Вплив на економічну думку в Україні наукової діяльності м. Зібера, с. Подолинського, м. Туган-Барановського, є. Слуцького

Значний вплив на економічну думку в Україні к. ХІХ ст. мали М. Зібер (1844–1888), С. Подолинський (1850–1891), М. Туган-Барановський (1865–1919), Є. Слуцький (1880–1948).

М. Зібер підготував ряд праць з політичної економії та статистики: “Основи політичної економії” (1873), “Життя і праці Рікардо” (1874), “Девід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-еко­номічних дослідженнях” (1885) та інші.

На основі проведеного аналізу різних поглядів на вартість Микола Зібер дійшов висновку, що суспільно корисна праця є єдиним елементом споживчої цінності так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості та мінової вартості. Отже, М. Зібер чітко став на позиції трудової теорії вартості. К. Маркс визнав у особі М. Зібера вченого європейського масштабу, що взагалі є широким виз­нанням української економічної науки. Наголошуючи на методі дослідника, він підтвердив, що мета М. Зібера зовсім не зводилася до коментування та популяризації “Капіталу”. Завдання вченого полягало в доведенні еволюції, конкретизації та поглибленні трудової теорії вартості, підвалини якої заклали представники наукової школи Сміта–Рікардо.

Визначним дослідженням М. Зібера є “Нариси первісної економічної культури” (1881). У ньому подається широкий культур­ний спектр, що охоплює поступову зміну господарського побуту народів, серед яких окреме місце посідають і українці. Малороси вважають єдиним джерелом багатства землеробську працю. Праця для народу – всезагальний справедливий спосіб для набуття права власності. М. Зібер виділив в історії українського народу цікаву рису – зв’язок економічних прав особистості з характером праці, розподілом праці, господарськими обов’язками сім’ї. “Те, що зробить господиня, вона може подарувати або продати кому-небудь і гроші, отримані від продажу, використати на шати своїм дочкам, купуючи намиста, сережки, каблучки, хустки, пояси тощо. Що стосується чоловіка, то він повинен всю свою сім’ю годувати, обувати, споряджати верхній одяг – свитку, шапку, кожух, кожушанку і пояс”. Крім батька й матері, відповідні права та обов’язки, що визначалися працею, мали й інші члени сім’ї.

Визначаючи національні форми та специфічні особливості нагромадження капіталу в Росії, М. Зібер ілюструє багатьма фактами, які свідчили про російську економічну відсталість, зумовлену в першу чергу збереженням суспільно-економічної та правової опори деспотизму. “Община та артіль забезпечують існу­вання народу і запобігають утворенню пролетаріату на певному рівні свого розвитку, але вони моляться, як можуть, самодержавному правителю і тим фатально і безповоротно роблять його тираном над собою”. Протидіяти негативним наслідкам капіталіз­му потрібно, але про повну його ліквідацію, поки він сам не вичер­пає себе, не можна й думати, бо то все одно, що самого себе під­няти за волосся.

С. Подолинський (1850–1891) написав такі праці як – “Паро­ва машина”, “Про бідність”, “Ремесла і фабрики на Україні”.

1880 року у журналі “Слово” опублікував статтю “Праця людини і її відношення до розподілу енергії”. У цій праці вперше у світовій науці було запропоновано енергетичну теорію органічного життя, у якій здійснено аналіз розподілу енергії у всесвіті та роль праці у її збереженні і нагромадженні, подано нове природничо-наукове визначення праці, що збільшує енергетичний бюд­жет людства. Результати дослідження були викладені у десяти тезах-висновках. Перш за все Подолинський наголошував на тому, що загальна кількість енергії, яка нагромаджена на землі і є в розпорядженні людства, поступово збільшується за рахунок праці.

Раніше застосовували поняття “принцип Подолинського”, зміст якого полягав у тому, що частка в соціальному продукті праці дорівнює одній одиниці енергії, тоді як частка сонячної енергії становить 20 одиниць. Обґрунтованість, фундаменталізм поглядів ученого послужили основами сучасної екології.

Погляди С.А. Подолинського вплинули на теорію “ноосфери” В.І. Вернадського. Індустріальна діяльність людини послужила основою нової геологічної ери – антропогенної.

Саме він уперше у світовій науці висловив гіпотезу про можливість безпосереднього синтезу продуктів харчування з неорганічних елементів. Разом з цими важливими висновками вчений вважав, що позбавити людство від марнотратства природних ресурсів та забезпечити найбільше акумулювання енергії може лише соціалізм.

