20.Народні рухи та козацько-селянські повстання на Україні (кінець XVI- 30-ті роки XVII ст.).

У ІІ половині XVI ст. у зв'язку з посиленням соціального та національно-релігійного гніту українського народу збільшився потік втікачів на Запорожжя, що докорінно змінило козацьке середовище, зокрема посилило антипольські настрої козаків.Таким чином, в кінці XVI ст. політика Польщі в Україні призвела до широкомасштабних народних повстань.

Причинами повстань були: посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії; загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Брестської церковної унії; наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, загострення класової боротьби; засилля польського права на українських землях наприкінці XVI ст.У XVII ст.

Вирішальною силою в цій боротьбі було українське козацтво. Народні повстання мали антифеодальний і визвольний характер.У1591 році почалось повстання під проводом Криштофа Косинського. У 1590 році гетьман реєстрового козацтва Косинський отримав від польського короля в подарунок за вірну службу маєток Рокитне, що на Білоцерківщині. Але на ці землі претендував князь Януш Острозький, староста білоцерківський, який і домігся грамоти від короля на володіння Рокитним. Це призвело до конфлікту між К. Косинським і Я. Острозьким, який поступово переріс (у 1591 році) в збройне повстання широких мас українського народу. Після оволодіння повстанцями Білою Церквою, повстання охопило Київщину і Брацлавщину, поширилось на Поділля. На початку 1593 року Косинський вступив в Волинь. У травні 1593 року козацьке військо зазнало поразки під Черкасами.За деякими даними в ході жорстокої битви Косинський загинув (але є інші свідчення, що стосуються його подальшої долі), а козаки, зазнавши великих втрат, на умовах почесного миру відступили на Запорожжя.

У 1594—1596 роках більшу частину України охопило повстання під проводом Григорія Лободи та Северина Наливайка. Момент для повстання було обрано дуже вдало. В цей час Річ Посполита вела війну з Туреччиною. Скориставшись з малочисельності ворожих військ, Наливайко та його союзники окупували більшу частину Правобережної України, Полісся, навіть частину Білорусі. Повстання викликало піднесення антишляхетської боротьби в Україні. Похід Наливайка сприяв швидкому притоку селян і міщан до лав повсталих. Керівник повстання, як свідчать деякі історичні джерела, мав намір створити незалежну козацьку республіку між Дніпром і Бугом, яку планував пізніше використати для боротьби проти татар і турків. Але подальші події розгортались в несприятливому для повстанців напрямі. Річ Посполита завершила перемогою війну в Молдавії і польські війська коронного гетьмана Станіслава Жолкевського вирушили в Україну. Наливайко був змушений відступити з Білорусі на Волинь, звідти на Подніпров'я, ведучи жорстокі бої . У травні 1596 року повстання зазнало поразки. Самого Наливайка разом з його соратниками привезли до Варшави. Майже всіх їх стратили.

Після придушення селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст. польський уряд, магнати та шляхта продовжували захоплювати українські землі, збільшувати панщину і оброк, закріпачувати селян. Козаки були позбавлені всіх прав і оголошені поза законом.Незважаючи на дії уряду, масові виступи селян, міщан та козаків стали звичайним явищем.

У вересні 1625 року коронний гетьман С. Конецьпольський на чолі 30-тисячного війська вирушив з м. Бара на Подніпров'я. Йому протистояло військо Запорозьке Марка Жмайла, до якого приєдналися міщани і селяни. Перші сутички між карателями і українськими повстанцями відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступили .Подальше посилення феодально-кріпосницького і релігійного гніту було головною причиною селянсько-козацьких повстань 30-х років XVII ст.Одним із значних виступів цього періоду було повстання під проводом гетьмана нереєстрових козаків Запорозької Січі Тараса Федоровича (Трясила). До багатотисячного військо козаків (близько 10 тис.) Тараса Федоровича, приєднались тисячі селян і міщан. Повстання охопило Полтавщину, Київське Полісся, Запорожжя. Повсталі козаки нападали на панські маєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів. 15 травня 1630 року вони оволоділи Переяславом. Найкровопролитні-шим був бій 20 травня 1630 року, названий «Тарасовою ніччю», коли козаки вщент розгромили добірне шляхетське військо С. Конецьпольського. Але досягти остаточної перемоги українці не змогли, тому що в рядах повстанців почались незгоди і чвари. Частина козацької старшини і реєстрових козаків добились обрання нового гетьмана А. Конашевича-Бута, який почав переговори з поляками. Ослаблений численними поразками С. Конецьпольський змушений був згодитись на переговори, в результаті яких було підписання 8 червня 1630 року Переяславської мирної угоди, за якою реєстр збільшувався до 8 тисяч козаків.

Влітку 1637 року Україну охопило нове повстання під проводом запорізького гетьмана Павла Бута (Павлюка) і полковників Карпа Скидана та Дмитра Гуні. Повстання поширилось на усе Подніпров'я. Але у грудні 1637 р. воно було подавлене. Павлюк потрапив до полону і був страчений. Частина повстанців з Гунею і Скиданом повернулись до Січі. Тим часом карателі заливали кров'ю всю Україну.