Франція

Політика “умиротворення агресора“, у якій брала участь і Франція, зазнала краху. У червні 1940 року Франція була окупована Німеччиною.

Збитки із-за окупації оцінювалися в 1 440 млрд фр. Людські жертви становили 1,1 млн осіб, ще 700 тис. було вивезено до Німеччини на примусові роботи.

Обсяги промислового виробництва знизилися на 70 % (зруй­новано 195,5 тис. підприємств; із 101 доменної печі діяло тільки 7; 100 тис. підприємств збанкрутували), сільського господарства – у 2 рази (253 тис. селянських господарств зруйновано), 3/4 населен­ня країни голодували.

Франція повністю втратила військовий і торговельний флоти, а також і колонії в Індокитаї, Сірії та Лівані.

США

В умовах Другої світової війни найефективнішою виявилася американська економічна система, заснована на демократії, ринковій економіці, середньому прошарку й обмеженому, (але раціональному) державному регулюванні. Вона дозволила достатньо оперативно мобілізувати майже 20 % ресурсів для ведення війни, чого виявилося достатньо для беззастережної перемоги.

Країна збагатилася за рахунок ленд-лізу (оренда чи позика), поставок озброєння, сировини, продовольства на суму близько 45 млрд дол.

Американський капітал проникає в економіку Англії. За 50 есмінців Англія віддала в оренду США на 90 років частину військово-морських баз в Атлантиці.

Відбувається оновлення промислового потенціалу. На будівництво промислових підприємств у США витратили 25 млрд дол. Зростає грошовий обіг на 222,5 % (у 1940 р. – 8,7 млрд дол., 1945 р. – 26,5 млрд дол.).

Військові дії, а отже, руйнування та втрати, не торкнулися території США. За роки війни національний дохід США подвоївся, більш ніж удвічі виросло промислове виробництво. У краї­ні було створено відлагоджений виробничий механізм, що спирався на великий внутрішній ринок та міжнародні ринки. Поставки сировини, продовольства та військового обладнання союзникам, які фінансувалися державою, стимулювали оновлення основного капіталу. Сума військових підрядів становила 175 млрд дол., а чистий прибуток американських монополій – 70 млрд дол. Посилився процес концентрації виробництва – кількість великих підпри­ємств з чисельністтю робітників більше 10 тис. збільшилася в 7 разів, які до кінця Другої світової війни США давали 60 % промислової продукції капіталістичних країн світу. На їхню частку припадало 50 % світового видобутку вугілля, 64 % – нафти, 53 % – вип­лавки сталі, 17 %  виробництва зерна, 63 % – кукурудзи. США сконцентрували 2/3 золотого запасу та 1/3 експорту капіталістичного світу.

Особливості та закономірності розвитку країн світу в 40–90 рр.

Розвиток світового господарства у 40–80 рр. характеризується такими основними загальними тенденціями.

1. Відбудова європейського та японського господарства в повоєнний період відбувалася на основі двох планів – Дж. Маршалла та “Зворотного курсу“ Доджа–Макартура.

План післявоєнного економічного впорядкування Європи був виголошений у червні 1947 року в Гарвардському університеті державним секретарем США Дж. Маршаллом. Метою плану був розвиток економіки на “принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності“. Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина та ФРН). У США для організації допомоги була створена Адмініс­трація економічного співробітництва, місія якої діяла в кожній країні. План діяв з 1948 по 1951 рр. і передбачав:

– надання фінансової допомоги західним країнам за умови укладення двосторонніх угод (майже 13 млрд дол. було використано європейськими країнами на закупівлю товарів та технології в США);

– збільшення інвестицій США в Європу та створення спеціальних фінансових фондів (за роки дії плану через спецфонди пройшло майже 17 млрд дол.);

– зменшення митних тарифів та ліквідацію митних бар’єрів;

– спільне здійснення єдиної торговельної політики;

– вільне пересування робочої сили у країнах-учасниках реалізації плану.

Американський експорт за цей період збільшився на 60 %, європейський – на 50 %. Виробництво найважливіших видів промислової продукції зросло в Європі на 60–200 %. У 1951 році європейський ВВП на 15 % перевищив довоєнний рівень.

