10. 2 Особливості економічної стратегії чистої монополії в короткостроковому та довгостроковому періодах

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту: якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста – спадний характер.

Спадний характер кривої попиту означає, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Тому гранична виручка завжди менша ціни товару: MR<P.

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Динаміка сукупного виторгу монополіста значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: . Рис. 10.1 ілюструє відміни типових функцій сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм.

0

0

Рисунок 10.1 – Сукупний виторг конкурентної фірми та монополії

На відміну від досконало конкурентного ринку монополія сама встановлює не тільки кількість продукції, що пропонується, але й її ціну, обираючи точку з відповідними параметрами на кривій галузевого попиту. Тому ціна на монополізованому ринку є низхідною функцією від кількості: P = P(Q). Яку з можливих цін встановить монополіст, залежить від його господарчої діяльності. При намаганні захопити новий ринок або не допустити конкурентів, він може знижувати ціни, здійснюючи демпінгову політику. Частіше метою діяльності монополії є максимізація вартості фірми або отримання максимального прибутку. Існує взаємозв’язок еластичності попиту за ціною, загального і граничного доходу простої монополії (рис. 10.2).

Рисунок 10.2 – Попит, граничний і сукупний доход фірми в умовах чистої монополії

Якщо попит еластичний, значення граничного доходу буде позитивним, а загальний дохід зростатиме. Зниження ціни на цій ділянці приводить до зростання загального доходу.

Якщо попит нееластичний, граничний дохід менше нуля, а загальний дохід знижується. Зниження ціни на цій ділянці приводить до падіння загального доходу. Тому раціональний монополіст намагається уникати нееластичної ділянки кривої попиту.

Якщо попит одиничної еластичності, граничний дохід дорівнює нулю, а загальний дохід досягає максимальної величини.

Яку ж комбінацію цін і обсягів виробництва обирає монополія? Відповісти на це питання можна ґрунтуючись на використанні тих самих методів, що й при дослідженні конкурентного ринку – порівнянні сукупного доходу з сукупними витратами, а також граничного доходу з граничними витратами.

На рис. 10.3. зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних витрат . Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі , для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. Монопольна ціна відповідає точці на кривій попиту.

Рисунок 10.3 – Максимізація прибутку монополією (модель TRTC)

Якщо на оптимальному обсязі випуску ціна перевищує величину середніх сукупних витрат , монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

(10.1)

На графіку 10.4 прибуток чисельно дорівнює площі прямокутника .

Рисунок 10.4 – Максимізація прибутку монополістом. Модель MRMC

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли і умова закриття, коли . У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко.

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

На рис. 10.5 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат і . Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і . Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду:

Рисунок 10.5 – Довгострокова рівновага фірми – монополіста

(10.2)

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.

До сих пір ми передбачали, що монополіст продає кожну одиницю своєї продукції будь-якому покупцеві за однаковою ціною (проста монополія), але монополіст має можливість диференціювати своїх споживачів і продавати їм товари за різними цінами. Така практика отримала назву цінової дискримінації.

Цінова дискримінація –це встановлення різної ціни на той самий продукт для різних покупців. При цьому розбіжності в цінах не зумовлюються різницею в витратах виробництва і доставки товару, його якістю або іншими об’єктивними причинами. В основі такої цінової стратегії лежить намагання виробника захопити споживчий надлишок (площа ΔР_оАВ), тобто продавати товар кожному споживачеві за тією ціною, яку він згоден сплатити (рис.10.6.).

Рисунок 10.6 – Цінова дискримінація

Економічні умови здійснення цінової дискримінації:

• продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;

• продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту. Причому покупцям, яким притаманна низька еластичністю попиту, звичайно пропонується висока ціна, і, навпаки, еластичний попит сприяє зниженню ціни;

• покупці не мають бажання та умов перепродати придбану продукцію іншим покупцям (тому цінова дискримінація широко розповсюджена в сфері послуг).

Розрізняють три ступеня цінової дискримінації:

1. Досконала дискримінація (або цінова дискримінація першого ступеня) проявляється у тому, що на кожну одиницю виробленої однорідної продукції встановлюється відповідна ціна, яка дорівнює ціні попиту, а монополіст перерозподіляє в свій прибуток весь надлишок споживача. При цьому він пропонує на ринок такий же обсяг продукції, як за умов досконалої конкуренції. Така цінова політика, як правило, впроваджується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення і реалізація продукції (напр., нової техніки) здійснюється за замовленнями конкретних споживачів.

2. Цінова дискримінація 2-го ступеню – продукція, що виготовляється монополістом, групується в партії, на які встановлюються різні ціни. Така цінова політика на практиці здійснюється в формі знижок або надбавок на ціни товарів та послуг (напр., ресторан, який обслуговує клієнтів вдень зі знижкою, а ввечері – за підвищеними розцінками).

3. Цінова дискримінація 3-го ступеню –припускає розділення самих споживачів на окремі групи або ринки, де встановлюється відповідна ціна реалізації (напр., надання послуг приватними лікарями, адвокатами тощо). Така цінова політика збільшує прибуток монополіста, тільки якщо групи споживачів чутливі до зміни ціни і виключена можливість переміщення придбаної продукції між ринками. Здійснення політики цінової дискримінації надає можливість монополії максимізувати розмір свого прибутку.