Висновки

Фізіократія – школа, система, присвячена перш за все господарському устрою аграрної технологічної революції того періо­ду європейської цивілізації; вона розкрила спільність організацій­них форм землекористування того часу – орендні відносини фермерів на прикладі Англії. Фізіократи показали міжгалузеві зв’яз­ки землеробства та промисловості. Вони шукали технологічні рі­шення підвищення ефективності сільського господарства, їхня заслуга – економічна таблиця Кене, про яку писали, що вона показала, яким способом у будь-який економічний період нові кількості товарів надходять в економіку (з невичерпної, як вони гадали, скарбниці природи). Заслуга школи фізіократів у тому, що вони висвітлили закономірності існування класів, довели, що особистий інтерес виходить з того, що йому найбільш вигідно, але це не суперечить інтересам загальним, що в конкуренції народжується рівноважна ціна; запропонувала першу класифікацію доходів та законів їх розподілу. В економічну політику ввійшла вимога свободи праці, свободи торгівлі у загалі і зовнішньої зокрема. Було визначено, що роль держави полягає в обмеженні торгівлі; доведено переваги прямих податків перед непрямими.

До речі, епіграфом до своєї економічної таблиці Кене зробив вислів: “Бідні селяни – бідне королівство, бідне королівство – бідний король”. До цього слід додати, що, за вченням фізіократів, нагромадження й цивілізація могли виникнути тільки тому, що рільництву притаманна ця єдина і дивна спроможність – давати чистий продукт. Цей висновок було зроблено ще до відкриття закону про те, що в природі ніщо не створюється, ніщо не зникає, і що посіяне в землю хлібне зерно будує свій колос з матеріалів, запозичених з грунту та з атмосфери [58].

Економічна думка в Україні у xvіі–xvііі ст.

У надрах козаччини сформувалися соціально-економічні тра­диції та певна економічна думка, що знайшли відображення в уні­кальному за змістом документі Конституції П. Орлика (1672–1742 рр.), який називався “Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п’ятого дня у Бендерах”.

У цьому документі, по суті, сформульована національна модель ранньобуржуазного суспільства з елементами ринкового господарства. Земля зосереджувалася в руках селян, козаків та міщан. Основним типом господарства стало дрібне і середнє козацько-селянське та індивідуально-приватне, у якому використовувалася власна і частково наймана праця. Козацьке господарство втілювало потенційні тенденції капіталістичного фермерства. Кон­ституція гарантувала право приватної власності. Стаття 10 забороняла старшині забирати у рядових козаків землю або силою змушувати до її продажу. Державний скарб відокремлювався від гетьманського та передавався в розпорядження генерального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише “людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна”. Таким чином створювалися державні фінанси. Правила ярмаркової торгівлі регламентувалися звичаєвими нормами. На жаль, усі ці конституційні норми не було втілено в життя, але Конституція залишилася однією з найвидатніших пам’яток політичної та економічної думки.

Значний внесок у розвиток меркантилістичних ідей в Росії зробив Феофан Прокопович (1681–1736 рр.). Він був прихильником активного господарського і торговельного балансу, якого можна було досягти шляхом безперервного розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, засобів і шляхів сполучення. У стосунках з іншими країнами він закликав переслідувати інтереси власної країни.

У першій половині XVІІІ ст. власну економічну думку в Росії розвивав Іван Тихонович Посошков (1652–1726 рр.). Хоча за свої­ми поглядами оригінальний економіст-мислитель і був монархіс­том, він вважав, що для ліквідації злиденності та досягнення багатства у країні найважливішим є примушення всіх людей працювати сумлінно і продуктивно, знищення гультяйства у всіх його проявах, рішуча боротьба з непродуктивними витратами, здійс­нення жорсткої економіі у всьому. Особливого значення набував розвиток промисловості, за допомогою якої гроші повинні були зберігатися у країні. Посошков пропонував будувати заводи на державні кошти, а потім передавати їх у приватні руки, сприяти ви­нахідництву, дбати про розвідку та охорону природних ресурсів.

Будучи ідеологом купецтва, Посошков висловлювався за “установлену ціну”, яка регулюється. Із-за кордону необхідно ввозити тільки те, що не виробляється всередині країни і без чого обійтися неможливо. Пропонував заборонити ввезення предметів розкоші, які вже вироблялися у країні. Для стимулювання власно­го виробництва потрібно зупинити вивезення із країни промисло­вої сировини, а вивозити за кордон лише готові вироби.

З метою обмеження кріпосницького гніту надзвичайно ради­кальною та прогресивною для свого часу була пропозиція визна­чити законом розмір селянських повинностей відповідно до кіль­кості землі та посівів, значно знизити розмір податків, що справлялися із селян, установити обов’язкове навчання писемності селянських дітей.