1. Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсто­ронніми судами, утвореними згідно із законом.

2. Судову владу реалізовують професійні судді та, у ви­значених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних су­дових процедур.

3. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

На механізм держави і класифікацію її органів безпо­середньо впливає принцип розподілу влади, тому що бага- говічііий досвід людства свідчить про негативні наслідки концентрації влади в одних руках — це призводить до зло- мжинапь ти свавільства.

Формування поняття судової влади тісно пов'язане з трипалим процесом розробки концепції поділу державної нлпди в суспільстві на три гілки: законодавчу, виконавчу і «•удову. Елементи цієї теорії трапляються вже в працях 1І латона, Аристотеля, Полібія, Цицерона й ін. У класично­му ж вигляді теорія поділу влади повністю сформувалася у XVIII столітті. Біля її витоків стояв Д. Локк — англій­ський філософ і політичний діяч. Д. Локк не виділяв як самостійну гілку судову гілку влади і вважав^-, що існує за­конодавча, виконавча і федеративна влади. Першим на три загальновизнаних види влади (законодавчу, виконавчу і судову) вказав французький просвітитель, правознавець і філософ Ш.Л. Монтеск'є.

Шарль Луї Монтеск'є писав: «політична свобода може бути тільки там, де немає зловживання владою. Однак ба­гаторічний досвід показує нам, що кожна людина, якій надана влада, має схильність до зловживань нею й утри­мання влади у своїх руках до останньої можливості... Для того щоб запобігти подібному зловживанню владою, необ­хідно, як це випливає з самої природи речі, щоб одна влада стримувала іншу... Коли законодавча і виконавча влади об'єднуються в одному і тому ж органі... не може бути сво­боди... З іншого боку, не може бути свободи, якщо судова влада не відділена від законодавчої та виконавчої... І на­стане кінець усьому, якщо одна і та ж особа чи орган, дво­рянський або народний за своїм характером, стане здійсню­вати всі три види влади» (Монтескье Ш. Избранные про­изведения. — М., 1956. — С.74).

Концепція поділу влади закріпилася в конституціях більшості сучасних держав, у тому числі цей принцип по­ділу влади законодавчо закріплений у статті 6 Конституції України (ВВР, 1996, № ЗО, ст. 141), яка встановила, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Тому стаття 124 Конституції передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Первинним структурним елементом механізму держави є державний орган, котрому надані владні повноваження (сукупність прав і обов'язків) та який бере участь у здій­сненні функцій держави.

Між тим, реалізація судової влади можлива лише шля­хом здійснення правосуддя, яке становить форму державної діяльності, котра полягає в розгляді та вирішенні судом справ, віднесених до його компетенції, тобто в реалізації тих багатогранних повноважень, якими наділені суди.

При цьому законодавство України визначає, що здій­снення правосуддя можливе у формі цивільного, господар­ського, адміністративного, кримінального, а також консти­туційного судового провадження, а судочинство здійсня­ється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, що виключає можливість створення або наді­лення інших державних або громадських органів функці­ями правосуддя.

Разом із тим, правосуддя і судова влада є поняттями, близькими за змістом, але не тотожними, оскільки, хоча правосуддя і відіграє домінуючу роль у здійсненні повно­важень суду, судова влада включає й інші повноваження: конституційний контроль; контроль за законністю та об­ґрунтованістю рішень і дій державних та посадових осіб; забезпечення виконання вироків, інших судових рішень та рішень деяких інших органів; розгляд і вирішення справ про адміністративні правопорушення, підвідомчих судам; роз'яснення чинного законодавства з питань судової прак­тики; участь у формуванні суддівського корпусу та спри­яння оргпнам суддівського самоврядування.

И урахуванням викладеного судову владу визначають нк реалізацію органами (судами), які мають особливий стіш у державному апараті, властивих їм можливостей і здатності впливу на поведінку людей і соціальні процеси». (Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные орга­ны. — М.: Зерцало, 1998. — С. 43).

Стаття 2. Завдання суду

І. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства прана, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд, здійснюючи правосуддя, на принципах верховен­ства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, прав і свобод людини і громадянина, прав і за­конних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. З вимог цієї статті Закону видно, що основним завданням суду є виконання зазначених вище функцій.