План Дж. Доджа (американський банкір та підприємець) і Дугласа Макартура (генерал, керівник окупаційних військ в Японії) передбачав:

– повернення японського суспільства до буржуазних ліберальних цінностей;

– запуск ринкового механізму вільної конкуренції;

– розпуск дзайбацу – феодально-мілітаристичних корпорацій (Міцуї, Міцубісі, Суматимо, Якута та ін.);

– демонополізацію економіки;

– розвиток вільної торгівлі;

– завершення земельної реформи (1946–1948 рр.);

– проведення податкової реформи (податки збільшилися на 65 %);

– введення ліберального трудового законодавства;

– створення неформальних штурмових мозкових груп для вирішення технічних виробничих завдань;

– прийняття нової Конституції (3 травня 1947 року).

Довоєнний рівень розвитку господарства був досягнутий у 1954 році, а середній рівень західноєвропейських країн – у середині 70-х років. Упродовж 15 років економіка Японії зростала в середньому на 11 % у рік, що було найвищим темпом зростання у світовій історії.

2. Відбудова та стабілізація світового фінансового господарст­ва здійснювалася за допомогою так званої Бреттон–Вудської системи, яка почала формуватися ще у 1944 р. (міжнародна фінан­сова конференція, у роботі якої брали участь 45 дійсних й асо­ційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн) з укла­дення перших валютних угод. Угоди передбачали міжнародну ко­рекцію фіксованих курсів національних валют (1 дол. дорівнював 1 г золота). У 1971 р. було впроваджено систему керованих змін­них курсів національних валют (до 2,5 %). Систему зміцнювали дві міжнародні інституції – МВФ та М(Вс.)БРР.

Міжнародний валютний фонд було створено в американсько­му м. Бреттон–Вудс у 1944 році, з 1947 р. відкрито штабквартири у Вашингтоні та Парижі, до його складу входить п’ять департаментів, що здійснюють діяльність у Європі, Азії, Африці, Західній півкулі та на Середньому Сході. У МВФ співпрацюють 170 країн світу. Статутний капітал цієї фінансової установи становить 15 млрд дол.

Основними напрямами діяльності МВФ є:

– розвиток міжнародної торгівлі;

– надання фінансової допомоги;

– валютне співробітництво (встановлення та регулювання валютних курсів).

Міжнародний (Всесвітній) банк реконструкції та розвитку здійснює свою діяльність з 1945 року (штабквартира – у Вашингтоні). Це фінансова інвестиційна інституція, керівництво якою здійснюється радою керуючих, директоратом та президентом. Щороку відбуваються сесії ради. Об’єднує 155 країн-членів банку.

Основними напрямами діяльності М(Вс.)БРР є:

– надання фінансової допомоги на компенсаційній основі;

– здійснення міжнародних інвестиційних проектів у галузях енергетики, транспорту та зв’язку.

3. Після закінчення Другої світової війни у Європі, як і в усьому світі, розпочинаються активні інтеграційні процеси.

У липні 1947 року в Парижі було створено Організацію євро­пейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи. 1948 року було укладено Генеральну угоду по тарифах та торгівлі (ГААТ, з березня 1994 р. – СОТ).

У своєму розвитку інтеграційні процеси можуть проходити такі етапи, як:

– зона вільної торгівлі;

– митна спілка;

– спільний ринок;

– економічна спілка;

– повна інтеграція, що передбачає здійснення єдиної економічної політики.

У 1957 році утворилося Європейське Співтовариство (ЄС). Інтеграція спрямовувалася на інтернаціоналізацію зовнішньоекономічної діяльності та внутрішньоекономічних структур країн-членів ЄС.

1958 року створюється Європарламент, керівними органами якого стали Комісія та Рада міністрів.

Провідні країни світу поступово формують так звані клуби, зокрема – G–7 “Велика сімка“, до якої увійшли США, Японія, Ні­меччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада.

У 1960 р. утворилася Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), до якої увійшли: Алжир, Еквадор, Габон, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ. ОПЕК намагається протистояти владі гігантських нафтових монополій та збільшити свої доходи.

Значної ефективності економічного співробітництва досягла створена у 1967 р. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) – Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур та ін. Взаємне забезпечення товарами, сировиною, будівництво спіль­них підприємств, безмитна торгівля у межах асоціації стали важливим фактором для піднесення рівня виробництва та перетворення цього регіону в один із центрів світової економіки.

