1. Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» також не зміг позбутися підходів, характерних для інших законів в Україні, тобто посилання на те, що судоустрій і статус суддів в Україні можуть визначатися й іншими законами.

Практика розвитку законодавства в нашій країні не­одноразово демонструвала те, що прийняттям саме інших законів нанівець зводилися дуже важливі поняття, визна­чені у фундаментальних законодавчих актах.

Слід зазначити, що такий підхід характерний не тільки для України. Наприклад, статтею 3 чинного Кодексу Рес­публіки Білорусь про судоустрій і статус суддів передбаче­но, що правову основу судоустрою і статусу суддів у Респуб­ліці Білорусь складають Конституція Республіки Білорусь, цей Кодекс і інші законодавчі акти Республіки Білорусь.

Така позиція здається досить сумнівною, ще Вольтер попереджував, що численність законів в державі є те саме, що велика кількість лікарів: прикмета хвороби та безсилля (Энциклопедия мудрости. — М.: РООССА, 2007. — С. 297).

Стаття 5. Здійснення правосуддя

1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не до­пускається.

2. Особи, які привласнили функції суду, несуть відпо­відальність, установлену законом.

3. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через на­родних засідателів і присяжних.

У статті 125 Конституції України перелічені суди, які діють в Україні. Так, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спе­ціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів за­гальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Тільки суд постановляє вирок у кримінальній справі й рішення в цивільній справі іменем держави. Відповідно до • і и і ті Конституції України ніхто не може бути зааре­штований або триматися під вартою інакше як за вмотиво­ваним рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.

І Іезаконне взяття на себе виконання функцій суду інши­ми особами тягне за собою відповідальність за такі дії. Так, статтею 353 Кримінального кодексу України (ВВР, 2001, № 25-26, ст. 131) (далі — КК України) передбачена кримі­нальна відповідальність за самовільне присвоєння владних повноважень або звання посадової особи, поєднане з учи­ненням будь-яких суспільно небезпечних діянь. У КК України є розділ 18, яким установлено відповідальність за злочини проти правосуддя.

Про справді демократичний характер правосуддя в Україні свідчить положення Закону, яким передбачена участь народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, для яких їх участь у здійсненні правосуддя є громадянським обов' язком. Згідно зі статтею 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засіда­телів і присяжних. Випадки участі народних засідателів у розгляді судових справ регламентовані нормами процесу­ального законодавства. Безумовно, в подальшому в такому ж порядку будуть установлені випадки розгляду справ за участю присяжних засідателів.

Слід зазначити, що населення залучається до здійснен­ня правосуддя і в інших країнах, наприклад, згідно з кон­ституціями Болгарії (стаття 123), Угорщини (параграф 46), Нідерландів (стаття 116), Польщі (стаття 182), Словаччини (стаття 142), Чехії (стаття 94) у здійсненні правосуддя у випадках, передбачених законом, беруть участь народні засідателі (непрофесійні судді).

Стаття 6. Самостійність судів

1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконно­го впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Консти­туції і законів України, забезпечуючи при цьому верхо­венство права.

2. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.

3. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, зби­рання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забо­роняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

4. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не вправі з часу введення Кон­ституції в дію відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень. Права, свободи та законні інтереси громадян, а також інших суб'єктів правовідносин є найвищими цінностями, і з цієї причини Конституцією України гарантується їх захист не­залежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Згідно зі статтею 10 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генераль­ної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення об­ґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинува­чення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута публічно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом.

Забезпечення незалежності суду полягає у створенні таких умов, при яких суд має реальну можливість прийма­ти відповідальні рішення без стороннього втручання, без будь-якого тиску чи іншого впливу, на міцній основі при­писів закону і тільки закону.

Незалежність суду перш за все забезпечується тим, що відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише за­кону.

Гарантіями незалежності суддів в Україні є:

• встановлений законом порядок їх обрання (призна­чення);

передбачена законом процедура здійснення право­суддя;

таємниця прийняття судового рішення і заборона її розголошення;

• заборона під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя;

• відповідальність за неповагу до суду чи судді;

• право судді на відставку;

• недоторканність суддів;

• створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів;

• матеріальне і соціальне забезпечення суддів, відпо­відне їх статусу;

• особливий порядок фінансування судів;

• діяльність органів суддівського самоврядування.

