2.2 Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної користі
Представники кардиналістської теорії споживчої поведінки використовували поняття функції корисності, як залежності між кількістю споживаних благ та рівнем їхньої загальної корисності. Вони вважали, що кожний споживач так витрачає свій бюджет, щоб отримати максимальну корисність від усієї сукупності споживаних благ. При цьому споживач здатен оцінити корисність блага кількісно, пам’ятає про спадання граничної корисності кожного блага по мірі його споживання і формує структуру покупок так, щоб загальна корисність усієї маси блага була максимальною.
В загальному вигляді завдання споживача полягає у тому, щоб максимізувати функцію корисності:
|
U = U (Q1, Q2, …, Qi, Qn) – max |
(2.1) |
при бюджетному обмеженні:
|
M = P1Q1 + P2Q2 + …+ PiQ I + PnQn, |
(2.2) |
де U – корисність товарів;
M – величина бюджету споживача;
Qi – кількість i-ого блага;
Pi – ціна одиниці i-ого блага.
Представники кардиналістської теорії вважали корисність головним фактором споживчого вибору, але не враховували, що це поняття цілком індивідуальне (суб’єктивне): те, що корисно для однієї людини, може бути абсолютно безкорисно для іншої. Намагаючись кількісно виміряти корисність, вони навіть запровадили гіпотетичну одиницю її виміру «ютіль», а також поняття «сукупної» та «граничної корисності».
Сукупна (загальна) корисність (TU) – сумарна корисність усіх спожитих одиниць (порцій) одного блага. Саме загальну корисність максимізує споживач.
|
TU = ∑ Ui |
(2.3) |
Гранична корисність (MU) – додаткова корисність, яку споживач здобуває із додаткової одиниці споживаного блага, або – це зміна загальної корисності в результаті споживання додаткової одиниці блага. Вона розраховується як прирощування загальної корисності, яке віднесене до прирощування кількості споживаного блага:
|
MU = ∆TU/∆Q |
(2.4) |
Отже корисність змінюється зі зміною кількості споживаного блага. При послідовному споживанні того ж самого блага загальна його корисність – зростає, а гранична корисність одиниці блага – спадає, внаслідок насичення потреби у ньому. Остання залежність відбиває дію першого закону Госсена або закону спадної граничної корисності, який наголошує: кожна додаткова одиниця спожитого блага приносить споживачеві менше задоволення, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага зменшується.
Так в спеку перша склянка газованої води буде мати для споживача, який відчуває спрагу, найвищу корисність, друга – дещо меншу, а, наприклад, п’ята – може виявитися навіть шкідливою. Вперше цей принцип був сформульований німецьким економістом в 1854 році і отримав у подальшому назву першого закону Госсена. Між сукупною та граничною корисністю існує наступний зв’язок: незважаючи на те, що сукупна корисність TU із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність MU кожної додаткової одиниці блага зменшується. Максимум корисності досягається в т. А, коли гранична корисність стає рівною нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потребу. Подальше споживання блага приносить шкоду (гранична корисність блага від’ємна), то сукупна корисність знижується. Відобразимо динаміку зміни загальної і граничної корисності зі зміною кількості споживаного блага за допомогою таблиця 2.1.
Таблиця 2.1 – Динаміка загальної і граничної корисності
|
Обсяг споживання газованої води (кількість склянок, Q) |
Гранична корисність, MU |
Загальна корисність, TU |
|
1 |
10 |
10 |
|
2 |
7 |
17 |
|
3 |
4 |
21 |
|
4 |
2 |
23 |
|
5 |
0 |
23 |
|
6 |
-2 |
21 |
Як бачимо, перший стовпчик таблиці показує зростання кількості одиниць споживаного блага (склянок газованої води), другий стовпчик демонструє принцип убування корисності. Тут чітко простежується обернена залежність між обсягом споживання і граничною корисністю. Третій стовпчик показує, що загальна корисність (загальне задоволення споживача) зростає по мірі зростання одиниць споживаного блага.
Особливого коментарю потребують показники MU та TU в 5-му та 6-му рядках таблиці. Як відомо, споживач купує благо для максимального насичення потреби в ньому, а, отже, він, поводячись раціонально, припинить його споживання в ситуації, коли загальна корисність сягне свого максимального значення (рядок 5). Тобто в ситуації, коли MU=0, TU=max. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому корисність, називається точкою насичення.
У разі нераціональної поведінки споживача, подальше споживання одиниць блага після задоволення потреби у ньому – після точки насичення (рядок 6), призведе до погіршення добробуту і, навіть, до шкоди для споживача. Гранична корисність в цій ситуації стає від’ємною (MU<0), а загальна – зменшується. Якщо припустити, що благо поділено на безкінечно малі частини, то функціональну залежність між обсягом блага і його граничною та загальною корисністю можна відобразити за допомогою множини крапок, які утворюють безперервні лінії – графіки MU та TU (рис. 2.1, 2.2, 2.3).
Графік кривої граничної корисності має від’ємний нахил, тому що корисність спожитих одна за одною частин (одиниць) блага поступово спадає. Графік кривої загальної корисності має позитивний нахил, тому що зі зростанням кількості частин (одиниць) блага загальна його корисність зростає.
Рисунок 2.1 – Графік TU Рисунок 2.2 – Графік MU Рисунок – 2.3 TU та MU
Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають в полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки). Зростаюча гранична корисність може спостерігатися інколи лише в певному інтервалі споживання блага (алкоголь). Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанні можуть бути антиблагами, наприклад, ліки. Корисність ліків полягає в суворому дозуванні. Подібно, надмірне перебування на сонці може призвести до опіків та захворювання шкіри.