24. Сутність процесу маргіналізації, особливості його в Україні

Маргіналізація – втрата особистість належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей в-ної субкульт без входження до ін. Маргінал – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соц.-культурного середовища. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи імігрант, що шукає в іншій країні кращої долі). Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соц. спільнот прошарки називають маргінальними. В Укр. поширюється маргіналізація сусп., багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргиналізації відбиваються в тенденціях утворення середнього класу. Одна із 7 страт.

25. Трансформація соц. Стр-ри укр. Сусп.

Трансформація укр. сусп. розпочалася з 90-х років, характеризується формуванням різних форм власності: приватної, акціонерної, кооперативної, концесійної, змішаної. У зв’зку з цим сучасна структура укр. сусп. є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити осн. її елементи: вищий клас професіоналів, адміністратори; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія; кваліфіковані робітники; робітники, що не мають кваліфікації; інженерно-технічні працівники та рядові службовці; науково-технічна та гуманітарна інтелігенція, студенти; особи, що займаются індивідуальною трудовою діяльністю; землероби (фермери, колгоспники). Тенденції: 1) значно сокорочується частка робітників промислових підприємств у соц. структурі. Прогноз на початок ХХІ ст показує, що 50% робітників залишать сферу матеріального вир-ва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти. 2) посилюється диференціація роб. класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у сусп. виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності; 3) зростає чисельність роб. класу, що за змістом праці, за рівнем загальної професійності не поступається інженерно-технічній інтелігенції; 4) має місце подальше підвищення рівня освіти та підвищення рівня кваліфікації працівників; 5) формуються нові класи; 6) помітні зміни відбуваються в соц. структурі селянства.

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт),маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.

Тема 4 . Особистість у системі соціальних зв’язків.

1. Сутність, спільність та відмінність понять “людина ”, “індивід”, “особистість”.

Специфіка соц підходу до вивч особистості полягає в тому, що аналізуються суто соц х-ки людини (крім біо, псих). Людина істота біо-психо-соц. Поняття людина вказує на явкчсну відмінність людей від твоарин і служить лдя х-ки всезаг якостей. Людина перебуває на найвищому щаблі в ієрархії всіх живих організмів є суб’єктом суспільної і історичної діяльності. Головною характеристикою людини є її свідома, цілеспрямована діяльність.

Індивід-(від individuum- неподільний)- це людина, що розглядається як окремий представник людського роду. особливе, специфічне, неповторне, що вирізняє індивіда від інших, - це індивідуальність (якості набуті й успадк) Особистість служить для х-ки соц в людині. Слово це пох від лат персона, що означ маску в театрі для ств образу. Пізніше особистість асоціювалась з громадянським станом людини, а зараз розуміється як сукупність соц ролей, що визнач соц статусом. Особистість – соціаліз індивід, який у своїй поведінці і свідомості відображає особливості соц орг-ї конкретного сусп. Гол спільністю цих понять є те, що вони х-зують кожну конкретну людину з властивими їй якостями, характеристиками, зв’язками. Різниця: Людина народжується як біо істота, а особистістю стає в результаті засвоєння певних знань, соц і культурних норм та цінностей того сусп, до якого вона належить, тобто в процесі своєї соціалізації.

Соціальний статус - це певне місце і роль особи в соціальній ієрархії, зумовлені її походженням, рівнем освіти, професією, здібностями, віком, статтю, сімейним станом тощо. Особистість має соціальний статус. Аналіз показує, що соціальний і особистий статус особи грунтований, безумовно, на природних основах і показниках, без яких не існує жодна людина, але кожна людина своєю свідомою, творчою і діяльністю досягає, утверджує, підносить і удосконалює свій соціальний і особистий статус. Отже, головна характеристика особи – її діяльність (взаємодія), основним генератором якої є мотиви. Мотиви - це конкретна внутрішня спонука до дії, яка безпосередньо ситуаційно визначає поведінку людей.