Глава 2 місцеві суди

спорів про приватизацію державного житлового фон-

ду;

• спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

• спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути вста­новлені за угодою сторін;

• спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

• інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2. справи про банкрутство;

3. справи за заявами органів Антимонопольного коміте­ту України, Рахункової палати з питань, віднесених зако­нодавчими актами до їх компетенції;

4. справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонера­ми) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Підвідомчий господарським судам спор може бути пере­даний сторонами на розгляд третейському суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконан­ні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстан­ції всі справи, підвідомчі господарським судам.

Справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господар­ським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні госпо­дарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розгля­даються господарським судом за місцезнаходженням одно­го з відповідачів за вибором позивача.

Справи у спорах за участю боржника і стягувача про ви­знання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються за вибором позивача господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса.

Якщо юридична особа представляє уповноважений ним відокремлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням перелічених вимог залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, госпо­дарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Статтею 16 ГПК України встановлено виняткова під­судність таких справ:

• справи, віднесені до підсудності господарського суду, справи у спорах, що виникають із договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розгляда­ються господарським судом за місцезнаходженням цього органу;

• справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у користуванні майном розгляда­ються господарським судом за місцезнаходженням майна;

• справи у спорах про порушення майнових прав інте­лектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем учинення порушення;

• справи у спорах, в яких відповідачем є вищий чи цент­ральний орган виконавчої влади, Національний банк Укра­їни, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Респуб­ліки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або об­ласні, Київська та Севастопольська міські державні адмі­ністрації, а також справи, матеріали яких містять держав­ну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва;

• справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (заснов­никами, акціонерами) господарського товариства, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та при­пиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарсько­го товариства згідно з Єдиним державним реєстром юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Якщо справа не підсудна цьому господарському суду, матеріали справи направляються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня над­ходження позовної заяви або винесення ухвали про пере­дачу справи. Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено. Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з дотриманням правил під­судності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому ви­падку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого належить спра­ва, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, яка перебуває в провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд в інший місцевий господарський суд.

У частині другій статті 2 КАС України зазначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повнова­жень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або без­діяльності Конституцією або законами України встановле­но інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адмі­ністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку із публічним формуванням суб'єкта владних повно­важень через вибори, через референдум.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1. спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом влад­них повноважень щодо оскарження його рішень (норматив­но-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2. спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3. спори між суб'єктами владних повноважень із при­воду реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень;

4. спори, які виникають із приводу укладання, виконан­ня, припинення, скасування чи визнання нечинними адмі­ністративних договорів;

5. спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами Укра­їни;

6. спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

• віднесені до юрисдикції Конституційного Суду Укра­їни;

• які підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства;

• про накладення адміністративних стягнень;

• про стосунки, які згідно із законом, статуту (положен­ня) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої ді­яльності або виключної компетенції.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

• адміністративні справи, в яких однією зі сторін є ор­ган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

• всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністра­тивні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій або бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадо­вих чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністратив­ним судом за вибором позивача.

У разі невизначеності Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місце­вим адміністративним судом за вибором позивача.

Адміністративні справи розглядаються адміністратив­ним судом за місцезнаходженням відповідача.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб' єк- тів владних повноважень, які стосуються інтересів конкрет­ної особи, розглядаються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження норматив­но-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу ви­конавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого по­ширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне або консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про ану­лювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії розглядаються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У разі невизначеності цим Кодексом територіальної під­судності адміністративної справи така справа розглядаєть­ся місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, установлених цим Кодексом, розглядають адміністративні справи як суди першої інстанції.

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду. Вимоги про відшкодування шко­ди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи безді­яльністю суб'єкта владних повноважень або іншим пору­шенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-пра­вових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою ви­рішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про від­шкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивіль­ного або господарського судочинства.

Не допускається об'єднання в одному провадженні кіль­кох вимог, які належить розглядати в порядку різного су­дочинства, якщо інше не встановлено законом.

Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо:

• задоволено клопотання відповідача, місце проживан­ня (перебування) якого раніше не було відомо, про переда­чу справи за місцем його проживання (перебування);

• після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил предметної підсудності;

• після відкриття провадження у справі та до початку судового розгляду з'ясувалося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності;

• після задоволення відводів (самовідводів) або в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для роз­гляду справи;

• ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу.

Питання про передачу адміністративної справи розгля­дається судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які належним чином були повідомлені, не перешко­джає розгляду цього питання. Питання про передачу адмі­ністративної справи суд вирішує ухвалою, яка може бути оскаржена.

Передача адміністративної справи з одного суду до ін­шого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задоволення.

Адміністративна справа, передана з одного адміністра­тивного суду до іншого в зазначеному порядку, розгляда­ється адміністративним судом, до якого вона надіслана. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Згідно зі статтею 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповід­но до якого, зокрема, людина, її права і свободи є найваж­ливішими цінностями і визнають зміст і спрямованість діяльності держави. Визначальною також є норма, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Стаття 23. Суддя місцевого суду

1. Суддя місцевого суду здійснює судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші пов­новаження, визначені законом.

Стаття 23 Закону визначає тільки те, що суддя місцево­го суду здійснює: судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом.