Завдання суду, як правило, зазначаються і в процесу­альних нормах права. Наприклад, у статті 2 Кодексу адмі­ністративного судочинства України (ВВР, 2005, № 35-36, № 37, ст. 446) (далі — КАС України) чітко визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич­них осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого само­врядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконан­ня делегованих повноважень, шляхом справедливого, не- упередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь- які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повно­важень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встанов­лено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди пере­віряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що пе­редбачені Конституцією та законами України;

2. з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3. обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4. безсторонньо (неупереджено);

5. добросовісно;

6. розсудливо;

7. з дотриманням принципу рівності перед законом, за­побігаючи несправедливій дискримінації;

8. пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9. з урахуванням права особи на участь у процесі при­йняття рішення;

10. своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ураховуючи специфіку діяльності суду, виконання цьо­го завдання можна досягти при здійсненні правосуддя лише в результаті суворого дотримання принципів верховенства права.

Правосуддя, яке з урахуванням його відмінних ознак можна визначити як діяльність із розгляду та вирішення судових справ, що забезпечує неухильне дотримання вимог закону та встановленого ним порядку, а також законність, обґрунтованість, справедливість і загальнообов'язковість судових рішень, здійснюється тільки судом.

Тому діяльність суду як єдиного органу правосуддя має відповідати принципам правосуддя (вихідним положенням, що визначають найбільш суттєві сторони цього виду дер­жавної діяльності), до яких належать:

а) законність

Основне положення цього принципу закріплене в статті 8 Конституції України, якою передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу, за­кон и й інші нормативні акти приймаються на основі Кон­ституції України і мають відповідати їй. Норми Конститу- ції України с нормами прямої дії. Це означає, що право ;іпсрінчіііл до суду для захисту конституційних прав і свобод людшш і громадянина безпосередньо на підставі Консти­туції України гарантується.

І Іри цьому суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

• коли зі змісту норм Конституції не випливає необхід­ності додаткової регламентації її положень законом;

• коли закон, який діяв до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

• коли правовідносини, що розглядаються судом, за­коном України не врегульовані, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Ав­тономної Республіки Крим, суперечить Конституції Укра­їни;

• коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, супере­чать Конституції України.

Однак, якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи має застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Кон­ституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, щодо яких вирішення питання про їх конституційність або про їх тлумачення статтею 150 Конституції України віднесено до компетенції Конститу­ційного Суду України.

Тому можна говорити про підзаконність судової діяль­ності, яка означає, що суд проводить судовий розгляд у встановленому законом порядку і вирішує справи на осно­ві закону, а не створює своїм рішенням нові норми права і не породжує суб'єктивні права і обов'язки конкретних осіб.

б) забезпечення прав і свобод людини і громадянина при здійсненні правосуддя

Цей принцип закріплений у статті 3 Конституції Укра­їни, яка проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Україною найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою ді­яльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод люди­ни є головним обов'язком держави.

Виходячи з викладених вимог Конституції України, що прямо стосуються здійснення правосуддя, мають забезпе­чуватися рівність усіх перед законом і судом, презумпція невинуватості, право на захист від обвинувачення в зло­чині, змагальність і рівноправність сторін, право на судовий захист прав і свобод від будь-яких посягань, відкритий роз­гляд судових справ тощо.

в) здійснення правосуддя тільки судом

Відступ від цього принципу може спричинити якнайне- гативніші наслідки. Так, у колишньому СРСР у 20-40-х і початку 50-х років діяли позасудові органи («особливі на­ради», «трійки», «двійки»), що призвело до численного за­стосування репресивних заходів кримінального покарання до невинних. Тому статтею 125 Конституції України заборо­нено створення надзвичайних і особливих судів, а відповід­но до статті 124 Конституції правосуддя в Україні здійсню­ється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Відповідно до статті 29 Конститу­ції ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.

г) забезпечення законності, компетентності та неупе­редженості суду

Дотримання цього принципу забезпечується такими за­собами:

• встановленням порядку наділення суддів їх повно­важеннями, в тому числі вимог, що висуваються до канди­датів на роль суддів;

• встановленням підвідомчості та підсудності, тобто, яким судом має розглядатися справа і в якому складі суду;

— створенням умов, що виключають необ'єктивність або упередженість суддів.

д) незалежність суддів, народних засідателів і присяж­них

Як правило, в результатах розгляду конкретних судових справ у тій чи іншій мірі зацікавлене досить широке коло осіб, а також окремі державні органи й посадові особи різно­го рівня. З метою досягнення бажаного для них результату не виключено вжиття ними різних заходів щодо суддів: обіцянок, підкупів, погроз, фізичної розправи і т. п. На жаль, на практиці такі факти досить поширені і навіть не дуже той приховуються. Тому принцип незалежності суд­дів полини: у сторонні таких умов, за яких суд зміг би мати річілі.ну можливість приймати відповідальні рішення без стороннього втручання, тиску чи іншого впливу, тільки на основі приписів закону.

е) здійснення правосуддя на засадах рівності всіх перед .іаконом і судом

Цей принцип закріплений у статті 24 Конституції Укра­їни, яка передбачає, що громадяни мають рівні конститу­ційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних або інших переконань, ста­ті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність перед законом — це однакове застосування за­кріплених у законодавстві положень до всіх без винятку громадян.

Рівність перед судом — це наділення всіх громадян, які постають перед судом, рівними процесуальними правами та обов'язками.

є) забезпечення права громадян на судовий захист

Цей принцип правосуддя полягає в тому, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним зако­ном, і права на участь у розгляді своєї справи у визначено­му процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. При цьому угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Указаний принцип випливає з норм міжнародного пра­ва, зокрема зі статті 10 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генераль­ної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, згідно з якою кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй криміналь­ного обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута публічно і з додержан­ням усіх вимог справедливості незалежним і неупередже- ним судом.

ж) змагальність і рівноправність сторін

Змагальність сторін має на увазі забезпечення учасникам

судового розгляду при розгляді судових справ у судових засіданнях рівних можливостей, а саме: на рівних спереча­тися, доводити свою правоту, вільно висловлювати свої доводи, давати своє тлумачення подій і фактів, доказів у справі, законів та правових актів, що регламентують ви­никлі правовідносини, що допоможе віднайти істину, справедливість, постановити справедливе і законне судове рішення.

з) забезпечення правової допомоги при вирішенні справ у судах

Необхідність дотримання цього принципу правосуддя передбачена статтею 59 Конституції України, яка встано­вила, що для надання правової допомоги в судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Діяльність адвокатури в Україні регламентується За­коном України «Про адвокатуру» (ВВР, 1993, № 9, ст. 62), згідно з яким адвокатура України є добровільним профе­сійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, інозем­них громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, на­давати їм іншу юридичну допомогу.

и) презумпція невинуватості

Суть презумпції невинності полягає у тому, що кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважа­тися невинним, поки його вина не буде доведена згідно із законом.

і) участь громадян у здійсненні правосуддя

Згідно зі статтею 124 Конституції України народ безпо­середньо бере участь у здійсненні правосуддя через народ­них засідателів і присяжних. Випадки участі народних засідателів і присяжних у розгляді судових справ регламен­товані нормами процесуального законодавства.

Таким чином, при дотриманні основних принципів пра­восуддя встановлений законом процесуальний порядок судового розгляду забезпечує суду можливість (за активної участі в судовому розгляді учасників процесу, наділених рівними правами) встановити істину в справі і постановити законне і обґрунтоване рішення, тобто виконати свої основ­ні функції, до яких належать захист від зазіхань на кон­ституційний лад України, на соціально-економічні, полі­тичні й особисті права і свободи громадян, на права і за­конні інтереси юридичних осіб.

Стаття 3. Судова система України

1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Укра­їні є Конституційний Суд України.

3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

4. Створення надзвичайних та особливих судів не до­пускається.

5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України».

Під судовою системою мається на увазі сукупність усіх судів, що мають спільні завдання, які організовані і діють на єдиних демократичних принципах, пов'язані між собою відносинами зі здійснення правосуддя, що забезпечують доступність правосуддя для кожної особи в порядку, вста­новленому законами. Судова система України складається з судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України, створення будь-яких інших, у тому числі надзви­чайних та особливих судів не допускається.

Система судів загальної юрисдикції відповідно до статті 125 Конституції України будується за принципами терито- ріальності і спеціалізації, її складають Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди. Конституцією не передбачено створення інших судів.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а відповідні вищі спеціалізовані суди є вищими судовими органами спеціа* лізованих судів. Єдність системи судів загальної юрисдик- дії забезпечується тим, що для її створення та діяльності встановлені єдині принципи організації і діяльності судів, єдиний статус суддів, обов'язкові для всіх судів правила судочинства, визначені законом, єдиний порядок організа­ційного забезпечення діяльності судів, обов'язковість ви­конання на території України судових рішень, фінансуван­ня судів виключно з Державного бюджету України, вирі­шення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Єдності системи судів сприяє й забезпечення Верховним Судом України однакового за­стосування законів усіма судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України є єдиним органом консти­туційної юрисдикції в Україні, суди загальної юрисдикції не є такими. Діяльність Конституційного суду України регламентована Законом України «Про Конституційний Суд України» (ВВР, 1996, № 49, ст. 272).

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону основною метою діяльності Конституційного суду є забезпечення конститу­ційної законності і верховенства Конституції України. Діяльність Конституційного Суду України (стаття 4) буду­ється на принципах законності, незалежності, колегіаль­ності, гласності, повноти розгляду справи та обґрунтова­ності прийнятих рішень.

Стаття 4. Законодавство про судоустрій і статус суддів