У 1991 р. створений Спільний ринок країн Півдня Америки (МЕРКОСУР) – Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, із загаль­ним населенням 200 мільйонів осіб, територією 11 млн кв. км і ВВП у 460 млрд дол.

З 1 січня 1999 р. 11 країн ЄС перейшли до використання єдиної валюти – євро (крім Великобританії, Бельгії, Швеції та Греції).

4. У 50–60 роках відбувається поступове нівелювання (вирів­нювання) світового господарства у зв’язку із прискоренням темпів економічного розвитку країн Західної Європи та необхідністю здійснення технічної модернізації США власної економіки. Завер­шується формування трьох основних економічних центрів (трилітаризм) – США, Західна Європа та Японія. Продукція країн щодо США становила:

– 1955 р. : ФРН – 38 %, Японія – 15 %, Франція – 42 %;

– 1980 р. : ФРН = США, Японія – 66 %, Франція – 98 %.

5. Зазнає краху світова колоніальна система, відбувається перерозподіл світових ринків збуту товарів. Японія утверджується у Південно-Східній Азії та Австралії, Великобританія – у країнах британської співдружності, США – у Латинській Америці, ЄС – у Африці та на Балканах.

6. Технологічна революція 70-х років зумовила кінець індус­тріалізму. Відбувається прогресуюче витіснення фізичної праці у промисловості та сільському господарстві. У провідних країнах світу у цих галузях залишилося працювати не більше 10 % зайнятих у національному господарстві.

Розвинені країни Заходу перейшли до якісно нового стану економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфрас­труктури. Економіка стає соціально орієнтованою.

7. Поглиблюється інтернаціоналізація та глобалізація господарського життя. Зростає залежність країн від світової торгівлі та діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). У 2000 р. у світі нараховувалося 63 тис. ТНК із річним обсягом продаж більше 100 млн дол. Зближується структура зовнішньоекономічних зв’язків та зростає орієнтація на певний технічний рівень (конкурентоспроможність). Зменшується експорт США із 13,5 % у 1975 р. до 11,6 % у 1987 р. Збільшується експорт Західної Європи з 46,2 % у 1975 р. до 50,9 % у 1987 р. Зростає експорт Японії з 7 % у 1975 р. до 10,7 % у 1987 р.

8. Економічні кризи (1969–1970 рр., 1971–1973 рр., 1974–1975 рр., 1980–1982 рр. та ін.) наочно засвідчили про циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Однією із найважливіших особливостей цих криз стала синхронізація циклічних коливань в основних індустріальних країнах. Пошук шляхів стабілізації зумовив утвердження так званих змішаних економічних систем.

9. Перед світовою спільнотою постали певні екологічні та демографічні проблеми, вирішення яких залежить від розвитку світового та національних господарств (масове знищення флори і фауни, забруднення екологічного середовища, збільшення кількості озонових дир та глобальне потепління). У світі голодує кожен восьмий мешканець (близько 750 млн осіб), без цивілізованих умов проживає майже 2 млрд осіб.

Характерними особливостями останнього 25 річчя були:

– серед правлячих сил країн проявляється оптимальний підхід до економічного розвитку і кризових явищ; склалися нові фор­ми співробітництва: “Спільний ринок” (Англія, Італія, Канада, США, Франція, ФРН, Японія) та ОПЕК (організація країн-екс­портерів нафти);

– економічні конфлікти вирішуються шляхом взаємних усту­пок і компромісів;

– активне економічне суперництво з Великою 7-ю здійсню­ють “малі світи” (Південна Корея, Таїланд, Сінгапур та інші);

– змінився характер зовнішньої торгівлі, яка в основному здійснюється на паритетних умовах;

– удосконалюється кредитно-фінансова система, зросла кіль­кість інвестиційних компаній, пенсійних фондів, позичково-ощад­них асоціацій;

– упроваджується “рейганоміка” – зменшення податків на приватну підприємницьку діяльність при одночасному регулюванні державних витрат;

– скорочується кількість працюючих у сільському господарс­тві при одночасному збільшенні сільськогосподарського виробництва за рахунок високої механізації, енергопостачання, гідропоніки, генної інженерії, комп’ютерізації;

– закінчення ”холодної війни” сприяє активній “конверсії”, частина коштів спрямовується на різні соціальні проекти.