3. Трипільська культура.

Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. її пам´ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) вкінці XIX — на початку XX ст. вченим В.Хвойкою. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземномор´ї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми ведення землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії.

Основними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Обробка ґрунту здійснювалася переважно мотиками, рідше застосовували рала. Це різко підвищило загальну культуру землеробства. Розводили також велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней та ін. Трипільці знали прядіння і ткацтво, ліпили і випалювали в печах глиняний посуд з досить складним, в тому числі фарбовим, орнаментом, використовували металеві вироби і одночасно продовжували виробляти різні речі з кременю. Кам´яні знаряддя праці значно переважали металеві за кількістю, а часто і якістю.

Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі, селища, які розташовувалися в основному на берегових схилах річок. їхні поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний або дерев´яний, обмазаний глиною будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Були й двоповерхові будівлі. Селища трипільців — різні за своїми розмірами. На пізньому етапі з´явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та ін., які свідчили про панування культу родючості.

Трипільська цивілізація пов´язана з розвинутою культурою Східного Середземномор´я. Вона входила в єдине ціле тодішнього культурного світу і значно вплинула на формування виробничих сил та культури народів України, передала йому в спадок частину своєї цивілізації.

У другій половині III тис. до н.е. із Центральної та Північної Європи, а також з Поволжя на територію України переселяються нові й нові групи племен, які й призвели до загибелі трипільської цивілізації.

У II тис. до н.е. на території Східної Європи поширюються вироби з бронзи (сплав міді з оловом та іншими домішками, що мав більшу твердість, нижчу температуру плавлення). Відбувається подальше вдосконалення та розширення виробництва, підвищується якість знарядь праці.

4. Кочові племена на території України.

Найдавніше з відомих нам військово-політичних об´єднань на території України створено кіммерійцями в кінці II тис. до н.е. Це перший народ, назва якого дійшла до нас. На сьогодні знайдені лише їх поховання під курганами, в яких знаходилася зброя, кінська упряж та предмети кочового побуту. Поселення їхні поки що не відомі. Основною галуззю господарства було кочове скотарство, провідне місце в якому займало конярство. Кіммерійці освоїли технологію виробництва бронзових речей, що дозволило їм створити добре озброєні загони кінноти, які здійснювали численні походи, в тому числі в Малу Азію. Війна була для них однією із «галузей господарства».

У ІХ-І ст. до н.е. в гірських районах Криму і вздовж узбережжя Чорного моря жили племена таврів, які займалися скотарством, рибальством, а в долинах гірських річок — мотичним землеробством і виноградарством, їхнє життя відзначалося консервативністю та замкнутістю. Для житла вони використовували печери і мали обмежену кількість примітивних знарядь праці. Жили замкнутими общинами. У II ст. до н.е. їх завоював понтійський цар Митридат VI Євпатор.

Скіфи — це загальна назва племен Південної і Південно-Східної України, які прийшли з Прикаспійських степів. У кінці VI ст. в причорноморських степах формується могутнє скіфське державне об´єднання. Столиця знаходилася на Нижньому Дніпрі поблизу міста Кам´янка Дніпровська. Скіфією управляли царі. За своїм характером скіфська держава була значною мірою схожа з середньоазіатською деспотією, що експлуатувала сусідні племена, стягуючи з них данину. У VI ст. до н.е. скіфи знайомляться і вступають в контакт з античними державами Причорномор´я, і поступово утворюється співробітництво і навіть союз цих трьох сил — скіфи, греки, місцеві племена. Важливим кроком у розвитку скіфської держави і всього місцевого населення тих часів був розгром скіфами армії перського царя Дарія у кінці VI ст. до н.е.Період занепаду Скіфи почався з її поразки у 339 р. до н.е. у війні з Філіпом II Македонським. Вторгнення у II ст. до н.е. сарматів зі сходу та кельтів із заходу призвело до остаточного руйнування скіфської могутності. Частина скіфів підкоряється сарматам, асимілюється ними, багато з них гине, невелика кількість відходить за Дунай. Значна частина скіфського населення переселяється до Криму і пізніше разом з місцевим населенням створює так звану Пізньоскіфську державу зі столицею в Неаполі (в межах сучасного Сімферополя

Сармати, як і скіфи, — іраномовні племена, що мали ряд спільних чи споріднених рис. Хоча духовна культура скіфського суспільства була вищою, вони змішалися зі скіфами, асимілювалися з ними, але частково засвоїли їхню цивілізацію. Головна галузь господарства — кочове скотарство. Війна теж була галуззю господарства. Для сарматського суспільства характерні процеси, аналогічні тим, що відбувалися у скіфів: сарматська знать швидко збагачувалася на торгівлі з грецькими містами. Всі історики підкреслюють надзвичайно велику роль жінок у сарматському суспільстві: жінка брала участь у війнах нарівні з чоловіками, полювала верхи, займала верховні родові та племінні посади (матріархат). Археологи виявили, що жінок тут часто ховали зі зброєю.

Сарматське військово-політичне об´єднання було знищене у III ст. н.е. готською, а потім у IV ст. ще й гунською навалами.