Екзаменаційні питання з історії України.

1. Предмет, завдання та історіографія курсу історія України".

Предмет і мета курсу. Значення вивчення історії України 

«Історія» — це рух у часі та його пізнання. Якщо мати на увазі історію нашої країни то предметом курсу історії України є вивчення розвитку людського суспільства в українських землях з найдавніших часів, а саме з часу появи людини до наших днів.

Що вивчає курс історії України? При викладанні курсу історії України головна увага приділяється оповіді про формування українського народу та його держави, інших національностей, що проживають на території України та їх відносини із сусідніми державами. Особливе місце відведено економічному розвитку та соціальним і політичним процесам, прогресу науки, ознайомленню з діяльністю видатних особистостей тощо.

Мета вивчення курсу. Метою курсу є допомога студентам зрозуміти важливість історичного пізнання як для поглибленого розуміння себе, так і тих людей і країн, що нас оточують як в Україні, так і в цілому світі. 

Історіографія курсу.

Усні джерела (билини, історичні пісні, казки, прислів'я, приказки тощо).

Повість, як історичне джерело, доповнює відоме «Слово о полку Ігоревім», де йдеться про події XII ст.

Літописи створювалися не лише в ХІ-ХП ст., а й в наступні століття.

Козацько-старшинські літописи. Окрему групу становлять так звані козацько-старшинські літописи 17-18 ст. Найвідомішими з них є «Літопис Самовидця», «Літопис С.В. Величка», «Літопис Г.І. Граб'янки».

Термін «Україна». Варто особливо наголосити, що в Київському літопису під 1187 р. вперше вжито термін «Україна», яким позначались південні землі

Спогади. Крім літописів, до нас дійшли й деякі спогади з XVI -початку XVII століть. Цінними пам'ятками є історичні пісні та думи.

. З другої половини XVII ст. починається підготовка узагальнюючих творів з історії України. Цю традицію започатковано козацькими літописцями. Правда, змінюється форма викладу. Так, одним із таких творів стала, завершена у 1672 р., «Хроніка» Ф. Сафоновнча.

Важливою пам'яткою історичної думки кінця XVIII — початку XIX ст. стала «Історія Русів». Історіографія XIX століття. На початку XIX століття виходять видання Дмитра Бантиш-Каменського «История Малой России» у 4-х т., (1822 р.) та Миколи Маркевича «История Малороссии», (1842-1843 рр у 5-ти томах.)

Михайло Грушевський (1866-1934) побудував, обґрунтував і впровадив у науковий вжиток схему історії українського народу на заселеній ним території як суцільний і нерозривний процес.

Що стосується західної України в 20-30-ті рр., то там працювали такі відомі історики, як І. Крип'якевич, М. Кордуба, С. Томашівський, С.Терлецький, В. Герасимчук, М. Чубатий, М. Андрусяк та ін., які були об'єднані, головним чином, навколо наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Після Другої світової війни історія України, фактично, перестає існувати. Хоч в цей час діяло ряд історичних установ, зокрема інститут історії АН УРСР, де працювали ряд істориків: І. Крип'якевич, К. Гуслистий, М. Супруненко, П. Лавров, В. Дядиченко, Ф. Лось, В. Голобуцький, І. Гуржій, які видали чимало праць з історії України. З 1957 р. почав виходити «Український історичний журнал». Українська історіографія все більше підпорядковувалась політичним цілям і змушена була проводити партійну лінію.

Лише на етапі перебудови, політичні процеси, що відбувались в СРСР, пришвидшили прогрес історичних знань. З'явились цікаві праці, які неупереджено розкривали складні сторінки історії України: С. Кульчицького, В. Даниленка, С. Касьянова, Ю. Шаповала, В. Пристайно, які висвітлювали сталінізм в Україні.

На етапі незалежності України вийшов цілий ряд цікавих підручників з історії України під ред. М.А. Смолія в 1997 і в 2000 рр., Українського педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Львівського університету та інших вищих навчальних закладів. Вийшли з друку й одноосібні курси з історії України Я: Грицака, О. Бойка, В. Короля, М. Юрія та ін.

2. Становлення і розвиток людського суспільства на території України.

Історія людського суспільства сягає в глибину віків. Групи первісних людей (пралюдей), з´явившись більше двох мільйонів років тому в Африці, освоювали все нові й нові землі та континенти. Через Передню Азію, Балкани вони проникли на територію України

Залежно від матеріалу, з якого вироблялися знаряддя праці найдавніша історія людства поділяється на кілька епох: палеоліт (стародавній кам´яний вік), мезоліт (середній кам´яний вік), неоліт (новий кам´яний вік), епоха бронзи, міді, заліза.

Первісна людина з´явилася на території України близько мільйона років тому, в часи раннього палеоліту. Це були архантропи (прадавні люди). Почалося використання вогню й одягу, споруджуються перші житла, складаються початкові форми людських колективів, зароджуються ідеологічні уявлення та першопочатки мистецтва. Основним заняттям людей було збиральництво та полювання на дрібних тварин.

Приблизно 150 тис. років тому, наприкінці другого зледеніння, з´являються люди нового типу — неандертальці. Спосіб життя неандертальця стає більш «цивілізованим»: значно удосконалюється виробництво крем´яних і кам´яних знарядь, мисливської зброї, будуються перші житла, використовується вогонь, виникають зародки родового ладу, виготовляється перший одяг зі шкур, зароджується мова і мистецтво. В багатьох печерах, в яких проводилися розкопки, зустрічаються поховання у відповідності з певними релігійними віруваннями.

У період пізнього палеоліту (40-10 тис. р. дон.е.), коли клімат України характеризувався як континентально-холодний, а землю вкривали лісотундра і степ, з´являється людина сучасного типу — кроманьйонець (гомо-сапієнс — людина розумна). Кроманьйонці вміли виготовляти багато різних знарядь праці, використовуючи для цього кістки звірів.

У мезоліті відбувалися значні зміни у виробництві і подальшому вдосконаленні знарядь праці. Зокрема, були винайдені лук і стріли. Почалося приручення диких тварин — собак, свиней.

Завершальною стадією кам´яного віку була епоха неоліту (новий кам´яний вік), котра тривала з VI по 111 тис. до н.е. На цей час клімат стає більш теплим і вологим. Відбувається подальше удосконалення знарядь праці, приручаються всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Все це свідчило про настання нового етапу в історії людства, своєрідної неолітичної революції.

Епоха неоліту належить до первіснообщинної формації. Це племінний лад, соціальною основою якого був матріархат.

IV-III тис. до н.е. —енеоліт (мідно-кам´яний вік). В цю перехідну епоху на території України людина не лише опанувала технологію обробки міді, а й зробила кроку подальшому прогресі відтворюючих форм господарства — землеробства і скотарства.

Характерними археологічними культурами бронзового віку на значній частині України є катакомбна і зрубна, залежно від форми поховань.

На той час в Україні існували три етнічно-культурні зони, в яких населення, вірування і господарство мали свої характерні риси.