Однак це тільки частина діяльності судді, він також ви­конує процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи; контроль відповідно до за­кону за своєчасним зверненням до виконання судових рі­шень, постановлених під його головуванням та інші перед­бачені законом повноваження.

Але й це тільки частина повсякденної роботи судді, так звана «видима частина айсберга», інша частина роботи прихована за загальним формулюванням «інші передбаче­ні законом повноваження».

Суддя місцевого суду має помічника, помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту.

Стаття 24. Голова місцевого суду

1. Голова місцевого суду:

1. представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядуванню, фізичними та юридичними особами;

2. визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;

3. контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить керівникові територіального управління Держав­ної судової адміністрації України подання про призначен­ня на посаду керівника апарату суду, заступника керівни­ка апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4. видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

5. повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у суді в десятиден­ний строк з дня їх утворення;

6. забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;

7. контролює ведення в суді судової статистики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8. забезпечує виконання вимог щодо підвищення ква­ліфікації суддів місцевого суду;

9. здійснює інші повноваження, визначені законом.

   2. Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпоря­дження.

   3. У разі відсутності голови суду виконання його обо­в'язків здійснюється відповідно до встановленого ним роз­поділу обов'язків щодо організації діяльності суду.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про судоустрій України» голова місцевого суду:

1. здійснював організаційне керівництво діяльністю суду;

2. визначав обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду;

3. на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстроково або припинення повноважень судді видавав відповідний наказ;

4. приймав на роботу і звільняв працівників апарату суду, привласнював їм ранги державного службовця у вста­новленому законом порядку, застосовував відносно них заохочення і накладав дисциплінарні стягнення;

5. здійснював заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів;

6. організовував ведення судової статистики;

7. організовував роботу з підвищення кваліфікації пра­цівників апарату суду;

8. представляв суд у зносинах з іншими органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування, грома­дянами та організаціями;

9. здійснював інші передбачені законом повноваження.

Протягом досить тривалого часу велася й ведеться дис­кусія навколо того, що нібито голова суду або його заступ­ник мають вплив на процесуальну незалежність суддів.

Здається, така точка зору є досить спірною, викликає сумнів у її обґрунтованості. Якщо подібні факти є на прак­тиці, то необхідно вживати інші заходи щодо їх викорінен­ня, наприклад, законодавчим шляхом установити сувору відповідальність голови суду чи його заступників за втру­чання в розгляд суддею конкретної справи.

Щодо окремих питань, які вирішуються в процесі судо­вої реформи, є спрощені і навіть помилкові підходи. Напри­клад, це стосується питань, пов'язаних із тим, яке значен­ня мають адміністративні посади в судах, зокрема, які повноваження надані головам місцевих загальних судів. При цьому висловлювалися навіть нісенітниці на кшталт того, що посада голови суду «це — суто технічна посада, з якою впорається дресирована мавпа».

Практика підтверджує, що існування посади голови суду та його заступників конче необхідне для організації на­лежної роботи місцевого загального суду, оскільки там, де керівник суду вміло організовує роботу, не втручаючись при цьому в розгляд суддями конкретних судових справ, забезпечується дотримання процесуальних строків розгля­ду справ, підвищується кваліфікація суддів, належним чином здійснюється прийом громадян і т. д. На жаль, остан­нім часом зберігається тенденція до звуження кола повно­важень голови суду.

У частині першій статті 21 попереднього проекту Закону України «Про судоустрій», схваленого 11 серпня 2006 року Національною комісією зі зміцнення демократії та утвер­дження верховенства права, передбачалося, що голова місцевого суду:

1. представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами, установами та організаці­ями;

2. здійснює контроль за діяльністю апарату суду;

3. на підставі акта про обрання (призначення) суддею чи звільнення судді з посади видає відповідний наказ;

4. інформує Вищу кваліфікаційну комісію суддів Укра­їни про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у суді у десятиденний строк;

5. визначає спеціалізацію суддів з розгляду окремих категорій справ;

6. забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;

7. вживає заходів щодо інформаційно-аналітичного за­безпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8. (цей пункт в проекті чомусь був відсутній);

9. забезпечує виконання вимог щодо підвищення квалі­фікації суддів відповідного суду;

10. організовує ведення судової статистики;

11. здійснює інші повноваження, визначені законом.

Далі, у частині другій цієї статті зазначеного проекту,

передбачалося, що в разі відсутності голови суду його адмі­ністративні повноваження здійснює суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, тобто в місцевому суді посада заступника голови суду не передбачалася.

При цьому не враховувалося, що апарат суду на відміну від апарату органів виконавчої влади виконує зовсім інші завдання, має інші функції та призначення.

Узагалі, проектом Закону України «Про судоустрій», схваленим Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, голові місцевого суду практично не надавалося жодних повноважень, а переліче­ні повноваження були декларативними, бо не може голова суду здійснювати контроль за діяльністю апарату суду, за­безпечувати виконання рішень зборів суддів місцевого суду, вживати заходів щодо інформаційно-аналітичного забез­печення суддів з метою підвищення якості судочинства та організовувати ведення судової статистики, коли йому не підпорядкований жоден працівник суду.

У проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України», який приймався Вер­ховною Радою в першому читанні та був підготовлений до розгляду в другому читанні, але так і не був прийнятий, повноваження голови місцевого суду були ще більш звуже­ні, передбачалося, що він:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами, установами та організаці­ями;

2. контролює ефективність діяльності апарату суду;

3. на підставі акта про обрання (призначення) суддею чи звільнення судді з посади видає відповідний наказ;

4. інформує у десятиденний термін Вищу кваліфікацій­ну комісію суддів України про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у суді;

5. визначає спеціалізацію суддів з розгляду окремих категорій справ;

6. забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;

7. контролює ведення судової статистики та організовує вивчення судової практики, дбає про інформаційно- аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якос­ті судочинства;

8. забезпечує виконання вимог щодо підвищення квалі­фікації суддів відповідного суду;

9. здійснює інші повноваження, визначені законом.

Раніше вже висловлювалася точка зору, що для того,

аби судово-правова реформа була проведена на поліпшення функціонування судової влади і в інтересах суспільства (Жуковський А.Г. Судоустрій України: історія, теорія і практика. — X.: Одіссей, 2009. — С. 205), не завадить пере­йняти досвід інших країн.

Наприклад, згідно зі статтею 63 Закону ЬХУІ «Про Си­стему Судочинства та Судову Адміністрацію» (Угорщина) керівник суду будь-якого рівня виконує такі функції:

а) забезпечує матеріальні й інші умови, необхідні для роботи суду, в межах затвердженого бюджету;

б) має права роботодавця, надані йому законом;

в) організовує фінансову та економічну діяльність суду;

г) контролює дотримання умов судового процесу;

д) забезпечує дотримання адміністративних процедур і правил управління персоналом;

е) складає регламент роботи та організаційних процедур відповідно до основних принципів, визначених Національ­ною Радою юстиції, визначає правила організації роботи та графік роботи суду і контролює його дотримання;

є) організовує та контролює адміністративну роботу судового керівництва нижчих ланок;

ж) забезпечує робочі умови для судових органів, скликає пленарні засідання суддів;

з) підтримує забезпечення прав та інтересів представ­ницьких органів;

и) організовує і виконує завдання освітніх програм і програм з підвищення кваліфікації, що належать до його компетенції;

і) щорічно інформує пленарне засідання суддів та інших працівників суду про свою роботу;

к) відповідає за зберігання реєстраційної інформації, в тому числі з персональними даними, які стосуються роботи судів, та реєстраційної інформації, зберігання якої регла­ментовано законом або постановою Національної Ради юстиції, крім персональних даних, а також статистичної інформації;

л) виконує інші завдання, які віднесені до його компе­тенції законом або постановою Національної Ради юстиції.

При цьому згідно із зазначеним законом в Угорщині керівництво суду зобов'язане організовувати роботу суду або його структурного підрозділу, воно відповідає за ефек­тивну роботу суду або його структурного підрозділу та до­тримання законодавства в цій роботі. До керівництва суду належать: голова та заступник голови суду, голова та за­ступник голови судової колегії, голова палати, керівник робочої групи і його заступник.

Згідно зі статтею 32 Кодексу Республіки Білорусь про судоустрій та статус суддів голови районних (міського) судів:

організовують діяльність відповідного суду: головують у судових засіданнях, призначають суддів як головуючих у судових засіданнях, розподіляють інші обов'язки між суддями;

клопочуть перед Верховним Судом Республіки Білорусь про внесення пропозицій до Конституційного Суду Респуб­ліки Білорусь про перевірку конституційності нормативних правових актів;

організують вивчення й узагальнення судової практики, ведення судової статистики;

керують роботою апарату суду, призначають на посади і звільняють із посад працівників апарату суду;

ведуть особистий прийом громадян, організовують ро­боту суду по прийому громадян і розгляду звернень грома­дян;

організовують роботу з підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату відповідного суду;

здійснюють інші повноваження відповідно до законо­давчих актів.

У разі відсутності голови районного (міського) суду або при неможливості виконання ним своїх обов'язків і за від­сутності у суді посади заступника голови суду повноважен­ня голови суду здійснює один із суддів відповідно до розпо­ділу обов'язків.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що звуження повноважень голови місцевого загального суду може при­звести до негативних наслідків, тому їх потрібно значно розширити, при цьому посилити відповідальність голів судів за стан роботи судів, ураховувати досвід інших країн, які вже пройшли шлях реформування судової влади.

Статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду фактично позбавлений будь- яких повноважень.

Наприклад, відповідно до частини другої цієї статті голова місцевого суду з питань, що належать до його адмі­ністративних повноважень, видає накази й розпоряджен­ня. З тексту статті випливає, що голова суду визначає ад­міністративні повноваження заступника голови місцевого суду, видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ. При викладених обставинах головою суду протягом року можуть видаватися одиночні накази, а то зарік може бути не видано жодного наказу.

Із зазначених у статті інших прав та обов'язків голови суду, крім того, що голова представляє суд як орган дер­жавної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, жодні права та обов'язки не мають правового значення.

Зокрема, такі повноваження, як те, що голова суду контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України подання про застосування до керів­ника апарату суду, його заступника заохочення або накла­дення дисциплінарного стягнення відповідно до законодав­ства, забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду, контролює ведення в суді судової статистики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства, забезпечує виконання ви­мог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду, є суто декларативного характеру: голова суду перш за все є суддею, а не контролером дій працівників, які йому не підпорядковані.