Михайло Туган-Барановський (1865–1919) займався багатьма теоретичними проблемами економічного життя. Учений розділяє ідеї класичної школи, активно критикує трудову теорію вартості та додаткової вартості, виступає проти марксистського детермінізму, за ігнорування психології людей, їхньої моралі. Він намагався переорієнтувати політичну економію в Росії та Україні на позиції суб’єктивно-психологічної школи та неокласицизму.

У праці “Основи політичної економії” Туган-Барановського досліджується все народне господарство; соціальні відносини, клас капіталістів – клас найманих робітників, а не відносини капіталістична фірма – найманий робітник.

“Тільки на основі цього методу Кене і Маркса (методу розгляду цілого суспільного господарства) можливий науковий аналіз процесу нагромадження капіталу і законів реалізації суспільного продукту”, – пише вчений.

Соціальний аспект є основою його тлумачення капіталу. “Не гроші, а капітал панує у цьому світі – це своєрідні соціальні відносини, які в основі своїй мають зосередження засобів виробництва в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обмі­ну, по суті, випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного виробництва, що властиві капіталістичному господарству”, зазначає він.

Мета капіталістичного господарства – додана вартість, за Марксом. У Туган-Барановського ж вартість визначається затра­тами суспільно-необхідної праці. За Туган-Барановським, для суб’є­кта господарювання під час складання господарського плану визначальною має бути трудова вартість, а визначуваною – гранична корисність, тобто остання – функція першого.

Туган-Барановський дійшов висновку, що в непідготовленому соціальному середовищі соціалізм замість того, щоб стати царством свободи та загального багатства, стане царством рабства і загальної бідності. Цей вердикт він виносить 1917 року. “Розпач та ненависть народних мас, – пише вчений, – завжди можуть вибухнути і довести державу до загибелі, як ми це бачимо в російській революції 1917 року, коли ще недавно така могутня Російська імперія розпалася на шматки і зійшла з історич­ної арени”.

Туган-Барановський у ході теоретичного дослідження доходить висновку, що індустріальна технологічна революція під час свого зростання створює середній клас в особі вищих співробітників (інженерів, менеджерів, фінансистів, банківських службовців і т.п.). “Дрібна буржуазія на Заході відіграє роль масла, яке знижує гостроту суспільних зіткнень. Дрібна буржуазія і сьогодні на Заході є дуже важливим суспільним класом, вона безпосередньо зливається, з одного боку, з робочими масами, а з другого – людьми розумової праці. У Росії клас дрібної буржуазії майже не відіграє будь-якої суспільної ролі. Успіх соціалістичної науки серед мас Росії, України пояснюється передусім незначним розвитком серед російського суспільства класу дрібної буржуазії”.

У соціальній концепції Туган-Барановського середній клас посідає особливе місце, хоч економічно дрібне товарне виробниц­тво у промисловості того часу не має особливих перспектив, воно знищувалось та відроджувалось, але політично як ланка поєднання між робочим класом та інтелігенцією його роль була очевидною.

Серед наукових досліджень ученого помітне місце посідає теорія промислових циклів, що дістала різнополюсної оцінки, в якій помітний вплив Ф. Кене і К. Маркса. Як уже зазначалося, сам автор концепції наголошує, що тільки розгляд народного господарства як цілого може розкрити таємницю загадкового періодично повторюваного піднесення і спаду розвитку промислово­сті. Кене розглядав цю проблему, використовуючи конкретні кількісні параметри, тлумачення яких свідчить про необхідність планомірних зв’язків між елементами цього суспільного господарства. Те саме відображають схеми відтворення Маркса.

Але це тільки один із елементів пошуку правильної відповіді. Туган-Барановський встановлює, що цикли обумовлені трьома особливостями капіталістичного господарства:

1) це господарство антагоністичне, робітник у ньому – просто засіб виробництва; він існує для капіталу, а не капітал для нього;

2) капіталістичне господарство має тенденцію до необмеженого розширення виробництва;

3) капіталістичне господарство – неорганізоване господарство.

