Висновки

У кінці XX ст. критика НТР “перемістилася“ у галузі екології, моралі і прав людини (особливо у зв’язку з проблемами вторг­нення у її особисте життя). На зміну теоріям обмеження НТР прий­шли: концепція соціокультурного сприяння її розвитку; іннова-ційні теорії сприяння високотехнологічним галузям. У процесі розвитку теорій трансформації виробництва і суспільства просте-жується зіткнення двох економічних напрямів: індивідуалізму та гуманістично-демократичного підходу. У цілому можна підкрес­лити, що обидві течії використали метод системного аналізу най­важливіших тенденцій економічного та соціально-політичного роз­витку суспільства і людства у XX ст., націлений на активізацію людей і раціоналізацію їхніх дій в умовах демократії. Наукові та ідеологічні елементи, безперервно зіштовхуючись, досить ефективно орієнтували економічні дослідження і практичні дії людей.

Основні терміни і поняття

Автаркія – економічна політика, спрямована на господарсь­ке відособлення, створення економіки в межах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному стимулюванні експорту товарів і капіталів.

Господарська економічна система – це своєрідно впорядкована система зв’язку матеріальних і нематеріальних благ та пос­луг із споживачами.

Змішана економіка – форма економічної демократії, за якої наявність противаг великому капіталу забезпечується завдяки багатоваріантності шляхів розвитку ринкової економіки на основі конкуренції різних форм власності на засоби виробництва – приватної, державної, громадських організацій, кооперативів та ін.

Ієрархія – система, коли з одного центру спрямовується ряд наказів і доручень.

Комунітаризм – принцип альтернативної школи, за яким загальносуспільний інтерес є пріоритетним щодо приватного, індивідуального інтересу, а економічна спроможність суб’єкта господарювання залежить від успіхів національної економіки.

Конверсія – перепрофілювання промисловості з випуску військової продукції на виробництво товарів широкого вжитку і навпаки.

Ленд-ліз – система надання у довгострокову оренду матеріаль­них ресурсів із відстрочкою сплати орендної плати.

Лібералізм – це зовнішньоекономічна політика, за якою мит­ні органи виконують тільки реєстраційні функції, не збирають ім­портного та експортного мита, не визначають ніяких кількісних або інших обмежень.

Лобі – організовані групи тиску на уряд та законодавчі установи, щоб домогтися ухвалення законів чи постанов в інтересах певних політичних партій чи соціальних груп.

Монетаризм – економічна теорія, що ґрунтується на тезі про визначальну роль грошової маси, яка перебуває в обігу, у реа­лізації державної політики стабілізації економіки, функціонуванні та розвитку останньої.

Молоді азійські тигри – Південна Корея, Малайзія, Тайвань, Гонконг та Сінгапур.

Неолібералізм – течія в некласичній теорії, яка визнає пот­ребу у регулювальному втручанні держави в соціально-економіч­ні процеси, але обмежує його свідомим створенням інституціональ­них умов, що забезпечуватимуть моделювання бажаного економічного та соціального ладу на основі вільного, конкурентного ринку, що саморегулюється.

Ноу-хау – технічні знання, досвід, секрети виробництва, документально оформлені, передача яких зумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки ноу-хау охороняється законодавством.

Неоконсерватизм, або тетчеризм – радикальна економічна програма уряду консерваторів М. Тетчер, ідеологічною основою якої були такі елементи: сприяння вільному підприємництву; розвиток особистої ініціативи; проповідування крайнього індивідуалізму; повернення суспільства до “вікторіанських цінностей” (повага до закону, порядку, релігії, сім’ї; бережливість, трудолюбство тощо).

Олігополія – панування невеликої кількості фірм, компаній у виробництві та на ринку.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників від конкуренції з боку іноземних фірм.

План Маршалла – план післявоєнного економічного впоряд­кування Європи, метою якого був розвиток економіки на “прин­ципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої не­залежності”, Європа розглядалася як єдиний економічний прос­тір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Нор­вегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейца­рія, Португалія, Греція, Туреччина та ФРН).

План Доджа-Макартура – це план повоєнного устрою Японії, що передбачав соціально-економічні реформи з ме­тою по­вернення японського суспільства до буржуазних лібе­ра­льних цінностей.

Промислова переорієнтація – план, що реалізовувався в 1976–1980 рр. у Франції, спрямований на підтримку конкурентос­проможних галузей промисловості та ТНК, розвиток зовнішньої торгівлі, реалізацію галузевих програм.

Реконверсія – переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Рейганоміка – економічна політика президента Р. Рейгана, в основу якої покладено лібералізацію економічних процесів, зокрема, зменшувалися корпоративні та особисті податки з громадян, бюд­жетні витрати, згорталися соціальні програми, відбувалося дерегулювання підприємництва.

Розподільний соціалізм – шведська теоретична модель демократичного суспільства, яка грунтується на визнанні справедливого розподілу, соціальної рівності як основних ознак соціаліз­му; спирається на приватну власність і перерозподіл суспільних доходів у напрямі їхнього вирівнювання на засадах солідаризму.

Спонтанний економічний порядок – це ринок, інформацію про стан якого розпорошено, а її пошук потребує значних витрат.

Сірий ринок – система товарообмінних угод між окремими підприємствами в повоєнній Німеччині та натуральна оплата праці.