Подання пропозицій про призначення на посаду керів­ника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх із посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення не викликає під­порядкованості цих працівників голові суду.

Реально голова місцевого суду виконує тільки представ­ницькі функції, тобто представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юри­дичними особами, але це не тягне за собою будь-яких на­слідків, оскільки голова суду не має керівних функцій у суді та не відповідає за організацію роботи суду.

Такі ж функції виконують ті, хто в разі відсутності голо­ви місцевого суду здійснює його адміністративні повнова­ження відповідно до встановленого ним розподілу обов'язків щодо організації діяльності суду.

У Законі не визначено, чи має голова місцевого суду повноваження щодо здійснення організаційного керівни­цтва діяльністю суду. При обговоренні проекту цього За­кону слушні пропозиції з цього питання були залишені без задоволення.

Голова місцевого суду контролює ефективність діяль­ності апарату суду, а в той же час весь апарат суду підпо­рядкований керівнику апарату суду, який не підпорядко­ваний голові суду, тобто в самому тексті закону закладені принципи двовладдя в суді, чим нівелюються норми, за­кладені в теорії і практиці управління (докладніше з цього питання дивись коментар до статті 29 Закону).

Законом конкретно не передбачено, хто в разі відсутнос­ті голови місцевого суду здійснює його адміністративні повноваження, а те, що в Законі зазначено про виконання його обов'язків відповідно до встановленого ним розподілу обов'язків щодо організації діяльності суду, не має прак­тичного значення, оскільки, як уже вказано, в Законі не визначено, чи має голова місцевого суду повноваження щодо здійснення організаційного керівництва діяльністю суду.

Крім того, у статті 24 не вказується про повноваження голови місцевого суду, передбачені в інших статтях Закону, наприклад:

■— підписання та вручення посвідчень народним засіда­телям (стаття 49);

• визначення кількості народних засідателів у суді (стаття 57);

• направлення відповідній раді подання зі списком на­родних засідателів (стаття 57);

• увільнення від виконання обов'язків народних засі­дателів (стаття 59).

Зазначені повноваження голова суду не зможе викону­вати хоча б тому, що для виконання цих повноважень по­трібна допомога друкарки, а в голови суду не має жодного із підпорядкованих йому працівників.

Для виправлення ситуації є дуже простий вихід: підпо­рядкувати голові суду керівника апарату.

Стаття 25. Заступник голови місцевого суду

1. Заступник голови місцевого суду здійснює адміністра­тивні повноваження, визначені головою суду.

Раніше вже було зазначено, що повноваження голови місцевого суду є суто декларативні, а тому голова суду не може покласти на заступника якихось адміністративних повноважень.

Тому роль заступника голови місцевого суду полягає тільки в тому, що в разі відсутності голови місцевого суду він здійснює його адміністративні повноваження, тобто представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

ГлзвзЗ АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ

Стаття 26. Види і склад апеляційних судів

1. У системі судів загальної юрисдикції діють апеляцій­ні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

2. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримі­нальних справ, а також справ про адміністративні право­порушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеля­ційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

4. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апе­ляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

5. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює се­кретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати при­ймаються зборами суддів апеляційного суду за пропози­цією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційно­го суду про діяльність судової палати.

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють апеляційні суди, які розглядають в апеляційному порядку цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні спра­ви, а також справи про адміністративні правопорушення.

Попереднє законодавство дозволяло в разі необхідності замість апеляційного суду області утворювати апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширю­ється на кілька районів області. Крім того, в країні діяли військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає створення та ді­яльність апеляційних загальних судів, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області, а також військових апеляційних судів, тому такі суди під­лягають ліквідації.

Тепер апеляційними судами з розгляду цивільних і кри­мінальних справ, а також справ про адміністративні право­порушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної

Республіки Крим. Апеляційними судами є також апеля­ційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до ука­зу Президента України. Наприклад, такий округ створений у межах Одеської і Миколаївської областей.

До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апе­ляційному суді, кількість суддів у якому перевищує трид­цять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступ­ників голови суду.

У складі апеляційних судів за рішенням зборів суддів можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій Справ, які очолюються секретарями. Секретар судової палати має конкретні повноваження, він організо­вує роботу відповідної палати, контролює здійснення ана­лізу та узагальнення судової практики у справах, віднесе­них до компетенції палати, інформує збори суддів апеля­ційного суду про діяльність судової палати.

Раніше в апеляційних судах створювалися президії, до складу кожної із них входили голова суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначався рішенням загальних зборів суддів цього суду шляхом таємного голо­сування.

Президія апеляційного суду розглядала питання органі­зації діяльності суду, судових палат та апарату суду; за по­данням голови апеляційного суду затверджувала персональ­ний склад судових палат, визначала кількість заступників голів судових палат; заслуховувала інформацію голів судо­вих палат про діяльність судових палат; розглядала матері­али узагальнення судової практики та аналізу судової ста­тистики, приймала відповідні рекомендації; розглядала питання організаційного забезпечення діяльності суду і ви­робляла пропозиції щодо його поліпшення; розглядала пи­тання роботи з кадрами суддів і працівників апарату суду та підвищення їх кваліфікації; заслуховувала інформацію голів місцевих судів про організацію діяльності цих судів; нада­вала методичну допомогу місцевим судам з метою забезпе­чення правильного застосування ними законодавства; забез­печувала виконання рішень зборів суддів апеляційного суду.