Неупередженість суду полягає в його здатності розгля­нути справу суворо відповідно до закону і постановити обґрунтоване і законне судове рішення, тобто суд не пови­нен бути зв'язаний доводами дізнання та попереднього слідства, не має враховувати політичні й економічні реалії життя суспільства і, взагалі, не повинен бути будь-яким чином зацікавленим у результаті справи. Незалежність судді і його неупередженість — тісно пов'язані між собою поняття.

Саме тому, виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженос­ті, суддя при здійсненні правосуддя, підкоряючись тільки законові і приймаючи рішення в судовій справі, має керу­ватися лише законом, виходячи з власного його розуміння й переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути неза­лежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юридичних чи фізичних осіб.

Такої ж точки зору дотримуються й інші автори публі­кацій, які вказують, що реально «неупередженість може бути непохитною лише за умови, якщо суддя є незалежним не тільки від законодавчої та виконавчої влади, а й від ін­ших сил, структур та осіб, здатних прямо чи опосередкова­но впливати і тиснути на нього» (Кононенко В. І. Неупере­дженість суддів / / ВВС. — 2002. — № 2 (ЗО). — С. 56).

Захисту неупередженим судом прав, свобод і законних інтересів громадян, а також інших суб'єктів правовідносин сприяє можливість учасників судового розгляду при роз­гляді справи заявляти відводи судді.

Так, згідно зі статтею 20 Цивільного процесуального кодексу України (ВВР, 2004, № 40-41, 42, ст. 492) (далі — ЦПК України) суддя не може брати участь у розгляді спра­ви та підлягає відводу (самовідводу), якщо:

• під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

• він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

• він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, паси­нок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, уси- новлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, що беруть участь у справі;

• якщо є інші обставини, що викликають сумнів щодо об'єктивності та неупередженості судді.

Незрозуміло, за яких причин у ЦПК України не є пере­шкодою для участі судді в розгляді справи його участь в процесі при попередньому вирішенні цієї справи як про­курора, адже раніше він дав висновок по суті справи, тобто висловив свою думку у справі до її нового розгляду. У той же час секретар судового засідання такого права позбавле­ний, хоча він фактично виконував суто технічну роботу.

Стаття 54 Кримінально-процесуального кодексу Украї­ни (ВВР, 1961, № 2, ст. 15) (далі — КПК України) перед­бачає, що суддя не може брати участь у розгляді криміналь­ної справи якщо він:

• є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним від­повідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

• брав участь у цій справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадить дізнання, слідчий, обви­нувач, захисник чи представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

• під час досудового слідства вирішував питання про проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни або скасування запобіжних заходів, продовження строків три­мання під вартою, розглядав скарги на затримання або на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи або про закриття справи;

під час досудового слідства розглядав питання про усунення захисника;

особисто або його родичі зацікавлені в результатах справи;

• а також за наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді чи народного засідателя.

Цей перелік заходів, спрямованих на забезпечення роз­гляду судових справ неупередженим судом, не є вичерпним. Законність у діяльності судів також забезпечується мож­ливістю оскарження прийнятих ними судових рішень, для чого діють суди не тільки першої, а й апеляційної та каса­ційної інстанцій.

На жаль, намагання зробити суди й суддів справді неза­лежними перейшли деяку межу. Так, позбавивши голів суду владних повноважень, законодавець зробив суддів не тільки незалежними при здійсненні правосуддя, а й неза­лежними від будь-якого контролю за їх поведінкою, напри­клад, за виконанням правил внутрішнього трудового роз­порядку, поведінкою серед членів колективу суду, спілку­ванням з громадянами і так далі.

Стаття 7. Право на судовий захист

1. Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утво­реним відповідно до закону.

2. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстан­цій і Верховний Суд України.

3. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь- якої інстанції.

4. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридич­ні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Забезпечення права громадян на судовий захист є одним із принципів правосуддя, який полягає в тому, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним зако­ном, і права на участь у розгляді своєї справи у визначено­му процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. При цьому угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Цей принцип випливає з норм міжнародного права, зо­крема зі статті 10 Загальної декларації прав людини, при­йнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, згідно з якою кож­на людина, для визначення її прав і обов'язків і для вста­новлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута публічно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом.

Забезпеченню права громадян на судовий захист сприяє право на доступ до правосуддя. Зокрема, цим питанням присвячена Рекомендація № И (81) 7 Комітету міністрів державам — членам Ради Європи щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя, яка прийнята Комітетом міністрів 14 травня 1981 року. При цьому Комітет міністрів відпо­відно до положень статті 15Ь Статуту Ради Європи рекомен­дував урядам держав-членів вжити або посилити, залежно від обставин, усі заходи, які вони вважатимуть необхідни­ми, з метою поступової реалізації принципів, викладених у додатку до цієї рекомендації, враховуючи, що:

• право на доступ до правосуддя та справедливий роз­гляд судом, гарантовані статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, є однією з основних ознак будь-якого демо­кратичного суспільства;

• судочинство нерідко є настільки складним, тривалим і дорогим, що приватні особи, особливо ті, хто перебуває в економічно несприятливому становищі, відчувають труд­нощі в здійсненні своїх прав у державах-членах;

• ефективна система юридичної допомоги та юридичних консультацій, як передбачено резолюцією (78) 8 Комітету міністрів, може дати значний поштовх для усунення таких перешкод, зважаючи разом з тим, що бажано також ужити всіх необхідних заходів щодо спрощення процедури в усіх випадках, аби полегшити доступ приватних осіб до суду при одночасному дотриманні належного порядку відправ­лення правосуддя;

• для полегшення доступу до правосуддя бажано спрос­тити судові документи.

У додатку до рекомендації Комітет міністрів зазначив, що державам-членам слід ужити всіх необхідних заходів, щоб інформувати громадян про засоби захисту своїх прав у суді, а також спростити, прискорити і здешевити судовий розгляд у цивільних, торгових, адміністративних, соціаль­них або податкових справах, для чого слід ураховувати, зокрема, такі принципи:

А. Інформування громадськості

1. Слід ужити належних заходів з інформування громад­ськості про місце знаходження та компетенції судів, а також про порядок звернення до суду або ж захисту своїх інтересів у судовому розгляді.

2. Необхідно, щоб інформація загального характеру могла бути отримана або в самих судах, або в іншій компе­тентній службі або органі з таких питань:

процесуальні норми за умови, що ця інформація не містить юридичних рад по суті справи;

порядок звернення до суду и терміни, протягом яких звернення можливе, а також процесуальні вимоги і необ­хідні у зв'язку з цим документи;

засоби виконання рішення суду й, по можливості, витрати з його виконання.

2. Спрощення

   3. Слід ужити заходів щодо полегшення або заохочення, де це доречно, примирення сторін або дружнього врегулю­вання спору до прийняття його до провадження або ж у ході розгляду.

   4. Жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можли­вості користуватися послугами адвоката. Слід уникати обов'язкового звернення будь-якої зі сторін до послуг кіль­кох адвокатів з одного й того ж спору, коли участь кількох адвокатів не є необхідною. У тих випадках, коли в силу характеру спору з метою полегшення доступу громадян до правосуддя було б доцільно, щоб вони самі виклали свою справу в суді, участь адвоката не повинна бути обов 'язковою.

   5. Держави повинні вжити заходів, щоб усі процесуаль­ні дії були простими, щоб мова, яка використовується, була зрозумілою публіці, а судові рішення були зрозумілі сторо­нам.

   6. Коли одна зі сторін процесу не володіє достатнім знан­ням мови, якою ведеться судочинство, держава повинна звернути особливу увагу на проблему усного та письмового перекладу і забезпечити, щоб незаможні й малозабезпечені особи не перебували в несприятливому становищі з точки зору доступу до суду або участі в судовому процесі через неможливість їх говорити або розуміти мову, що викорис­товується в суді.

   7. Слід ужити заходів, з тим, щоб кількість експертів, призначених для участі в суді самим судом або ж на про­хання сторін, була якомога більш обмеженою.

3. Прискорення розгляду

8. Слід ужити всіх можливих заходів щодо максималь­ного скорочення термінів винесення рішень. Задля цього необхідно скасувати застарілі й такі, що не мають практич­ного значення процедури, виділити судам достатній персо­нал, полегшити їх ефективну роботу й розробити механізми, що дають змогу контролювати хід розгляду з самого його початку.

9. Слід розробити заходи щодо неопротестованих або безперечних позовних вимог із тим, щоб остаточне рішення виносилося швидко, без непотрібних формальностей, осо­бистих явок до суду або зайвих витрат.

10. Щоб право оскарження не використовувалося недо­бросовісно або для одержання відстрочки, слід звернути особливу увагу на можливість тимчасового виконання рі­шень, за якими можливе оскарження, а також на банків­ський відсоток, що виплачується за присудженою рішенням суду сумою, до виконання рішення.

Б. Судові витрати

8. Прийняття до судочинства не має обговорюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, роз­міри якої нерозумні стосовно цієї справи.

9. У тій мірі, в якій судові витрати явно перешкоджають доступу до правосуддя, їх слід, за можливістю, скоротити або анулювати. Необхідно переглянути систему судових витрат з точки зору її спрощення.

10. Особливу увагу слід приділити питанню виплати гонорарів адвокатам та експертам, якщо вони перешкоджа­ють доступу до правосуддя. Необхідно забезпечити ту чи іншу форму контролю за розміром цих гонорарів.

11. За винятком особливих обставин, сторона, що ви­грала справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано зазнала у зв'язку з роз­глядом.

Е. Особливі процедури

8. Для суперечок із позовних вимог на незначну суму має бути встановлена процедура, що дає змогу сторонам звернутися до суду, не зазнаючи витрат, не відповідних грошовій сумі, що є предметом спору. Для цього можна було б передбачити спрощене судочинство, уникаючи непотріб­них судових засідань і обмежуючи право оскарження.

9. Держави повинні забезпечити, щоб судовий розгляд у справах сімейного права був швидким, недовгим і поважав особистісний характер розглянутих спорів. Судові дебати з цих спорів мають, за можливістю, бути непублічного ха­рактеру. -

Стаття 8. Право на повноважний суд

1. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена про­цесуальним законом.

2. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до за­кону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

Зазначені вимоги статті 8 Закону України «Про судо­устрій і статус суддів» відображені у нормах процесуально­го права.

Наприклад, статтею 6 КАС України встановлено:

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта влад­них повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Кон­ституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на су­довий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Стаття 15 ЦПК України передбачає, що суди розгляда­ють в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земель­них, сімейних, трудових відносин, а також з інших право­відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ про­водиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами ци­вільного судочинства.

Суди розглядають справи в порядку позовного, наказно­го та окремого провадження. Разом із тим, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають роз­гляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Крім того, сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, установлених законом.

Про порядок розподілу судових справ, установлений від­повідно до закону, дивись коментар до статті 15 цього Закону.

Стаття 9. Рівність перед законом і судом

1. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівно­сті всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Загальна декларація прав людини (стаття 2) проголошує, що кожна людина повинна мати всі права і свободи неза­лежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, полі­тичних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, заможного або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є територія незалежною, підопічною, несамо- врядною або як-небудь інакше обмеженою у своєму сувере­нітеті.

Будучи суверенною державою, Україна закріпила цей принцип у статті 24 Конституції, й отже, цей принцип по­ширюється на всіх учасників судового процесу при здій­сненні правосуддя.

Як уже зазначалося, рівність перед законом — це одна­кове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх без винятку громадян, а рівність перед судом — це наділення всіх громадян, які постають перед судом, рівни­ми процесуальними правами та обов'язками.

Стаття 10. Правова допомога при реалізації права на справедливий суд