1.2 Предмет, концептуальні основи та об’єкт мікроекономіки

Предметом мікроекономіки є такі питання:

• поведінка споживача, виробника та її оптимізація;

• ринковий попит і пропозиція;

• розподіл ресурсів при альтернативності їх використання;

• часткова та загальна ринкова рівновага.

Об'єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб'єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

До основних суб’єктів мікросистем відносяться:

1. Домогосподарство (сім’я) – це група людей (один і більше), які об’єднують свої доходи, мають спільну власність на фактори виробництва та разом приймають економічні рішення. На ринку товарів та послуг домогосподарство виступає як покупець, а на ринку факторів виробництва – продавцем робочої сили.

До домогосподарств відносять усіх споживачів, найманих робітників, власників великих та дрібних капіталів, землі, засобів виробництва.

2. Фірма – це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне максимізувати свій прибуток, використовує фактори виробництва для виготовлення і продажу продукції іншим фірмам, домогосподарствам та державі.

На ринку товарів є продавець, на ринку факторів виробництва є покупець.

3. Держава – це самостійний суб’єкт, до складу якого входять урядові установи, які виступають координатором та регулятором економічного життя. Для мікроекономіки найсуттєвішою є координаційна роль держави.

Домогосподарства та фірми створюють приватний сектор, а держава – державний. Усі ці економічні суб’єкти взаємодіють між собою, створюючи "потоки" видатків та доходів (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 – Схема економічного кругообігу

Роль домогосподарств та фірм економічному кругообігу подвійна. На ринку кінцевих товарів і послуг домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію. Фірми, в свою чергу, на ринку товарів і послуг виступають продавцями, а на ринку факторів виробництва – покупцями необхідних для здійснення виробничої діяльності ресурсів.

Узагальнюючи, можна сказати, що об’єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей та загальні економічні проблеми, що виникають під час її здійснення і розв’язуються у відповідності до існуючих інститутів. Предметом мікроекономіки виступають процеси економічного вибору, що здійснюють суб’єкти господарювання для досягнення своїх цілей в умовах обмежень, які накладаються на їхні можливості.

1.3. Методологія мікроекономіки

Отже мікроекономічні методи – це сукупність способів, прийомів і принципів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб’єктів.

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові (універсальні), так і спеціальні методи.

Мікроекономіка використовує наступні універсальні методи:

1. Метод наукової абстракції – це навмисне спрощення досліджувального об’єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання кожного члена сім`ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

2. Метод дедукції – це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків до фактів.

3. Метод індукції – це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів, в якості яких служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

4. Припущення "при інших рівних умовах" – вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними;

5. Метод граничного аналізу (маржиналізм) – це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на кінцеву мету. Спосіб аналізу економічних показників в постійно мінливому вигляді, тобто в динаміці. Згідно цього принципу, раціональний економічний суб’єкт враховує не тільки загальний рівень вигод і витрат, але і додаткові (граничні) вигоди та додаткові (граничні) витрати від чергової економічної операції. Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами;

До специфічних методів належить методи абстрагування, граничного аналізу та економічно-математичного моделювання.

Абстрагування в мікроекономічній теорії пов’язане з вибором тих елементів, властивостей та взаємозв’язків, які являються суттєвими з точки зору мікроекономіки.

Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки –це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об'єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп'ютерні, змішані моделі.

Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб'єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, до-сягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результати.

Економічна змінна – це вимірна величина, що може набувати різноманітних значень.

Вирізняють дві групи таких змінних:

а) ендогенні змінні – це характеристики об’єкта, які треба визначити в результаті розрахунків по моделі (невідомі величини);

б) екзогенні змінні – це характеристики зовнішніх по відношенню до об’єкта моделювання умов, що змінюються, а також сукупність внутрішніх параметрів об’єкта.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки. Отже, економічну модель можна визначити, як спрощений опис певного аспекту економічної діяльності. Побудова моделі пов’язана із втратою певної частини інформації про об’єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на основних характеристиках системи. Тому економічна модель не повинна в деталях повторювати реальний об’єкт. Критерієм корисності економічної модель є не її відповідність реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Саме тому модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.

Моделі можуть бути:

• графічними;

• аналітичними;

• табличними;

• математичними.

Економічні моделі використовується для спрощеного описування властивостей тієї чи іншої мікроекономічної системи. В мікроекономіці використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Таку методологію економічного аналізу прийнято називати маржиналізмом. Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, стає серцевиною сучасного аналітичного інструментарію економічної теорії.

Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги – частковий випадок більш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів.

Метод моделювання широко застосовують для позитивного і нормативного явищ в економіці. Позитивний аналіз встановлює причини і наслідки тих чи інших подій, але не оцінює їх.

На противагу йому нормативний аналіз містить в собі оціночні судження.

Як наука, мікроекономіка аналізує і прогнозує явища, що спостерігаються в мікросистемі. Чому, наприклад, підприємство повинне наймати чи звільняти працівників, коли змінюються ціни на сировину, потрібну для виробничого процесу? Скільки працівників необхідно звільнити, якщо за попередніми оцінками, ціна на сировину зросте, скажімо, на 10%?

Таким чином, мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням діяльності підприємства чи галузі.