Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
екзамен з історії УКраїни.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
335.87 Кб
Скачать

30. Українська політика Петра і та Катерини II.

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників у період руїни спричинила процес ліквідації української державності. Російський царизм намагався перетворити Україну на звичайну провінцію єдиної Російської держави. Цьому сприяло поширення в Європі XVIII ст. принципу та політичної практики абсолютизму, теоретиком і реалізатором якої в Росії був Петро І. Петро І після «зради Мазепи» твердо вирішив прибрати Україну до рук, щоб назавжди уникнути небезпеки її сепаратизму. Цар скасовує порядок виборності полковників і старшини й сам призначає Їх переважно з росіян. Живе тіло української людності знесилюється відрядженням тисяч козаків на будівництво каналів навколо Ладозького озера, між Волгою і Доном, військових укріплень на Каспії, на Кавказі, до місць військових кампаній Росії. Значного утиску й розорення за часів Петра І зазнала українська торгівля — з одного боку, через занепад господарств, на яких не було кому працювати, з другого, — через усілякі обмеження торговельних шляхів і митних правил. Практично припинився вивіз товарів у Західну Європу, обмежувався Імпорт товарів в Україну. Царизм прагнув зруйнувати український економічний організм і перетворити його на колоніальний придаток імперії. Відчутним ударом для українства були утиски в галузі культурного життя. Ще раніше Київську митрополію підпоряд-кували Московському патріархату, а десятки кращих духовних осіб української церкви примусово чи добровільно переїхали до Москви. Політику Петра І щодо України продовжували наступні самодержавні імператори Росії з більшою чи меншою жорстокістю і фанатичною впертістю. Остаточно автономні права України ліквідовано за часів Катерини II. Колонізаторській політиці російського уряду була на перешкоді активна діяльність Кирила Розумовського — останнього гетьмана Лівобережної України (1750—1764 рр.). Йому вдалося провести судову реформу, обмежити вплив царської адміністрації, взяти під свою руку Київ та Запорізьку Січ І розпочати модернізацію козацького війська. Однак його намагання зробити гетьманську владу спадковою та повернути старшині втрачені вольності не мали успіху. 10 листопада 1764 р. Катерина II остаточно ліквідувала інститут гетьманщини. Управління Україною Катерина передала Малоросійській Колегії під проводом генерал-губернатора Румянцева. Як послідовна прибічниця абсолютизму, цариця твердо виступала проти будь-якої автономії — української, фінської, лівонської. Генерал-губернатор Румянцев почав свої реформи статистичним описом України, що був основою для нової системи оподаткування: замість данини в натурі він впровадив податок грішми, спершу від двору, пізніше від душі. Щодо селянства, то указом Катерини II з 1783 р. заведено загальне кріпацтво — заборону переходу селян. Внаслідок нової російсько-турецької війни українські землі, І насамперед Запорізька Січ, опинилися в російському оточенні. У 1775 р. Січ було знищено. Було скасовано автономні установи. У 1781 р. Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. У губерніях заведено загальноросІйські адміністрацій™ і судові установи. У 1783 р. скасовано старий військовий устрій, а козацькі полки були переформовані на 10 регулярних карабінерних полків російської армії з 6-річним строком служби. У 1785 р. опубліковано «грамоту про вольність дворянства», яка давала українській шляхті самоврядування — губернські і повітові дворянські зібрання з правом петиції до царя. З давнього устрою Гетьманщини залишилися тільки старі закони — Литовський Статут і Магдебурзьке право. Таким чином, ліквідацією Запорізької Січі як останнього осередку української державності та наступними актами^ царського уряду Україна остаточно була інкорпорована Росією. Водночас насильницька ліквідація форм і ознак автономії України не могла знищити головного — традицій та ідей незалежної Української держави. Вони завжди відроджувалися в літературі, мистецтві, народних переказах і піснях, різних формах суспільно-політичного руху

31. Останній гетьман України К. Розумовський. Скасування гетьманства.

Завдяки протекції О. Розумовського по щаблях влади швидко просувався його молодший брат Кирило. Здобувши добру європейську освіту, він став улюбленцем царського двору, а 1746 року, у 18-річному віці, — президентом Петербурзької академії наук. Українська козацька старшина, відчуваючи зміну настроїв у Петербурзі й підтримку братів Розумовських, порушила клопотання перед царським урядом про відновлення гетьманської влади в Україні. У 1747 році уряд імператриці Єлизавети видав указ «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми звичаями», який і завершив період влади Правління гетьманського уряду. Практичне розв'язання гетьманського питання імператриця Єлизавета пов'язувала з особою Кирила Розумовського, якого зрештою й призначила новим українським гетьманом. На початку свого гетьманування К. Розумовський рідко залишався у своїй столиці — Глухові, здебільшого перебував у Петербурзі. Хоч він перейнявся інтересами та звичаями пишного столичного життя, але не забував і про українські справи. К. Розумовський став виразником прагнень освіченої та заможної частини українського суспільства щодо відновлення прав і свобод України, досягнутих за часів Б. Хмельницького. Символічно, що в 1750 році своєю резиденцією він визначив зруйнований у 1708 році Батурин, де збудував розкішний палац. Використовуючи свої зв'язки, гетьман у 1752 році домігся царського указу, який забороняв поширювати холопство на українців. Досягненням гетьмана було й те, що відтепер проблеми, пов'язані з Україною, спрямовувалися на розгляд не до Сенату, а до Колегії закордонних справ. Це засвідчило хоча б формальне визнання політичної самостійності Гетьманщини. Окрім цього, гетьманській адміністрації були підпорядковані Київ і Запорізька Січ, а з України виведені російські військові підрозділи. З 1760 року К. Розумовський жив переважно в Україні, де серйозно дбав про державні справи. Для вдосконалення чинної системи судочинства він провів судову реформу, внаслідок якої були створені станові шляхетські суди — земський, гродський і підкоморський. Гетьманщина була поділена на 20 судових повітів, у кожному з яких засновувався суд земський (для розв'язання цивільних справ) і суд підкоморський (для земельних справ). За правління К. Розумовського обмежено право переходу селян, відтепер їм дозволялося переходити до інших господарів лише за умови отримання письмової згоди від поміщика й залишення йому всього свого майна. Він також реформував систему освіти, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття в Батурині університету, намагався домогтися права вільних дипломатичних відносин гетьмана з іншими державами. Варто зазначити, що в плани царського уряду аж ніяк не входило запровадження самостійного правління українського гетьмана. Діяльність К. Розумовського була під постійним контролем імперських чиновників, права гетьмана поступово обмежувалися. Наприклад, йому заборонили призначати полковників без погодження з російським урядом і вступати в дипломатичні зносини з іншими державами. У 1762 році К. Розумовський брав активну участь у двірському заколоті на користь Катерини II. Запевнений гаслами нової цариці про загальне «благоденствіє», гетьман скликав у Глухові генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старшина звернулася до Катерини II з проханням повернути Україні колишні права й створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.