Звертає на себе увагу те, що лише тільки з питань орга­нізаційного забезпечення діяльності суду президія апеля­ційного суду мала право виробити пропозиції щодо його поліпшення, з решти питань вона мала право лише обгово­рювати проблеми, що виникли.

По суті, президія апеляційного суду була дорадчим ор­ганом при голові апеляційного суду. Однак існування пре­зидій апеляційних судів на практиці позитивно впливало на організацію роботи суду, і не зовсім зрозуміло, з яких причин у законі не передбачено їх створення.

При повному безвладді голови суду, який навіть не впра­ві буде проводити оперативні наради, кожен суддя залиша­ється наодинці й фактично в повній ізоляції від роботи суду в цілому. Здається, що на практиці кожний суддя буде працювати в такому режимі, в якому працювали судді за радянських часів у 50-ті роки минулого століття, тобто фактично виникне дільнична система роботи судів.

Стаття 27. Повноваження апеляційного суду

1. Апеляційний суд:

1. розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом;

2. у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції;

3. аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4. надає місцевим судам методичну допомогу в застосу­ванні законодавства;

5. здійснює інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до цієї статті Закону апеляційні суди роз­глядають справи в апеляційному порядку згідно з процесу­альним законом; у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядають справи відповідної судової юрисдик­ції як суд першої інстанції; аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику; надають міс­цевим судам методичну допомогу в застосуванні законодав­ства; здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Учасники судового процесу й інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне оскарження судового рішення.

Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органа­ми, крім відповідного апеляційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв'язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суд­дею є порушенням незалежності та самостійності суду.

А тому процесуальним законодавством докладно й чітко регламентований порядок апеляційного оскарження судо­вих рішень (дивись коментар до статті 14 цього Закону).

Усі інші повноваження апеляційного суду детально не регламентовані, а тому на практиці виникне маса непоро­зумінь.

Стаття 28. Суддя апеляційного суду

1. Суддя апеляційного суду здійснює судочинство в по­рядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя апеляційного суду здійснює судочин­ство в порядку, встановленому процесуальним законом.

Однак це тільки головне завдання судді апеляційного суду, на практиці повноваження судді апеляційного суду фактично збігаються з викладеними повноваженнями суд­ді місцевого суду й полягають у підготовці судових справ до розгляду, їх розгляді й контролі за своєчасним виконан­ням судових рішень.

Суддя апеляційного суду має помічника, помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юри­дичну освіту.

Стаття 29. Голова апеляційного суду

1. Голова апеляційного суду:

1. представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2. визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного суду;

3. контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисци­плінарного стягнення відповідно до законодавства;

4. видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

5. повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів Ук­раїни про наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

6. забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляцій­ного суду;

7. контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8. забезпечує виконання вимог щодо підвищення ква­ліфікації суддів апеляційного суду;

9. здійснює інші повноваження, визначені законом.

   2. Голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і роз­порядження.

   3. У разі відсутності голови апеляційного суду його ад­міністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення — заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду — суддя цього суду, який має біль­ший стаж роботи на посаді судді.

До прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова апеляційного суду був наділений досить широкими повноваженнями й унаслідок цього на нього було покладено й особливу відповідальність за роботу апе­ляційного суду.

Слід зазначити, що стаття 29 Закону України «Про су­доустрій і статус суддів» не в повній мірі містить дані про повноваження голови апеляційного суду, оскільки деякі повноваження надані йому іншими законами. Наприклад, стаття 38 КПК України передбачає право голів апеляційних судів загальної юрисдикції передавати до початку їх роз­гляду кримінальні справи для розгляду до суду за місцем проживання або роботи обвинуваченого або за місцем пере­бування більшості свідків.

Але також слід зазначити, що нині реально голова апе­ляційного суду, як і голова місцевого суду, виконує тільки представницькі функції, тобто представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

У теорії управління, характеризуючи організацію уста­нови, її трактують як систему писаних і неписаних правил, що регулюють поведінку людей, або як систему влади в установі. Будь-який з цих підходів має право на існування, оскільки фіксує різні сторони одного й того самого явища.

У соціології та теорії управління особливе місце нале­жить проблемі керівництва. Традиційно під керівництвом прийнято розуміти відносини, що виникають в організації в процесі і з приводу управління.

Основний принцип управління — єдиноначальність. Суть його в тому, що влада, право рішення, відповідальність і можливості контролювати процеси й відносини в органі­зації надаються тільки одній посадовій особі. Відповідно керівник-особа персоніфікує відповідальність, владу й право контролю.

Відносини єдиноначальності багато в чому формують ієрархічну піраміду організації, спеціалізація управлін­ських функцій і форми їхньої координації породжують жорсткий рисунок функціональної структури сучасної організації. У створеній таким чином управлінській ієрар­хії кожен працівник має власного керівника і всі, крім рядових виконавців, мають підлеглих.

