Фінансова та податкова система стародавнього світу

У 100–44 рр. до н. е. у ході реформ Гайя Юлія Цезаря чітко було визначено суми податків для окремих общин. Цензори перевіряли наявність майна та визначали суму податку. Громадяни скла­дали клятву та самостійно декларували власні доходи терміном до 5 років.

Із установленням принципату Октавіана Августа в 30 р. до н. е. він отримав право створення особливої скарбниці (фіск), яка включала як його особисті кошти, так і майно, що належало йому як главі держави. Державна казна наповнювалася за рахунок доходів із імператорських маєтків, податків із провінцій, конфіскації майна та статків засуджених, військової здобичі. Імператор фактично розпоряджався усіма фінансами Римської держави. Було створено спеціальні фінансові контрольні органи, створено пер­ші земельні кадастри власності общин та приватних осіб.

Визначається поняття прямого та непрямого оподаткування. До прямих податків відносили поземельний податок у розмірі 10 відсотків, податок на нерухоме майно, податок на рухоме майно та рабів, подушний податок, п’ятивідсотковий податок зі спадщи-ни, до непрямих – одновідсотковий податок із обороту, чотири­відсотковий податок із обороту при торгівлі рабами, п’ятивідсот­ковий податок на звільнення рабів, акциз на торгівлю сіллю, п’я­тивідсотковий митний збір, податок на промисел тощо.

За спеціальним едиктом Августа ветерани, їхні діти та батьки звільнялися від усіх податків.

Незаміжні жінки підлягали оподаткуванню в розмірі одного відсотка від їхнього майна та звільнялися від нього з моменту вступу в шлюб, а народження кожної дитини давало батькам нові пільги.

Християнство

Християнство – злиття культур римлян, греків і навколишнього світу – культури варварів.

Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин. Індивідуалізм та колективізм породжували християнство. Рим був тілом, християнство – духовною спільністю єдиної і водночас різноманітної Європи. Християнство поховало історицизм  вічний, незмінний світ, світосприйняття, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, які породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, а разом із ними – соціальна нерівність.

На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, хрис­тиянство спрямовує людину на пошук способів і засобів зміни сво­го життя: “просіть – отримаєте, шукайте – і знайдете, сту­кайте – і відчинять”. Християнство сповідує свободу, конфуціан­ство – виконання обов’язків.

Розкол Римської імперії неминуче мав спричинити кризу ре­лігії. 1054 р. християнство офіційно розкололося на дві частини – римсько-католицьке та греко-православне (католицьке вселенське теж православ’я).

Історія християнства – це історія двоєдиності людини – духовного і природного. Його початок – безкорисливе слу­жін­ня апостолів, їх переслідування, гоніння. Ставши панівною ідеологією світогляду, політичною силою, воно втратило певну кількість осяяних, дедалі більше з’являлося тих, хто пристосувався, присусідився, приліпився. Розпуста, лінощі, зажерливість, брехня, нещирість та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Християнство опинилось, як писав Т. Моммзен, на краю прірви. На арену суспільного життя поступово виходить нова постать – носій ринкових відносин, капіталістичного духу, протестантського пуританізму [58].