![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1.1. Сучасний рівень порушення екологічної рівноваги
- •1.2. Поняття екосистеми, навколишнього середовища, соціотехносфери
- •1.3. Біосфера і концепція ноосфери в.І. Вернадського
- •1.4. Види і масштаби забруднення навколишнього середовища
- •1.5. Глобальні наслідки забруднення довкілля
- •1.6. Парниковий ефект
- •2.1. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів
- •2.2. Пріоритети екобезпеки. Екобезпека та екостратегія
- •2.3. Критерії екобезпеки
- •2.4. Зони екологічного лиха
- •2.5. Типи аварійних ситуацій
- •3.1. Природні ресурси та природні умови
- •3.2. Функції і показники економічної оцінки природних ресурсів та умов
- •3.3. Вартісні теорії оцінки природно-ресурсного потенціалу
- •3.4. Методи економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу
- •3.5. Особливості економічної оцінки окремих ресурсів
- •4.1. Методи визначення економічних збитків від забруднення навколишнього середовища
- •4.2. Основи плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища
- •4.3. Визначення розмірів платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин
- •4.4. Визначення розмірів платежів за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні і внутрішні морські води та підземні горизонти
- •4.5. Визначення розмірів платежів за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі
- •Розділ 5. Соціально-економічна ефективність природоохоронних заходів
- •5.1. Економічний, екологічний і соціальний результати (ефекти) природоохоронної діяльності
- •5.2. Народногосподарський підхід в обґрунтуванні природоохоронних заходів
- •5.3. Визначення чистого економічного ефекту
- •5.4. Поняття загальної (абсолютної) економічної ефективності
- •5.5. Показник порівняльної економічної ефективності природоохоронних витрат
- •5.6. Врахування фактора часу при визначенні економічної ефективності
- •5.7. Розрахунок економічного ефекту від скорочення захворюваності населення внаслідок запобігання забрудненню навколишнього середовища
- •5.8. Розрахунок ефективності економії мінеральної сировини
- •6.1. Предмет екологічного менеджменту
- •6.2. Основні принципи й елементи системи екологічного менеджменту (ems)
- •6.3. Стан екологічного менеджменту в Україні
- •6.4. Міжнародний підхід до екологічного менеджменту
- •7.1. Історичні корені і хронологія розвитку Поняття iso та emas
- •7.3. Перспективи розвитку екологічного менеджменту в Україні
- •Одержання економічної вигоди (прибутку)
- •8.1. Мета і завдання екологічного менеджменту як наукової дисципліни, її зв'язок з іншими дисциплінами
- •8.2. Системний підхід у дослідженні екологічного менеджменту
- •8.3. Поняття сталого розвитку. Критерії та принципи. Екологічна домінанта сталого розвитку
- •8.4. Концепція становлення екологічного менеджменту в Україні
- •9.1. Законодавчий моніторинг у сфері екологічного менеджменту
- •9.2. Адміністративно-нормативні інструменти екологічного менеджменту
- •10.1. Стандарти якості навколишнього середовища
- •10.2. Методи визначення екологічного ризику
- •10.3. Оцінка впливу на навколишнє середовище (овнс)
- •11.1. Екологічна оцінка намічуваної діяльності як інструмент екополітики
- •11.2. Принципи екологічної оцінки
- •11.3. Відмінність екологічної оцінки від інших методів екологічного регулювання. Екологічна оцінка і сталий розвиток
- •11.4. Ухвалення рішення за підсумками екологічної
- •11.5. Виконавці
- •11.6. Врахування результатів екологічної оцінки при прийнятті рішень
- •11.7. Розгляд альтернатив
- •12.1. Мета і завдання екологічної експертизи
- •12.2. Об'єкти екологічної експертизи
- •12.3. Суб'єкти екологічної експертизи
- •12.4. Форми проведення екологічної експертизи
- •13.1. Теоретичні основи формування і розвитку екологічного аудиту
- •13.2. Методичні принципи екологічного аудиту
- •13.3. Досвід формування системи екологічного менеджменту й екологічного аудиту в Україні та
- •14.І. Основні поняття
- •14.2. Історія виникнення екологічного аудиту
- •14.3. Завдання і вигоди проведення екологічного аудиту
- •1) Замовники:
- •2) Виконавці:
- •14.5. Види екологічного аудиту
- •14,6. Умови проведення екологічного аудиту
- •15.1. Складання аудиторського висновку
- •15.2. Органи управління в сфері екологічного аудиту
- •15. 3. Сертифікація екоаудиторів
- •15.4. Права й обов'язки екоаудиторів і екоаудиторьских організацій
- •15.5. Екоаудит у сучасній економіці України
- •16.1. Умови екологічного страхування
- •16.2. Світовий досвід екологічного страхування
- •16.3. Поняття «забруднення» в екологічному страхуванні, класифікація збитків
- •16.4. Можливості проведення екологічного страхування в Україні
- •Корегуючи коефіцієнти
- •Варіанти 1-5 Нафтопереробний завод ( Одеса, Херсон, Кременчук, Лисичанськ, Надвірна)
- •Варіанти 26-30
- •II. Оцінка впливу на навколишнє середовище.
