Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
социология ответы(печать).doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
05.11.2018
Размер:
658.94 Кб
Скачать

Тема 8. Соціологія праці та управління.

1 Предмет соціології праці та управління, його складові.

Соціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини та суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов ставлення до неї.

В науці виокремлюються три основних предмети соціології праці: 1Соціальні закономірності взаємодії людей із засобами та предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. 2Ставленя людини і колективу до праці, її змісту, х-ру, умов (матер заінтересованість, зміст праці, взаємини у колективі). 3Соц організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, що утворює сукупність позицій, ролей ,цінностей, зв”язаних між собою робітників, що працюють колективно.

Вивченню останнього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в колективі виникають соц-трудові відносини й відбуваються соц процеси.

Соціологія управління — галузь соціології, що вивчає соц наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соц структури та поцеси в суспільстві , а також соц відносини, що з ним зв”язані. Це стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Механізм управління ніби вмонтовується в них і забезпечує вироблення та застосуваня відповідних способів, методів і форм здійснення передбачуваних змін. Соц управління— міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи ек, пол, соц, правові та псих підходи до управління.

Маркс розглядав соціальне управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. Вебер розкрив необхідність та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соціального управління.

Основні складові соціального управління: розробка та організація управлінських рішень, збір, аналіз та використання інформації, різноманітних засобів впиливу на об”єк соціального управління і стилів керівництва, розвиток самоврядування в труд колективах та виробничої демократії, планування соц розвитку об’єктів соц управління, організація реалізацї цих планів та контроль за їх виконанням.

2 Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існуть підприємціі, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соц-тр відносини класифікуються за таким ознаками: змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, уравлінсько-організаційні); суб”єктом відосин (міжколективні і внутрішньо колективні), наявність владних повноважень (по горизоталі і по вертикалі), способи розподілу результатів праці (кількістю та якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності), ступенем регламентованості (формальні і неформальні), характером спілкування (безпосередні, опосередковані, міжособисті, безособові).