13.Проблема соціальної солідарності за е.Дюркгеймом.

Особливе значення Дюркгейм приділяв з’ясуванню природи зв’язків солідарності між людьми, що об’єднуються в певний “суспільний вид”. Суспільство, на думку французького вченого, взагалі немислиме без солідарності людей. Реально існують і доступні спостереженню різні форми солідарності: родинна, професійна, релі­гійна, національна та ін.

У пошуках джерел солідарності соціолог звертається до суспіль­ного поділу праці. Він вважає, що, обмінюючись продуктами своєї діяльності, члени суспільства потрапляють у залежність один від одного. У цьому плані суспільний поділ праці інтегрує індивідів, забезпечує єдність соціального організму, створює почуття солідар­ності. Солідарність за Дюркгеймом — вищий моральний принцип, універсальна цінність, що визначається всіма членами суспільства. Оскільки “потреби у суспільному порядкові, гармонії, солідарності визначаються всіма за моральні”, то моральним є й поділ праці. Звідси, на думку соціолога, моральні норми виступають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечувати високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — чи то родина, церква, політична партія, держава та ін.

14. Теорія п.Сорокіна.

Закономірності розуміння мотивації людської поведінки за допомогою соціальних норм та санкцій вперше дослідив Пітирим Сорокін у праці “Загальна соціологія”.

Вся сукупність людських вчинків розподіляється ним на три основні категорії:

1. Акти, дозволені і обов’язкові, тобто такі, що відповідають уявленням про обов’язкову поведінку;

2. Акти, які є рекомендованими, вчинки, які не суперечать обов’язковій поведінці, але, в той же час, являють собою деякий добровільний надлишок над необхідним мінімумом цієї необхідної поведінки;

3. Акти заборонені і недозволені, тобто вчинки, що суперечать уявленням про обов’язкову поведінку і порушують її як деяку норму.

Кожен з цих актів може викликати певну реакцію і сприймаються як:

1. Нормальні;

2. Бажані і привабливі;

3. Такі, що відштовхують.

1. Акт рекомендований є подвигом чи послугою, отже реакція на нього – винагорода;

2. Акт заборонений – злочин, а реакція на нього – покарання;

3. Акти дозволені та обов’язкові, і реакція на них – як на дозволені та обов’язкові.

Покарання та нагороди, в наслідок їх шаблонізації, здатні чинити мотиваційний вплив на суспільну поведінку індивіда.

Сорокін виводить “Теорему” такого впливу:

1. Чим обумовлений різний ступінь впливу однієї і тієї ж нагороди чи покарання на одного і того самого індивіда?

2. Чим обумовлений ступінь впливу одного і того ж покарання чи нагороди на різних людей?

3. 3. Чим обумовлений ступінь впливу різних покарань та нагород на одну і ту ж людину?

Відповідь на перше питання:

- Час. За рівних умов одна і таж нагорода чи покарання тим сильніше впливають на поведінку людини, чим ближчим є момент їх виконання;

- Одне і теж покарання чи нагорода тим сильніше впливають на поведінку людини, чим сильнішою в неї є впевненість в їх неминучості.

Відповідь на друге питання:

- Одна і таж нагорода чи покарання, за рівних умов, справляють тим більший вплив на поведінку різних людей, чим більше дана людини потребує цієї нагороди для задоволення своїх потреб або ж чим більших благ позбавляє її покарання;

- Ступінь мотиваційного впливу однієї і тієї ж нагороди чи покарання на різних людей залежить від характеру та інтенсивності їх науково-релігійно-морального світогляду та світорозуміння в цілому;

- Ступінь мотиваційного впливу однієї і тієї ж нагороди чи покарання залежить від того, наскільки поведінка, що ними вимагається, відповідає чи суперечить тій поведінці, яку індивід вважає обов’язковою та справедливою для себе.

Відповідь на третє питання:

З двох чи більшої кількості покарань те з них буде чинити більший вплив на людину, яке здається їй більш страшним і жорстоким. З двох чи більшої кількості нагород, та буде справляти більший мотиваційний вплив, яка в даний момент для людини є більш бажаною, приємною, потрібною і ,взагалі, - найкращою, як у кількісному, так і у якісному плані.

Сорокіну належить відкриття того факту, що покарання і нагорода виконують у суспільстві функцію “соціального дресирування”.

Зміст її полягає в тому, що за умови достатнього і довготривалого впливу каральних та заохочувальних санкцій. Акти, які попервах здійснювались лише завдяки мотиваційному впливу останніх, починають у подальшому виконуватись без їх тиску, а виконання акту, який на початку здійснювався лише за допомогою санкцій, з часом стає звичним і виконується нібито самостійно.

Покарання та нагороди з повторенням та рикошетним впливом їх на психіку є тією магічною силою, що трансформує наші звички, звичаї, поведінку загалом і наше життя.

Знання закономірностей дресурувального впливу санкцій дозволяє створювати, зберігати, усталювати як внутрішньо-групову, так і внутрішньо-суспільну солідарність.

Потрібно враховувати наступне: чим більш усталеними є шаблони поведінки антагоністичних складових груп чи антагоністичних груп у суспільстві, тим більш жорсткими мають бути покарання й щедрими – нагороди, щоб зломити опір антагоністичних груп, зв’язати її в одне ціле і привести її поведінку до єдиного знаменника.

15.Порівняльний аналіз концепцій “економічної людини” Тейлора і “соціальної” Мейо.

Тейлорівська теорія. Гол мотив трудової діяльності – матеріальна зацікавленість. Робітник – це “економічна людина”, яка реагує тільки на заробітну плату. Принципи:1) відокремити розумову працю, пов’язану з організацією та управлінням, від фізичної. 2)робітники мають виконувати безпосередньо виконавські функції, а організаторські і управлінські мають бути передані працівникам управлінського персоналу. 3) стимулювання max. продуктивності праці за допомогою диференціювання відрядної плати виконання чи перевиконання прогресивної норми. Спрямування: на раціоналізацію виробничої діяльності робітників, на застосування прогресивних технологій. Доктрина “людських стосунків” Е. Мейо.Принципи доктрини: 1) людина – це соц істота, орієнтована і включена в контекст групової поведінки. 2) жорстка ієрархія підпорядкування і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою. 3) керівники мають орієнтуватися насамперед на людей, а вже потім на продукцію. Ця доктрина мала велике практичне значення.

Тейлор був інженером, оцінював працю з енергетичних позицій Мейо – психологом (виріш виробничих проблем з соц-псих позицій). Тейлор брав за основу індивідуальну працю і відрядну оплату, Мейо – створення певних неформальних стосунків між людьми. Робітники Тейлора сліпо виконували інструкції; Мейо радився з пробітниками, розгляд пропозиції. Тейлор визнавав лише 2 стимули – загрозу покарання і грошову винагороду. У дослідах Мейо з’ясувалось, що робітник не просто “економічна людина”, а є стимули сильніші, ніж з/пл., причому їх досить багато (похвала, гордість, робітник прагне виявити творчі здібності, є повноправним членом групи – соц і псих стим). Основними функціями майстра Т вважав управління, нагляд, вміння добирати кадри. Мейо – важливі не тільки технічні знання майстра, скільки його здатність керувати, налагоджувати довірчі стосунки. Ця доктрина мала велике практичне значення. На фірмах почали створювати служби соціологічних досліджень і налагодження людських стосунків. Керівників і майстрів учили індивідуальному підходу до робітників, умінню вести бесіду, вислуховувати. Також мала теоретичне значення: замінила тейлорівську концепцію “економічної людини” концепцією “соціальної людини”, яка крім матеріальних стимулів передбачала використання соц-псих чинників.