Світові ціни – це ціни, що відображають інтернаціональну вартість товару, яка визначається головними продавцями і покуп­цями певних видів продукції та формується в ході здійснення великих і регулярних операцій з товаром у вільноконвертованій ва-люті на світовому ринку.

Соціально-ринкове господарство – політика Людвіга Ерхар­да у повоєнній Німеччині, спрямована на формування приватної ініціативи і конкуренції в поєднанні з активною роллю держави в господарському житті.

Сформоване суспільство – за визначенням Людвіга Ерхарда, стан німецького суспільства на етапі завершення побудови со­ціально-ринкового господарства.

Самокерований соціалізм – французька теоретична модель демократичного суспільства, що грунтується на господарській ав-тономії як виробничих, так і територіально-адміністративних оди­ниць; основними її структурними ознаками є децентралізована групова власність, демократичні форми планування, системність.

Соціальна демократія – категорія соціал-реформістської моделі демократичного соціалізму; означає наявність у суспільст­ві розвиненої соціальної інфраструктури і передбачає свободу ви­бору робочого місця, міграції в межах країни тощо.

Торговельна війна – це прийняття урядами країн-партнерів заходів для обмеження доступу на їхні внутрішні ринки експортних товарів.

Торговельний баланс – співвідношення коштів, одержаних протягом року за експорт, і коштів, сплачених за імпорт товарів і послуг. Структурно  торговельний баланс складається з двох час­тин – з надходжень і платежів. Їхнє зіставлення утворює експортно-імпортне сальдо.

Холдинг-компанія – корпорація чи акціонерна компанія, що використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, ніж початковий.

Хронологія історії розвитку господарства провідних країн світу після Другої світової війни

1 вересня 1939 року – 2 вересня 1945 року – Друга світова війна.

1940 р. – окупація фашистською Німеччиною Франції.

7 грудня 1941 року – початок війни Японії проти США (Перл-Харбор).

1943 р. – початок сировинного голоду у промисловості Німеччини.

Серпень 1944 року – початок діяльності уряду Шарля де Гол­ля у Франції.

1944 р. – Бреттон-Вудська міжнародна фінансова конференція (початок формування Бреттон-Вудської системи).

1944 р. – економічна криза у фашистській Німеччині.

1945 р. – у Німеччині починає діяти “чорний“ та “сірий“ ринок.

2 вересня 1945 року – підписання Акта про беззастережну капітуляцію Японії.

6 серпня 1945 року – атомне бомбардування м. Хіросіми.

9 серпня 1945 року – атомне бомбардування м. Нагасакі.

1945 р. – створено Міжнародний (Всесвітній) банк реконструкції та розвитку.

1945 р. – реалізація економічної програми “лицем до майбутнього“ лейбористського уряду К. Етлі в Англії.

1945–1951 рр. – реалізація плану Дж. Доджа та Д. Макартура в Японії.

ІІ пол. 40-х – 50 рр. XX ст. – реалізація економічної програми “Справедливого курсу Трумена“ та програми Д. Ейзенхауера.

1946 р. – у США ухвалено закон про зайнятість.

1947 р. – проголошено нову Конституцію в Японії.

1947 р. – створено Міжнародний валютний фонд.

1947–1953 рр. – реалізація плану Монне “Модернізація фран­цузької економіки“.

1947 р. – створено Організацію європейського економічного співробітництва.

1948–1951 рр. – реалізація плану Дж. Маршалла щодо впорядкування повоєнної Європи.

1948 р. – початок господарської реформи Л. Ерхарда в Німеччині.

1948 р. – Н. Вінер відкриває епоху комп’ютерів та кібернетики.

1948 р. – укладено Генеральну угоду з тарифів та торгівлі (ГААТ).

1949 р. – створено в Москві Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ) та укладено у Вашингтоні Північноатлантичний пакт (НАТО).

1950–1953 рр. – війна США з Північною Кореєю.

1952 р. – створено Спеціальний рахунок для промислових інвестицій у Японії.

1957 р. – створено Європейське Співтовариство (ЄС).

1958 р. – створено Європарламент.

1958 – 1961 рр. – реалізація плану переходу до “відкритої економіки“ у Франції.

60-рр. XX ст. – реалізація економічної програми “нових рубежів“ американського президента Дж. Кеннеді.

60-рр. XX ст. – реалізація економічної програми англійського консервативного уряду У. Черчилля.

1962–1988 рр. – прорив у світове господарство Південної Кореї.

1971 р. – початок реалізації чотириступеневої “нової економічної програми“ президента Р. Ніксона.

70-рр. XX ст. – технологічна революція у світовому господарстві.

70–80 рр. XX ст. – будівництво ринково-орієнтованої еконо­міки в Китаї.

1976–1980 рр. – реалізація економічного плану “промислової переорієнтації“ у Франції.

1979 р. – реалізація неоконсервативної економічної програми М. Тетчер.

1981–1988 рр. – упровадження “Рейганоміки“ у США – консервативного варіанта державного регулювання економіки.

1981 р. – початок створення державного сектора економіки урядом Франсуа Міттерана у Франції.

1987 р. – прем’єр-міністр Франції Жак Ширак розпочав зак­ладання основ “народного капіталізму“.

80–90 рр. XX ст. – реалізація програми “Японська модель суспільного громадянського добробуту“.