом життя (паління).

Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів та можливості інвестицій у людський капітал.

74. Нерівність в доходах та проблема бідності.

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену багатьма чинниками. Її спричинюють розбіжності в рівні заробітної плати; неоднакові розмірами власності і, як наслідок, різна величина доходів від неї; неоднакова соціальна допомога від держави та різні пільги; наявність підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; соціальний статусом (особа, яка зайнята або незайнята трудовою діяльністю, молодь, що навчається, найманий працівник, власник майна, пенсіонер тощо) та інші чинники. Різниця в заробітній платі, у свою чергу, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо.

Показниками диференціації населення за доходами (витратами) є коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат), коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації та коефіцієнт фондів. У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населення ілюструє крива Лоренца, яка відображає співвідношення часток усіх доходів та часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10% населення одержувало б 10% доходів, 50% - половину і т.д., але це не відповідає дійсності.

Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набула глобального характеру. При цьому, звичайно, проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості.

Бідність зазвичай визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. При цьому вона пов’язується з умовами життя і рівнем задоволення потреб, які є нижчими визначених суспільством тобто за мінімальні, або за стандартні.

Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна.

Масштаби бідності – загальна кількість населення (домогосподарств, сімей), визнаного бідним згідно з прийнятими критеріями.

Рівень бідності – частка населення (домогосподарств, сімей), яке визнається бідним згідно з прийнятими критеріями, у загальній кількості населення (домогосподарств, сімей).

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання.