Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
социология ответы(печать).doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
05.11.2018
Размер:
658.94 Кб
Скачать

10. Вчення г.Спенсера про соціальні інститути.

Вчення про соціальні організації розвиває ідею еволюції суспільства. Спенсер доводить, що на фазі над органічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані “соціальні органи”, які він називав соціальними інститутами. Саме сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Вчений відокремлює і аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні (сім’я, шлюб), обрядові (церемоніальні), політичні, церковні, професійні, промислові. Завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбувається еволюція стосунків між людьми внаслідок еволюції знань, мови, моралі, зростання інтелектуального потенціалу суспільства тощо.

Таким чином, в працях Г. Спенсера зазнали розвитку ідеї суспільного прогресу, структурування суспільного життя.

11. Марксистська соціологія, її особливості.

На першому етапі відокремлюється ще один напрямок соціологічних знань – матеріалістична соціологія. Засновником даного напрямку вважається Карл Маркс (1818 – 1883). Марксизм є не лише напрямком розвитку теоретичної соціологічної думки, а й впливовою суспільно – політичною течією, яка тісно пов’язана з масовими соціальними рухами. Критично сприймаючи зміст марксизму, вчені не заперечують наукових заслуг К. Маркса у формуванні та розвитку соціологічної думки, її матеріалістичного напрямку.

Теоретичні розробки К.Маркса можна представити у трьох основних положеннях:

- положення про базис – надбудову;

- положення про органічну цілісність суспільства;

- положення про діалектичний розвиток суспільства.

Згідно з матеріалістичним розумінням суспільних процесів першооснову, базис суспільства становить система матеріально – виробничих відносин, на ній ґрунтуються всі інші стосунки між людьми: правові, політичні, ідеологічні. Матеріально – економічна сфера проголошується Марксом незалежною константою щодо інших соціальних явищ і процесів.

В теорії Маркса суспільство розглядається як єдиний соціальний організм, соціальна цілісність, здатна до перетворень. Важливу роль у розвитку суспільства, на думку К. Маркса, відіграє принцип діалектичного розвитку, за яким процеси суспільної динаміки представляють певні фази. Динамізм, еволюційність суспільної системи діє на підставі створення гармонійних зв’язків, вони, в свою чергу можуть порушуватися дисонансами та конфліктами. Розв’язання конфліктів створює умови для відновлення гармонії на якісно новому рівні.

Окреме місце у вченні Маркса займає ідея про діалектичне поєднання об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного розвитку. Він пропонує розглядати історію як діяльність людини, яка досягає своїх цілей. Процес соціальних змін здійснюється не сам по собі, а лише внаслідок людської діяльності, шляхом цієї діяльності.

Матеріалістична соціологія Маркса дозволила зробити крок вперед у тлумаченні деяких соціальних явищ та процесів, але багато соціальних передбачень вченого практика поставила під сумнів.

12.Розвиток соціології Дюркгеймом

Вихідним моментом наукових пошуків Е. Дюрк­гейма стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. Згідно з твердженням ученого, такими є соціальні факти, які у сукупності складають соціальну реальність в цілому.

Відмітна ознака соціальних фактів — їх незалежне від індивідів буття і здатність чинити на останніх примусовий вплив. Соціальне як вияв колективних утворень є реальністю вищого типу. Колективні вірування, почуття, уявлення — суть цілісності, вони не зводяться до індивідуальних психічних станів. Не можна, підкреслює французький соціолог, виводити колективні уявлення з індивіду­альних, як не можна виводити суспільство з індивіда, ціле — з частин, складне — з простого. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані індивідуальної свідомості. Наприклад, якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моралі, вірувань, то вона деградує до рівня тварини. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Але, з іншого боку, сус­пільство не існує і не живе інакше, як тільки в індивідах і завдяки їм.

Важливої методологічної ваги Е. Дюркгейм надає поняттям соціальної норми і соціальної патології. Свої міркування на цю тему він називає правилами щодо розмежування нормального і патологічного. Французький вчений вважає за можливе розмежовувати між “здоровим” і “хворим” у різних категоріях соціальних явищ і переконаний в існуванні об’єктивних критеріїв зазначеного розмежування. Такою ознакою може бути поширеність певного явища по всьому “суспільному полю” або, навпаки, його рідкісність, винятковість. “Ми будемо, — стверджує Дюркгейм, — називати нормальними факти, які мають найбільш поширені форми; інші ж ми назвемо хворобливими або патологічними… Можна сказати, що нормальний тип збігається з типом середнім і що будь-яке від­хилення від цього еталону здоров’я є хворобливим явищем”.