Характерні риси розвитку господарств країн світу у 20-ті рр. План ч. Дауеса

Структурні зміни, пов’язані з мілітаризацією економіки у провідних країнах світу, призвели до вкрай нерівномірного галузевого розвитку, що стало причиною нетривалої, інтенсивної еко­номічної кризи на початку 20-х років. У цілому обсяги промислового виробництва зменшилися на 25–30 %, на 40 % знизилися закупівельні ціни у сільському господарстві. Разом з тим криза супроводжувалася і позитивними тенденціями – у більшості країн розпочалася активна конверсія та структурні зміни у промисловості на користь нових галузей виробництва (автомобілебуду­вання, літакобудування, хімія, електротехніка, радіотехніка, кольорова металургія). Відбулося очищення ринку від спекулянтів та посередницьких фірм. З 1922 року у провідних країнах Заходу розпочався цикл економічного піднесення, що продовжувався 7 років. У більшості країн відновлюється і зростає середній прошарок суспільства, частка якого наближається до 50 %. У США кількість населення із середнім достатком сягала 25 млн ос.

США

Перша світова війна стимулювала економічний розвиток США. Початковий нейтралітет (до квітня 1918 року) сприяв збага­ченню країни. Вартість американського експорту за роки війни збільшилася удвічі – з 2,4 млрд дол. у 1914 р. до 7,9 млрд дол. у 1919 р. Загальний чистий прибуток американських монополій упро­довж 1914–1919 рр. становив близько 34 млрд дол. Гігантські фінансові ресурси, що опинилися у розпорядженні корпорацій, забезпечили великі інвестиції в американську економіку. США вступили у нову фазу індустріальної еволюції. При загальній чисельності населення 105,7 млн ос., у 1920 році вперше в історії країни кількість міського населення перевищила чисельність сільських жителів, приблизно 25 млн ос. (60 %) становили робітники, зайняті у промисловості, на транспорті та у сфері обслуговування.

Таким чином, на початку 20-х років для США склалися найсприятливіші умови для розвитку. Сюди змістилися центри фінансового, промислового і сільськогосподарського життя світу. Порівняно зі світовим рівнем, частка США дорівнювала з виробництва сталі і чавуну 60 %, нафти – 66,8 %.

Розвиваються нові галузі: хімічна, електротехнічна (елек­трифіковано 70 % заводських верстатів), військова.

За 1923–1929 рр. промислове виробництво збільшилося: ста­лі – на 58,6 %, нафти – на 80 %, електричної енергії – на 90 %, автомобілів у 6 разів (на 1 тис. жителів припадало 189 автомобілів), що сягнуло 48,5 % від загального обсягу виробництва.

Продуктивність праці зростає за рахунок інтенсифікації виробництва (наукова система Тейлора), упровадження конвеєрів та механізації виробництва.

Високий рівень промисловості забезпечив індустріалізацію у сільському господарстві (1 фермер годує 9–10 ос.), зросло виробництво:

– тракторів з 246 тис. шт. до 920 тис. шт.;

– автомобілів з 139 тис. шт. до 900 тис. шт.;

– комбайнів з 4 тис. шт. до 61 тис. шт.

Промисловому піднесенню сприяла урядова політика. У 1922 році запроваджено високий митний тариф. Вивезення капіталу сягнуло 27 млрд дол. Зростає вивіз виробничого капіталу (”Дж. моторс” – 18 заводів (40 тис. станцій за кордоном). Г. Гувер, май­бутній президент США, у своїй праці “Американський індивідуа­лізм” проголошував, що реалізація принципів індивідуалізму озна­чає встановлення рівності можливостей для кожного громадянина відігравати роль, відповідну до його освіти, характеру, здіб­ностей, устремлінь, а роль держави зводиться лише до забезпе­чення цієї рівності можливостей, не вмішуючись в економічне та соціальне життя. Разом з тим елементи державного регулювання економічними процесами (Федеральна резервна система, Федеральна торгова комісія) уже стали невід’ємною рисою господарства США.

