Тема 4.2. Економічна думка у другій половині хvііі ст. – першій половині хіх ст.

План

1. Економічні погляди А. Сміта та Д. Рікардо.

2. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Мі­ля і А. Вагнера.

3. Історична школа Німеччини.

4. Марксистська економічна теорія.

План семінарського заняття по темі “Економічна думка у другій половині ХVІІІ ст. – першій половині ХІХ ст.”

1. Економічні погляди А. Сміта.

2. Економічні погляди Д. Рікардо.

3. Економічні погляди Ж. Б. Сея.

4. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Мі­ля і А. Вагнера.

5. Критичний напрям політичної економії – С. Сісмонді, П. Прудон та К. Родбертус.

6. Економічні погляди Фрідріха Ліста. Б. Гільденбранд.

7. Марксистська економічна теорія.

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекту)

1. Економічні погляди Ж. Б. Сея (“Трактат по политической экономии”. – М., 2000. – С. 20 – 60).

2. Економічні погляди Фрідріха Ліста (“Лист Ф. Национальная система политэкономии”. – СПб, 1981. – Т. 1. – С. 9, 18 – 19, 154).

Перелік запитань до самостійної роботи студентів (самостійна робота у вигляді конспекту)

1. Критичний напрям політичної економії – С. Сісмонді, П. Прудон та К. Родбертус.

Економічні погляди А. Сміта та Д. Рікардо

А. Сміт (1723–1790 рр.).

Англія середини XVIII ст. – епоха становлення нового економічного порядку, цей процес відображено у працях А. Сміта – творця теорії ринкової економіки, в якій є й суперечливі положен­ня.

У праці “Дослідження про природу і причини багатства на­родів” А. Сміт започаткував систематизований виклад політичної економії. Він досліджує “людину економічну”, не ізолюючи її від інших аспектів людського буття.

А. Сміт ствердно називає першоджерелом багатства працю. Праця продуктивна у матеріальній сфері виробництва, тому що прирощує капітал. Праця непродуктивна у сфері обслуговування, тому що приносить лише дохід.

На його думку, основним фактором зростання багатства та “загального добробуту” є поділ праці, який веде до збільшення продуктивності життєдіяльності людини. А. Сміт відкриває джерело багатства нового часу – поділ праці на основі його взаємодії з капіталом; промисловість робить свої перші успіхи у зростанні багатства, її носій – підприємець, власник мануфактури. Його ру­шійний мотив – егоїзм, він повинен отримувати прибуток, це зао­хочує його. Він заповзятливий, ощадливий, відмовляється від насолод та інших земних благ. Підприємець – людина доброчесна і природна, але він не з’явився з нічого і з нізвідки.

Пуританізм в Англії носив радикальний характер. У концепції Сміта, де егоїзм – рушійна сила економіки, зберігається і теза: “нагляд за порядком Всесвіту, піклування про всесвітній добробут і розумних істот належить Богові, а не людині, призначення людини більш обмежене і відповідає її слабким силам та вузькості розуміння. Вона має піклуватися про власне щастя і добробут свого сімейства, своїх друзів, своєї країни”.

Концепція “економічної людини” народилася на основі моральної філософії, елементом якої в XVIII ст. була психологія. Це і зумовило видиму подвійність “економічної людини”, яка ототожнюється з пуританином, з його раціоналізмом, доброчесністю. Йому притаманні поміркованість, виражена в турботі про здоров’я та добробут, незмінна помірність та велика працелюбність.

Отже, такою є “економічна людина” А. Сміта, герой нового часу. Ця людина – не монах, не лицар, а діловий, підприємливий бізнесмен, який відмовляє собі в багатьох задоволеннях, людина діла, людина праці. Цей функціонер несе людству новий економічний порядок, який А. Сміт розкриває разом з роллю капіталу.

Сміт досліджує вплив на “економічну людину” природних умов. “Економічна людина” прагне до сімейного добробуту, що породжує і суспільний добробут. Вона прагне збільшити запаси капіталу.

Заповзятливість залежить від розмірів власного капіталу. Звідси один з найважливіших висновків про місце і роль малого і середнього бізнесу. У країнах, що досягли високих меж багатства, звичайна ринкова норма процента дуже низька, тому тільки най-багатші люди можуть жити на проценти зі своїх грошей. Усі власники невеликих і середніх статків змушені самі продуктивно витрачати свої капітали.

У Сміта наявність у окремої особистості будь-яких привілеїв визначається не народженням або королівською волею, а успіхами в продуктивному процесі. Людина відірвалася від общини, вона індивідуально автономна. Вона контактує з такими самими індивідами. У цьому відбувається її самореалізація. Вона володіє таким скарбом, як інформація.

Основою економічних поглядів А. Сміта є потреба та важливість нагромадження капіталу. Капітал – це рушійна сила еко­номічного процесу, це запас продукції (не використаний для споживання), що дає прибуток. Продуктивним є капітал, зайнятий не лише у сільськогосподарському виробництві, але й у всіх галузях матеріального виробництва. Вперше капітал було поділено на основний (знаряддя праці, продуктивні сили) та оборотний (гро­ші, сировина, готова продукція).

Учення про капітал складається з трьох частин: про капітал взагалі, про основний і обіговий капітал, про способи застосування капіталу.