Як установлено Законом України «Про судоустрій і ста­тус суддів», голова апеляційного суду контролює ефектив­ність діяльності апарату суду, а в той же час весь апарат суду підпорядкований керівнику апарату суду, який не підпорядкований голові суду, тобто в самому тексті Закону закладені принципи двовладдя в апеляційному суді й ніве­люються норми, закладені в теорії і практиці управління.

Як уже зазначалося в разі, коли голови місцевих судів та їх заступники відсутні, то Законом не передбачено хто в такому разі здійснює їх адміністративні повноваження. Як вихід з цієї ситуації стаття 29 передбачає, що в такому разі адміністративні повноваження голови апеляційного суду здійснює суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Стаття ЗО. Заступники голови апеляційного суду

1. Заступники голови апеляційного суду здійснюють адміністративні повноваження, визначені головою суду.

Як уже було зазначено, повноваження голови апеляцій­ного суду є суто декларативними.

Тому роль заступника голови апеляційного суду полягає тільки в тому, що в разі відсутності голови суду він здійснює такі самі повноваження.

Глзвз 4 ВИЩІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ

Стаття 31. Види і склад вищих

спеціалізованих судів

1. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спе­ціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністратив­них справ.

2. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціа­лізований суд України з розгляду цивільних і криміналь­них справ, Вищий господарський суд України, Вищий ад­міністративний суд України.

3. До складу вищого спеціалізованого суду входять суд­ді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких при­значаються голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді, кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступ­ників голови суду.

4. У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рі­шення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються збо­рами суддів вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та уза­гальнення судової практики у справах, віднесених до ком­петенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізо­ваного суду про діяльність судової палати.

5. У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених цим Законом. Склад і порядок діяльності пленуму вищого спеціалізованого суду визначаються цим Законом.

6. При вищому спеціалізованому суді утворюється Науково-консультативна рада, статус якої визначається цим Законом.

7. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкова­ний орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Вищими спеціалізованими судами є Вищий спеціалізо­ваний суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України і Вищий адміні­стративний суд України.

Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визна­ченою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної су­дової юрисдикції.

Склад судових палат вищого спеціалізованого суду фор­мується за пропозицією голови суду і приймається зборами суддів вищого спеціалізованого суду. Судові палати очолю­ються секретарями палат, які також призначаються збора­ми суддів вищого спеціалізованого суду.

До обов'язків секретаря судової палати вищого спеціа­лізованого суду входять здійснення аналізу й узагальнення судової практики, він інформує збори суддів вищого спеці­алізованого суду про діяльність палати.

У вищому спеціалізованому суді для вирішення питань роботи суду діє пленум вищого спеціалізованого суду, склад і порядок діяльності якого визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Вищі спеціалізовані суди можуть мати офіційні друко­вані органи, при вищих спеціалізованих судах утворюють­ся науково-консультативні структури.

Стаття 32. Повноваження вищого спеціалізованого суду

1. Вищий спеціалізований суд:

1. розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

2. у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції;

3. аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4. надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та за­конів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань за­стосування законодавства щодо вирішення справ відповід­ної судової юрисдикції;

5. здійснює інші повноваження, визначені законом.

У межах повноважень, наданих йому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», вищий спеціалізований суд:

1. розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції;

2. у випадках, передбачених процесуальнім законом, розглядає справи як суд першої або апеляційної інстанції;

3. аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4. здійснює інші повноваження, визначені законом.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді регла­ментується нормами процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 323 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Вищий спеціа­лізований суд України з розгляду цивільних та криміналь­них справ.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду каса­ційної інстанції, де вона реєструється в установленому порядку та не пізніше наступного дня передається судді- доповідачу.

Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продов­ження розгляду є порушення норм матеріального чи про­цесуального права, які призвели до постановлення неза­конної ухвали, яка перешкоджає подальшому проваджен­ню у справі.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо пору­шення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обо­в'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

У разі скасування судового рішення і направлення спра­ви на новий розгляд, скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду, в ухвалі суду касаційної інстанції має бути зазначено, які порушення права було допущено судом першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 107 ГПК України сторони, проку­рор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на:

1. рішення місцевого господарського суду після їх пере­гляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляцій­ного розгляду;

2. ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 ГПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного госпо­дарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

Статтями 108-111 ГПК України визначений порядок розгляду касаційних скарг. Судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Вищого господарського суду України, де вона реєструється в день її надходження та передається на розгляд колегії суддів.

Вищий господарський суд України скасовує рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і пе­редати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо пору­шення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим су­дом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

Статтею 171-1 КАС України передбачені особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи без­діяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністра­тивних справ щодо:

• законності (крім конституційності) постанов Верхов­ної Ради України, указів і розпоряджень Президента Укра­їни;

• актів Вищої ради юстиції;

• дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Пре­зидента України, Вищої ради юстиції;

• рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Акти, дії чи бездіяльність зазначених суб'єктів оскар­жуються до Вищого адміністративного суду України, для цього у Вищому адміністративному суді України створю­ється окрема палата.

Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента Украї­ни, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяль­ності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вирі­шується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових ви­падках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

За наслідками розгляду справи Вищий адміністративний суд України може:

1. визнати акт Верховної Ради України, Президента Ук­раїни, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині;

2. визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфі­каційної комісії суддів України протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії.

Рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є остаточним і не підлягає перегляду в апе­ляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до статті 180 КАС України позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України.

Право звернутися з такою позовною заявою має Голова Верховної Ради України, Перший заступник або заступник Голови Верховної Ради України. Рішення, прийняте за на­слідками розгляду справи про дострокове припинення пов­новажень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає.

Адміністративна справа за позовною заявою про достро­кове припинення повноважень народного депутата України вирішується протягом семи днів після відкриття прова­дження у справі.

Стаття 211 КАС України передбачає, що сторони й інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскар­жити до Вищого адміністративного суду України в касацій­ному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рі­шення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляцій­ної інстанцій і направлення справи для продовження роз­гляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, а підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 32 цього Закону щодо здійснення повноважень Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ відповідно до пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» вводиться в дію після почат­ку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з роз­гляду цивільних і кримінальних справ.

Оскільки Указом Президента України № 810/2010 від 12 серпня 2010 року постановлено утворити з 1 жовтня 2010 року в системі судів загальної юрисдикції Вищий спеціалі­зований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ із місцезнаходженням у місті Києві, стаття 32 у за­значеній частині буде введена в дію в зазначений термін.

Стаття 33. Суддя вищого спеціалізованого суду

1. Суддя вищого спеціалізованого суду здійснює судо­чинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.

Суддя вищого спеціалізованого суду:

1. здійснює правосуддя в порядку, визначеному проце­суальним законом;

2. виконує процесуальні дії та здійснює організаційні заходи, необхідні для забезпечення своєчасного та якісно­го розгляду справ;

3. здійснює відповідно до закону контроль за своєчасним зверненням до виконання постановлених з його участю судових рішень;

4. здійснює інші передбачені законом повноваження.

Суддя вищого спеціалізованого суду має помічника. По­мічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту.

Повноваження судді вищого спеціалізованого суду прак­тично ті ж, що й у судді місцевого суду та судді апеляцій­ного суду: підготовка судових справ до розгляду, їх розгляд і контроль за своєчасним зверненням судових рішень до виконання.

Стаття 34. Голова вищого спеціалізованого суду

1. Голова вищого спеціалізованого суду:

1. представляє відповідні спеціалізовані суди як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями;

2. визначає адміністративні повноваження заступників голови вищого спеціалізованого суду;

3. контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисцип­лінарного стягнення відповідно до законодавства;

4. видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

5. повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у вищому спеціа­лізованому суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

6. вносить відповідно до цього Закону пропозиції щодо утворення відповідних місцевих та апеляційних судів, зміни їх територіальної юрисдикції, а також щодо кількос­ті суддів у них;

7. скликає пленум вищого спеціалізованого суду; вно­сить на розгляд пленуму подання про призначення на по­саду секретаря пленуму; виносить на розгляд пленуму питання та головує на його засіданнях;

8. інформує пленум вищого спеціалізованого суду про стан правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та прак­тику вирішення окремих категорій справ;

9. забезпечує виконання рішень зборів суддів вищого спеціалізованого суду;

10. контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

11. забезпечує виконання вимог щодо підвищення ква­ліфікації суддів вищого спеціалізованого суду;

12. здійснює інші повноваження, визначені законом.

    2. Голова вищого спеціалізованого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

    3. У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення — заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі від­сутності заступника голови суду — суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Голова вищого спеціалізованого суду наділений більш широкими повноваженнями, ніж голова апеляційного суду.

При цьому голова вищого спеціалізованого суду наді­лений деякими реальними повноваженнями, зокрема він:

• представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародни­ми організаціями;

• вносить відповідно до цього Закону пропозиції щодо утворення відповідних місцевих та апеляційних судів, зміни їх територіальної юрисдикції, а також щодо кількос­ті суддів у них;

• скликає пленум вищого спеціалізованого суду; вно­сить на розгляд пленуму подання щодо призначення на посаду секретаря пленуму; вносить на розгляд пленуму питання та головує на його засіданнях.

Якщо заступники голови місцевого суду відсутні, За­коном не передбачено, хто в такому разі здійснює їх адмі­ністративні повноваження, як вихід із цієї ситуації стаття 34 передбачає, що тоді адміністративні повноваження голо­ви вищого спеціалізованого суду здійснює суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Стаття 35. Заступники голови вищого спеціалізованого суду

1. Заступники голови вищого спеціалізованого суду здійснюють адміністративні повноваження, визначені головою суду.

Голова вищого спеціалізованого суду має заступників, один із них у разі відсутності голови вищого спеціалізова­ного суду виконує його обов'язки.

Стаття 36. Пленум вищого спеціалізованого суду

1. Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до його повноважень цим Законом.

