- •Лекцію підготував викладач кафедри загальноправових дисциплін Щербина є.М.
- •1. Історія розвитку інституту адвокатури у світі.
- •2. Поняття адвокатської діяльності в Україні, її сутність.
- •3. Предмет, система курсу «Адвокатура України».
- •Основна література Нормативна література
- •Навчальна, наукова та науково - практична література
- •1. Історія розвитку інституту адвокатури у світі
- •1.1. Зародження адвокатури
- •1.2. Адвокатура у середні віки
- •1.3. Адвокатура у Новий час
- •1.4. Історія розвитку адвокатури України
- •1.5. Українська адвокатура за часів Козаччини
- •1.6. Українська адвокатура за часів Російської імперії
- •1.7. Українська адвокатура на західноукраїнських землях до 1939 р.
- •1.8. Становлення радянської адвокатури
- •1.9. Розвиток української адвокатури від повоєнних років до нашого часу
- •2. Поняття адвокатської діяльності в Україні, її сутність.
- •Висновок
1.6. Українська адвокатура за часів Російської імперії
Як зазначав І.Я. Фойницький, Петро І переніс ідею, закладену в німецькому законодавстві, згідно з якою у будь-якому "присутственому місці" молодший член за посадою захищає відповідача, а обвинувачення надається начальству та суду. Крім того у панства було право на представництво інтересів селян, що їм належали, а окремим відомствам, що направляли для цього на суд своїх депутатів, — право представництва осіб, які належали до нього. Розрізняли постійних депутатів і "временно наряжаемых" (ст. 150—152 Зводу законів Російської імперії 1857 р.)19. Неможливість звернення до особи, спеціально уповноваженої законом сприяти сторонам у захисті прав і законних інтересів, привела до появи "заступників у чужих справах", тобто йшлося не про правозаступництво, а про судове представництво.
Наступним етапом становлення інституту адвокатури стала судова реформа середини XIX ст. у Росії. Зміна форми кримінального процесу з розшукової на змішану передбачала розвиток змагальності судового розгляду. У 1862 р. Об'єднані департаменти Державної ради визнали за необхідне запровадити інститут "присяжних повірених", без яких неможливо було забезпечити змагальність у кримінальному судочинстві20. У результаті цієї реформи з'явилися "присяжні" і "приватні повірені". Характерною рисою їх процесуального статусу було об'єднання функцій правозаступництва і судового представництва21.
Здійснювати захист у кримінальних справах могли і деякі інші особи. І.Я. Фойницький так визначав представництво у кримінальному процесі: "...воно є організацією судової допомоги, яка не покриває саму особу того, кого представляють, але допомога ця ґрунтується, головним чином, у громадських інтересах правосуддя; служіння приватним інтересам даної сторони є лише засобом для досягнення громадських інтересів". Дослідник вважав, що право представництва в кримінальному процесі належить обом сторонам — обвинувачу й обвинуваченому; право першого на судове представництво розподіляється між державою і потерпілим від злочинних дій; право обвинуваченого на судове представництво дістало назву формального захисту22.
Уже в процесі підготовки проекту Статуту кримінального судочинства 1864 р. висловлювалися пропозиції про допуск захисника на досудове слідство23. Однак на законодавчому рівні ця пропозиція була закріплена лише через століття — спочатку у виняткових випадках, а потім і в обов'язковому порядку24. Це питання було предметом жвавої дискусії, що тривала в комісії з підготовки нового кримінально-процесуального законодавства 1894—1895 pp. Як зазначалося в редакційній статті журналу "Вісник права", "це була очна ставка всіх доводів pro і contra, які можуть бути висунені прибічниками і противниками цієї міри; це була генеральна битва між аргументами тієї та іншої сторони і, як це нерідко траплялося у цієї комісії, теоретично перемога залишилась за меншістю, що вимагала впровадження захисту, а практично — за їх противниками. Перевага аргументів була на одній стороні, перевага голосів — на іншій25. Таким чином, відповідно до Статуту кримінального судочинства 1864 р. захисник допускався до участі у справі лише в судових стадіях.
У цілому адвокатура на українських землях у складі Російської імперії розвивалася в рамках загальноросійського правового процесу.