- •III. Обмеження, зменшення.
- •IV. Організація. Контроль.
- •II. Оцінка впливу на навколишнє середовище.
- •III. Вимоги до безпеки збереження.
- •2. Наявність і обгрунтування підприємством цілей, спрямованих на розвиток процесів безупинного з року в рік поліпшення досягнутих результатів екологічної діяльності там, де це реально можливо:
- •3. Використання підприємством програм і методів екологічного аудирування для оцінки досягнутих результатів і подальшого розвитку діяльності:
- •5. Екологічна відкритість підприємства:
- •7. Об'єднання завдань управління якістю продукції і послуг та
- •7. Стимулювання залучення персоналу в екологічну діяльність
- •8. Оцінка підприємством фактичного впливу на навколишнє середовище в порівнянні з запропонованим впливом:
- •9. Екологічна добродійність підприємства:
- •10. Екологічне інформування й навчання персоналу:
- •12. Формування і поширення екологічної програми підприємства:
- •15. Підтримка підприємством діяльності в сфері суспільного екологічного моніторингу і контролю:
- •15. Взаємодія з населенням, що проживає в зоні впливу підприємства:
- •16. Здійснення моніторингу стану навколишнього середовища в зоні впливу підприємства:
- •17. Підтримка екологічного порядку на промисловій площадці:
- •18. Використання підприємством додаткової попереджувальної інформації, екологічного маркірування і написів:
- •19. Використання підприємством паспортів безпеки речовини
- •20. Діяльність підприємства в сфері екологічної сертифікації:
- •21. Діяльність підприємства в сфері добровільного екологічного страхування:
- •22. Розвиток структури системи екологічного управління на підприємстві:
- •23. Діяльність підприємства в сфері екологічних наукових досліджень:
- •24. Екологічна діяльність підприємства, пов'язана з тарою й
- •25. Оцінка й аналіз витрат підприємства, пов'язаних з діяльністю в сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів:
- •26. Використання підприємством планів і результатів екологічної діяльності в роботі з акціонерами та інвесторами:
- •27. Екологічне співробітництво з іншими підприємствами:
- •28. Оцінка непрямих ефектів впливу підприємства на навколишнє середовище:
- •29. Оцінка і прогноз впливу виробництва на здоров'я населення і персоналу:
- •31. Добровільне екологічне лідерство підприємства:
- •2. Базові нормативи плати в залежності від класу небезпечності забруднюючих речовин
- •3. Базові нормативи плати за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти
- •1. Мета і завдання екологічної освіти
- •3. Зміст та структура формальної і неформальної екологічної освіти
- •4. Дошкільна екологічна освіта
- •5. Загальна середня екологічна освіта
- •6. Вища екологічна освіта
- •7. Шслядипломна екологічна освіта
- •8. Неформальна екологічна освіта
- •9. Умови реалізації Концепції
- •10. Державне управління екологічною освітою та вихованням
6. Вища екологічна освіта
Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої освіти на наступному, більш високому рівні з метою формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та біосферного світогляду, підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів у всіх сферах екологічної практичної, управлінської, освітньої та наукової діяльності. Розвиток вищої екологічної освіти повинен базуватися на комплексному збалансованому поєднанні природничого, технологічного, економічного, юридичного і соціо-культурного підходів. При визначенні змісту вищої екологічної освіти і відборі матеріалів для залучення у навчальні програми, необхідно орієнтуватися на наступні критерії:
- наукову достовірність екологічних показників і процесів, що відбуваються у біосфері;
-
просторово-географічні особливості екологічних явищ, відмінність галузевих, локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем і зв'язки між ними з врахуванням руху від простого до складного;
-
адекватне відображення базових понять (рівні існування, цикли, всезагальні взаємозв'язки, демографічний вибух, розвиток сумісний з довкіллям, поєднання знання з сумнівом);
-
збалансований біологічний, технологічний і соціологічний підхід тгри вирішенні сучасних екологічних проблем.