Цикл економічного піднесення 1922–1929 рр. отримав назву в економічній історії “проспериті”, або “американського проц­вітання”. Але економічний розвиток у цей період не був безпроб-лемним. Розподіл національного доходу відбувався нерівномірно. 513 мільйонерів отримували дохід, який дорівнював сумарній річній заробітній платі 1 млн робітників. Спостерігався застій виробництва у традиційних галузях економіки – гірничодо­бувній, текстильній, суднобудівній, виробництві взуття. Інтенсифікація у сільськогосподарському виробництві сприяла збільшенню обся­гів продукції, що не знаходила збуту на внутрішньому та зовніш­ньому ринку. В аграрній сфері позначилося перевиробництво. Взагалі економіка США у к. 20-х років почала “перегріватися”, що неминуче вело до нового циклу економічної кризи.

Англія

Під час Першої світової війни країна зазнала серйозних втрат:

– 750 тис. ос. загиблих; 1,7 млн ос. поранених;

– 40 % торговельного флоту;

– виробництво промислової продукції зменшилося на 20 %;

– витрати на війну становили – 10 млрд ф. ст.;

– зовнішній борг становив 1 150 млн ф. ст. (850 млн ф. ст. припадало на США), внутрішній – 6,6 млрд ф. ст.

У 1922–1923 рр. економіка Англії переживала застій.

У 1924 році до влади приходить лейбористський уряд Макдональда. Новий уряд здійснює ряд соціально-економічних реформ. Так, був підготовлений план державного фінансування будівництва робітничого житла, підвищені розміри допомоги для окремих категорій безробітних, удосконалена система страхування у зв’язку з безробіттям. Лейбористський уряд пішов на час­ткове скорочення непрямих податків, зокрема були знижені акцизні збори на чай, цукор та ряд інших продуктів.

Відновлення та підтримка довоєнного паритету фунта стерлінгів стало основою економічної політики в повоєнні роки. У 1925 р. відновлено золотий стандарт (1 ф. ст. = 4,86 $), що відповідало довоєнному рівню співвідношення між англійською та американською валютами. Виграли від цього впровадження, у першу чергу, фінансові кола країни.

Участь Англії у війні зумовила і позитивні структурні зміни в господарстві. Репарації з Німеччини дали можливість швидкими темпами розвиватися автомобілебудуванню, авіаційній, хімічній, електро-технічній галузям промисловості. Знижувалася собівартість продукції за рахунок технічної модернізації підприєм-ств, широкої механізації, електрифікації, раціоналізації виробництва. Різко збільшилася інтенсивність праці робітників. Завершується процес концентрації та монополізації виробництва.

За Версальським мирним договором, Англія отримала колонії Німеччини, зокрема Того, Східну Африку, Піденно-Західну Африку, північно-східні райони Нової Гвінеї з прилеглим архіпелагом та о. Самоа.

Разом із позитивними зрушеннями в господарському житті старі галузі британської індустрії переживали застій. Видобуток вугілля в Англії з 1913 до 1928 рр. зменшився більше ніж на 17 %, у той час як світовий видобуток збівшився на 6 %. Виплавка чавуну скоротилася на 55 %, а у світі зросла на 12 %. Підприємства чорної металургії, машинобудування, кораблебудування були завантажені наполовину. Відбувався процес згортання сільськогосподарського виробництва. За темпами розвитку англійська економіка відстава­ла від провідних країн світу. Якщо в період з 1911 по 1913 рр. англійський експорт становив 15,2 % світового експорту, то в 1926–1928 рр. – 12,5 %. Англійська промисловість тільки у 1929 році досягла довоєнного рівня обсягів виробництва продукції.

Отже, у перше повоєнне десятиліття економіка Великобританії розвивалася складно і неоднозначно. Це зумовлювалося, з одного боку, традицією англійського суспільства жити за рахунок колоній, не вкладаючи коштів у власну економіку, а з іншого – під тиском міжнародної конкуренції уряд змушений був удосконалюватися.