7. Типологія конфлікту.

Існує багато типологій конфлікту, що визначаються за наступними ознаками: учасники конфлікту, сфери виникнення та перебігу та його характер. За учасниками розрізняють: внутрішньоособистісні, міжособистісні, між особистістю і суспільством, між соціальними групами міжнаціональні, міждержавні.

За сферами: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, міжетнічні, релігійні, побутові.

За характерами: антагоністичні, не антагоністичні, закономірні, випадкові, вигадані.

Усі типи конфліктів досить зрозумілі, тому що кожен з них визначається певним підґрунтям, зв’язками і ознаками. Деяких пояснень вимагає такий тип конфліктів, як вигаданий. Річ у тім, що вигаданий конфлікт зазвичай виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених здебільшого не вдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні недоліки, підбурюють одну групу проти іншої, щоб перекласти власну відповідальність.

8. Основні шляхи та механізми розв’язання конфліктів.

Розв'язання конфлікту здійснюється або через зміну об'єктивної ситуації, або через зміну суб'єктивного образу ситуації, який склав­ся у протилежної сторони. Цілковите розв'язання означає припи­нення конфлікту як на об'єктивному так і на суб'єктивному рівнях. При частковому розв'язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі на­станови до продовження протистояння.

На заключній — післяконфліктній — стадії остаточно ліквіду­ються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соціально-психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і між-групової взаємодії

Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є: — усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін; — зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв'язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони; — боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін; — консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань. Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей), процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості вирішення конфлікту шляхом консенсусу. Соціологія конфлікту передбачає певні стратегії виходу із конфлікту як головну лінію поведінки опонента на його завершальному етапі. До різновидів стратегії виходу з конфлікту належать: — суперництво — у нав'язуванні іншій стороні кращого для себе рішення; виправдане, якщо запропоноване рішення є конструктивним за відсутності часу для переконування опонента, в екстремальних ситуаціях; — компроміс — полягає у бажанні конфлікт антів завершити конфлікт частковими поступками, відмовою від окремих вимог, що висувалися раніше, готовністю визнати претензії іншої сторони; ефективний, якщо учасники конфлікту усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків, відчувають загрозу позбутися всього в разі поразки; може бути досягнутий за допомогою техніки відкритої розмови; — пристосування — є вимушеною або добровіль ною відмовою від боротьби; до такої стратегії спонукає усвідомлення неправоти, необхідність збереження добрих стосунків з опонентом, сильна залежність від нього, незначущість проблеми, великі збитки та загроза ще більших, тиск третьої сторони; — уникнення вирішення проблеми — є спробою вийти з конфлікту за мінімальних втрат. Йдеться не про розв'язання, а про затухання конфлікту; застосовуєть ся за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, прагнення виграти час, труднощів у формуванні лінії власної поведінки; — співробітництво — передбачає спрямованість конфліктантів на конструктивне обговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, а союзника в її вирішенні; найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості рішення для них обох; може бути досягнутим за допомогою переговорів. 9.Причини підвищенного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві.

Проблема виявлення причин виникнення соціально-економічних конфліктів посідає ключове місце у пошуку шляхів їх попередження та конструктивного розв’язання.

Вітчизняна конфліктологія, яка формується в перехідний для розвитку українського суспільства період, та відповідна їй теоретична парадигма зумовлюють виникнення та розвиток трудової конфліктології, яка в перспективі може стати системно-аналітичною основою для дієвого управління конфліктами. Систематизацію теоретичних здобутків і результатів досліджень, спрямованих на відстеження стану соціально-трудових відносин та шляхи регулювання конфліктів, доцільно відносити саме до ключових питань трудової конфліктології.

Суттєвий внесок у проблему визначення причин і наслідків соціальної конфліктності, а також шляхів їх попередження зробили вітчизняні науковці: Є.І. Головаха, Н.В. Паніна, Є.І. Суїменко, О.Ф. та ін.

Соціально-економічні фактори як основні чинники ї конфліктності обумовлюються: падінням життєвого рівня населення і незадоволеністю соціально-економічними умовами життя, деструктивним станом виробництва, падінням його обсягів, погіршенням основних показників фінансово-господарської діяльності, збільшенням кількості збиткових підприємств, впливом негативних соціальних наслідків реструктуризації виробництва (підприємств і галузей промисловості).

Політичні фактори проявляються у низькому рівні участі населення в легітимних формах суспільно-політичного життя, недостатньому рівні його політичної культури, у відчутті неможливості вплинути мирними способами на соціальні процеси і політичні рішення, у слабкій політичній активності населення та низькому рівні політичної ефективності, у підвищенні рівня недовіри до офіційних структур влади, політичних і профспілкових лідерів тощо. Вітчизняні та російські соціологи зазначають, що головна проблема масового невдоволення та соціальних протестів на фоні високого рівня відчуження населення від влади – це проблема використання масового невдоволення в інтересах певних політичних сил, різних організованих сил “елітарного” походження.