2. Пленум вищого спеціалізованого суду:

1) призначає за поданням голови вищого спеціалізова­ного суду з числа суддів вищого спеціалізованого суду та звільняє з посади секретаря пленуму вищого спеціалізова­ного суду;

2. узагальнює з метою забезпечення однакового засто­сування норм права при вирішенні справ відповідної судо­вої юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону;

3. заслуховує інформацію про стан правосуддя у відпо­відній судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ;

4. приймає рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів Верхов­ної Ради України, актів Президента України, актів Кабі­нету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлума­чення Конституції та законів України;

5. затверджує Регламент пленуму вищого спеціалізова­ного суду;

6. за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань засто­сування спеціалізованими судами законодавства при ви­рішенні справ відповідної судової юрисдикції;

7. затверджує положення про Науково-консультативну раду вищого спеціалізованого суду та визначає її персо­нальний склад;

8. визначає персональний склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду;

9. розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

1. Пленум вищого спеціалізованого суду скликається головою вищого спеціалізованого суду в разі потреби або на вимогу не менш як п'ятої частини від складу суддів ви­щого спеціалізованого суду, але не рідше двох разів на рік. Про день і час скликання пленуму його учасники повідом­ляються не пізніш як за десять днів до засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносять­ся на розгляд пленуму.

2. Засідання пленуму вищого спеціалізованого суду є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу пленуму.

3. На засідання пленуму можуть бути запрошені судді судів відповідної спеціалізації, представники органів дер­жавної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи.

4. Постанови пленуму приймаються відкритим голо­суванням більшістю голосів членів пленуму, підписуються головуючим на засіданні пленуму та секретарем пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі вищого спеціалізованого суду.

7. Секретар пленуму вищого спеціалізованого суду ор­ганізовує роботу секретаріату пленуму, підготовку засідань пленуму, забезпечує ведення протоколу та контролює ви­конання постанов, прийнятих пленумом вищого спеціалі­зованого суду.

До складу пленуму вищого спеціалізованого суду вхо­дять всі судді вищого спеціалізованого суду, а тому основ­ним його завданням є вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відпо­відної судової юрисдикції.

Крім того, до повноважень пленуму вищого спеціалізо­ваного суду належить розгляд питань щодо:

призначення та звільнення з посади секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду;

узагальнення практики застосування матеріального і процесуального закону;

заслуховування інформації про стан правосуддя та про практику вирішення окремих категорій справ;

прийняття рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів та щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;

затвердження Регламенту пленуму вищого спеціалізо­ваного суду;

надання роз'яснень рекомендаційного характеру з пи­тань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ;

затвердження положення про Науково-консультативну раду вищого спеціалізованого суду та її персонального складу;

визначення персонального складу редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду;

розгляд інших питань, віднесених законом до його пов­новажень.

Пленум вищого спеціалізованого суду скликається не рідше двох разів на рік, його засідання є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від скла­ду пленуму.

Стаття 36 цього Закону щодо здійснення повноважень Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ відповідно до пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» вводиться в дію після почат­ку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з роз­гляду цивільних і кримінальних справ.

Оскільки Указом Президента України № 810/2010 від 12 серпня 2010 року постановлено утворити з 1 жовтня 2010 року в системі судів загальної юрисдикції Вищий спеціалі­зований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ із місцезнаходженням у місті Києві, стаття 36 в пов­ному обсязі буде введена в дію в зазначений термін.

Стаття 37. Науково-консультативна рада та

офіційний друкований орган вищого спеціалізованого суду

1. Науково-консультативна рада утворюється при ви­щому спеціалізованому суді з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду про­ектів постанов вищого спеціалізованого суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення.

2. Порядок організації та діяльності Науково-консуль­тативної ради визначається положенням, що затверджу­ється пленумом вищого спеціалізованого суду.

3. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкова­ний орган, в якому публікуються матеріали судової прак­тики вищого спеціалізованого суду та інших судів відпо­відної судової юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів відповідної судової юрисдикції та інші матеріали.

Науково-консультативна рада утворюється при вищому спеціалізованому суді для розробки питань для надання висновків по проектах постанов вищого спеціалізованого суду, підготовка яких пов'язана з необхідністю наукового забезпечення.

Порядок організації та діяльності Науково-консуль­тативної ради визначається положенням, що затверджу­ється пленумом вищого спеціалізованого суду.

Наприклад, при Вищому господарському суді України Науково-консультативна рада створена постановою плену­му цього суду від 28 лютого 2003 року, затверджене відпо­відне положення. Згідно з Положенням про Науково- консультативну раду при Вищому господарському суді

України рада є дорадчим органом, до завдань якого відне­сена підготовка науково обґрунтованих рекомендацій з питань, пов'язаних із необхідністю наукового забезпечення діяльності Вищого господарського суду України.

Науково-консультативна рада затверджується із числа науковців і суддів та інших висококваліфікованих фахівців- практиків. Рада розглядає питання, що виникають у судо­вій діяльності і розробляє науково обґрунтовані рекомен­дації щодо проектів постанов пленуму Вищого господар­ського суду України й інших питань правового характеру, що виникають у судовій діяльності.

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган, в якому публікуються матеріали судової практики, рішення з організаційних питань діяльності вищого спеці­алізованого суду та відповідних спеціалізованих судів, інші матеріали. Інформованість суддів про судову практику, обмін досвідом роботи, безумовно, сприяє поліпшенню якості розгляду судових справ, запобіганню судових по­милок.

Глзвз 5 ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Стаття 38. Верховний Суд України — найвищий судовий орган

1. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

2. Верховний Суд України:

   1. переглядає справи з підстав неоднакового застосу­вання судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

   2. переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирі­шенні справи судом;

   3. надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак держав­ної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Вер­ховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;