Вища екологічна освіта має бути диференційованою, різноплановою, охоплювати всі рівні професійної підготовки з урахуванням потреб особистості, регіонів та держави. Першочерговим завданням розвитку вищої екологічної освіти є розробка програм навчальних курсів з екології згідно з вимогами часу, міжнародними принципами, можливостями ВНЗ, потребами регіонів та відповідних стандартів. В навчальних планах всіх ВНЗ (які не готують фахівців-екологів) на бакалаврському рівні необхідно передбачити курс екології, який би включав необхідні теоретичні і практичні аспекти, а також відповідні кожному окремому ВНЗ курси з блоку прикладних екологічних дисциплін (можливо, у блоці вибіркових професійно-орієнтованих дисциплін). Для цього в навчальних програмах ВНЗ одним з обов'язкових курсів лекцій має бути курс «Основи екології» (базові екологічні знання), а також курси блоку «Прикладна екологія» (залежно від профілю ВНЗ - «Агроекологія»,
«Урбоекологія», «Ландшафтна екологія», «Військова екологія», «Геоекологія», «Екологічні проблеми енергетики», «Екологічні
проблеми транспорту», «Екологічне право», «Економіка природокористування» тощо). Особливе значення має екологічна освіта для студентів педагогічних вищих навчальних закладів, майбутніх вихователів і вчителів, які поряд із загальним високим рівнем екологічної культури мають опанувати методику екологічної виховної роботи. Суттєве значення має введення спеціального розділу з охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування у дипломні (кваліфікаційні) роботи (проекти) випускників технічного, аграрного, військового та інших напрямів підготовки, залучення студентів до виконання науково-дослідних робіт з екологічної тематики, до участі в екологічних гуртках, олімпіадах і конференціях. Другою, найважливішою функцією вищої екологічної освіти є підготовка фахівців-екологів різного освітньо-кваліфікаційного рівня для освітньої галузі (вчителів, викладачів); для державних органів управління в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування; громадських організацій; для підприємств, установ та організацій різних галузей народного господарства. Вчитель-еколог повинен забезпечити викладання курсу «Основи екологічних знань» у середніх загальноосвітніх закладах, професійно-технічних закладах, а також проведення позашкільної екологічної виховної роботи. Підготовка вчителів екології повинна здійснюватись у педагогічних ВНЗ та класичних університетах. Підготовка викладачів з екологічних дисциплін вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації відбувається через магістратуру та аспірантуру з екологічних спеціальностей у класичних університетах, а також у ВНЗ за екологічним та галузевим спрямуванням. Навчальні плани ВНЗ, які готують фахівців-екологів, на бакалаврському рівні повинні забезпечувати підготовку бакалавра-еколога з фундаментальним рівнем знань з класичної екології з окремими елементами прикладної екології. Кожний окремий ВНЗ на рівні підготовки «спеціаліст» та «магістр» може надавати перевагу підготовці фахівців-екологів того профілю, який необхідний в даний період галузям регіону (екологи аграрники, екологи-енергетики, екологи-лісогосподарники, екотехніки, геоекологи, радіоекологи, екологи заповідної справи, екотоксикологи, інженери техноекологи, військові екологи, еко-політики тощо) і організацію якого ВНЗ може забезпечити. На магістерському рівні відбувається також спеціалізація у екологічній науці в плані поглиблення і розширення бакалаврського курсу.