Аналізуючи ситуацію в Англії, автор встановив, що в період піднесення товарні ціни зростають, а в період спаду – знижують­ся, відповідно, змінюється і грошова маса. У період піднесення обліковий процент підвищується, вексельний курс стає значно несприятливішим. У кінці фази піднесення починається біржова криза. У капіталістичному господарстві нагромадження капіталу створює постійну тенденцію до розширення виробництва за умови його хаотичності. Це породжує труднощі збуту. Обставиною, що посилює ці кризи, виступає кредит, він легко зростає, але так само швидко і зменшується.

Туган-Барановський, досліджуючи періодичність промислового циклу, встановив, що наростаюча фаза капіталістичного циклу характеризується посиленням попиту на засоби виробництва, спадаюча – послабленням попиту на них.

Отже, фаза наростання – посилення будівництва і влаштування нових промислових підприємств, що збігається з посиленням значення залізничного транспорту. Це створює посилений попит не тільки на елементи основного капіталу, а й на предмети споживання. Тому будівництво викликає посилений попит на всю сукупність товарів, що виробляються суспільством.

Капіталістичне господарство неухильно веде до утворення вільних капіталів. Так, незважаючи на фазу застою, процес наг­ромадження капіталу відбувається (рента землевласників, доходи власників державних паперів, чиновників, пенсіонерів). Але у фазі застою промисловість ці нагромадження не приймає, господарство хаотичне, посилюється приплив вільних капіталів у банки, а це означає, що рівень облікового процента низький. “Низь­кий дисконтний процент стимулює спекуляцію будівництва нових підприємств. Фаза промислового застою проходить, починається промислове піднесення”.

Чому ж промислове піднесення завжди закінчується новим спадом? Тому що вільний капітал упродовж фази піднесення потроху вичерпується. На останніх стадіях промислового піднесення підвищується дисконтний процент. Попередній прискорений рух біржових курсів призупиняється.

Автор підкреслює, що економісти шукали причини криз у тій чи іншій сфері суспільного господарства. Але, Туган-Бара­новський виступає за дослідження всього суспільного господар­ства, формулюючи нову теорію промислового циклу. “Кризи виникають на основі всієї сукупності явищ суспільного господарства і тому не можуть бути приуроченими до жодної окремої сфери або виробництва, або обміну чи розподілу”.

Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ця теорія справила величезний вплив на подальший розвиток політичної економії. Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму тощо.

1916 р. у праці “Паперові гроші та метал”, учений реалізує свої висновки про те, що економічна політика є практичною політекономією. Гроші за своєю внутрішньою природою зовсім не є товаром. Глибока відмінність економічної природи грошей та товару яскравіше за все простежується в паперових грошах – шматочках паперу, що не являють будь-якої внутрішньої цінності, а втім виконують усі функції грошей. Паперовими грошима можна назвати тільки такі паперові грошові знаки, які виконують усе, що повинні виконувати гроші, якими вимірюються ціни і котрі використовують для купівлі товарів та сплати боргів.

Грошова маса визначається потребами товарного обігу. Збільшення кількості грошей тоді, коли кількість товарів не зрос­тає, неминуче призведе до зростання цін на товари. Цікаво, що ця формула Туган-Барановського майже дослівно збігається з положеннями монетаристської теорії М. Фрідмена, висловленими ним у другій половині XX ст.

Євгеній Слуцький (1880–1948) у 1915 р. опублікував статтю “До теорії збалансованого бюджету споживача”. У цій статті було показано взаємозв’язок між функцією корисності і рухом цін та грошових доходів населення.

Дане дослідження вважається початком вивчення економіко-математичних проблем попиту та взаємозв’язку між функцією попиту, рухом цін і доходів. Воно було визнане та високо оцінене зарубіжними економістами Р. Алленом та Дж. Хіксом. Є. Слуцький вперше у світовій науці поставив питання про потребу у формуванні особливої науки – праксеології (поведінка людей у різних умовах на основі раціоналізму). Ця наука повинна була займатися розробкою принципів раціональної поведінки людей в різних умовах життя.

Ідея Є. Слуцького стала вихідною для формування споживчого кошика соціуму.

Функція корисності:

U = f (xі, хг, хз ... х),

де хі, хг, хз – кількість споживчих благ (за рік).

З цього випливає положення, що індивід може ранжирувати свої переваги, виявляючи “байдужість” між двома альтернативами.

Ідеї Є. Слуцького, модернізувавши з допомогою математичного апарату, використовували видатні зарубіжні економісти К. Ерроу та Ж. Дебре.