370
24*
371
Екологічний менеджмент
ДОДАТКИ
В освітньо-професійних програмах підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра-еколога необхідно передбачити викладання наступних професійно-орієнтованих дисциплін: «Загальна екологія», «Екологія рослин», «Екологія тварин», «Екологія людини», «Ландшафтна екологія», «Моніторинг навколишнього середовища», блок дисциплін напрямку «Прикладна екологія», «Екологічний аудит», «Екологічний менеджмент», «Управління екологічною безпекою», «Основи сталого розвитку», «Екологічна політика», «Економіка природокористування», «Нормування антропогенних навантажень», «Сучасні екологічні проблеми». Особливої уваги потребують питання розвитку екологічної освіти у ВНЗ технічного, агропромислового та військового профілю. Зміст вищої екологічної освіти повинен віддзеркалюватися у Державних стандартах вищої освіти за всіма напрямами підготовки згідно положень цієї Концепції.
Програми підготовки фахівців-екологів повинні передбачити:
-
здобуття відповідного обсягу теоретичних знань з екології, орієнтованих на майбутню галузеву діяльність;
-
розвиток необхідного обсягу практичних екологічних знань в галузі охорони довкілля та раціонального природокористування, уміння самостійно аналізувати і моделювати екологічні ситуації з орієнтацією на управління ними;
-
розвиток усвідомлення реальності екологічної кризи і шляхів її запобігання;
-
здобуття навичок у розв'язанні галузевих, загальних локальних і регіональних екологічних проблем, уміння користуватися екологічними нормативно-правовими документами;
1 - розвиток здатності оцінювати екологічні ситуації і здійснювати заходи з охорони довкілля з позицій сучасної екології, політики, економіки, законодавства;
-
формування активної громадської позиції щодо вирішення проблем захисту довкілля і збереження біосфери;
-
вміння активно користуватись сучасними інформаційними технологіями для вирішення екологічних завдань. Обов'язковим^ введення в навчальний процес лабораторних і практичних занять з екології, польових і виробничих екологічних практик, в тому числі на базі структурних підрозділів Мінекоресурсів, органів державної влади, а також за кордоном. Термін екологічних польових практик має бути не менше 3-х тижнів на рік (після 1-го, 2-го, 3-го і 5-го років навчання). Різні екологічні спеціалізації повинні мати різні за змістом, кількістю
годин і складністю завдань практики. Тематика,- курсових та кваліфікаційних робіт (проектів) повинна, формуватися насамперед з урахуванням реальних потреб регіону та держави з охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування. Кожний окремий ВНЗ надає перевагу підготовці фахівців-екологів того профілю, який необхідний в даний період галузям промисловості, сільського, лісного та водного господарства, транспорту, енергетики, оборони тощо. Підготовка фахівців-екологів у недержавних вищих навчальних закладах, повинна здійснюватися з обов'язковим урахуванням положень концепції розвитку екологічної освіти України у повному обсязі. Кількість державних і недержавних екологічних вищих навчальних закладів і кафедр повинна бути розумно, обгрунтовано збалансована. Велике значення для підвищення рівня вищої екологічної освіти мають:
-
міжвузівські, регіональні і міжнародні контакти викладачів і студентів (слухачів);
-
участь фахівців Мінекоресурсів в розробці Державних стандартів екологічної освіти;
- зв'язки з громадськими організаціями;
- регулярний обмін досвідом, стажування, виконання спільних екологічних проектів, науково-дослідних програм і видання під ручників та посібників;
- термінова підготовка і перепідготовка педагогічних кадрів вищих навчальних закладів у галузі екологічної освіти.