“Капітал взагалі з’являється на тій історичній стадії, коли з’являється відомий надлишок у формулі виробництво – споживання. Коли людина, споживаючи його за можливості більш ощад­ливо, намагається виробити щось своєю працею у відшкодування своїх запасів, поки вони не будуть цілком спожиті. У цьому разі її дохід походить виключно від її праці”.

Звідси робиться висновок, що є дохід від праці і є дохід від капіталу (запасу). Залежно від того, як ці запаси (капітал) приносять дохід, вирізняють основний і обіговий капітал. Капітал може бути застосований двома різними способами, для того щоб дати дохід, або прибуток, своєму власнику. Капітал купця приносить прибуток через обіг, він купує і перепродує товар. Це – обіговий капітал. Якщо дохід або прибуток не переходить від одного власника до іншого, або без подальшого обігу – основний капітал.

Основний капітал – це машини, знаряддя праці, прибуткові будови (усе це відрізняється від житлових будинків), розчищення, осушення, огороджування, удобрювання, придбані й одержані здіб­ності всіх жителів або членів суспільства. “Придбанням таких здібностей вважається також утримання їх суспільством способом виховання, навчання або учнівства, що завжди потребує справжніх витрат і являє собою основний капітал, який начебто реалізується в особистості”.

Будь-який основний капітал спочатку виникає з капіталу обігового – тут висловлюється ідея кругообігу капіталу, розглянута в третьому томі “Капіталу” К. Маркса.

“Гроші – це велике колесо обігу, це велике знаряддя обміну і торгівлі, хоч і становлять, поряд з іншими знаряддями виробницт­ва, частину, і до того ж вельми цінну частину капіталу, і не входять жодною частиною в дохід суспільства, якому вони належать”.

У судженнях про капітал у А. Сміта “можна знайти більш чи менш певні зародки майже всіх більш пізніх протилежних теорій”. Сміт не вдавався до систематичного дослідження важливого питання, з якого ж джерела походить прибуток на капітал. За однією версією, дохід на капітал походить від того, що “покупці через бажання капіталістів до прибутку змушені погодитися платити за товар більше, аніж коштує затрачена на нього праця, прибуток  це надлишок цінності продукту над цінністю створеною пра­цею. За другою версією, прибуток  являє собою утриману частину створеної працею цінності”.

Сміт робить важливі економічні висновки: капітал – потуж­не знаряддя зростання багатства, його збільшення – справа національна. “Будь-яке збільшення або зменшення капіталу природно веде до збільшення або зменшення промислової діяльності, кількості продуктивних робітників, а отже, і мінової вартості річного продукту землі та праці країни, багатства і реального доходу всіх її жителів”.

Як справжній пуританин, Сміт проголошує: “Капітали зрос­тають у результаті ощадливості. Ощадливість, а не працелюбство, є безпосередньою причиною зростання капіталу”. “Кожний марнотратник є ворогом суспільного блага, а будь-яка ощадлива людина – громадським благодійником”. Сміт – пуританин, для нього бездіяльність – ознака аморальності; пуританство – основа його поглядів щодо ставлення до праці, багатства (“так китайці багатшають завдяки ощадливості”). Ощадливість, а не працелюбство, є безпосередньою причиною збільшення капіталу. Як бачимо, закон про психологічне почуття ощадливості китайці відкрили набагато раніше за Адама Сміта.

Сміт піддає гострій критиці марнотратство, яке примен­шує дохід, призначений на приріст продуктивної праці. Воно неминуче зменшує кількість праці, яка збільшує вартість того пред­мета, на який вона затрачається, а отже, річний продукт землі і праці всієї країни справжнє багатство і доходи її населення. Пока­зуючи обмеженість поглядів фізіократів, які бачили в земельних власниках об’єктивні умови відтворення, у тому числі виробництво предметів розкоші. Сміт зазначає, що їхні витрати на купівлю вітчизняних товарів рівною мірою зменшують фонд утримання продуктивної праці. Він робить важливий висновок щодо вивезення капіталу: “інтерес власників грошей вимагає, щоб вони були задіяні в обігу. І оскільки для них немає застосування всередині країни, вони будуть всупереч усім законам і заборонам відсилатися за кордон”. І остаточний удар по меркантилізму – теза про вивезення валюти за кордон: вивезення золота і срібла в цьому разі є не причиною, а наслідком занепаду країни.

У Сміта велике значення для зростання багатства має вчення про монополію і конкуренцію. Він розрізняє монополії, створені державою, і монополії економічні. Якщо монополія стримує зрос­тання багатства, прирікаючи його на застій, то конкуренція утворює прибуток, стимулює зростання багатства.

“Жодне суспільство, без сумніву, не може процвітати й бути щасливим, якщо значна частина його членів бідні й нещасні”, – зазначає Сміт. Пізніше ця ідея буде реалізована в теорії “держави загального благоденства”.

А. Сміт чітко фіксує вплив фондоозброєності праці на її продуктивність. “Продуктивна сила тієї самої кількості робітників може бути збільшена тільки в результаті збільшення або вдосконалення машин і знарядь, які полегшують і скорочують працю, або в результаті більш доцільного поділу і розподілу праці”. Машина – це один із факторів зростання продуктивності праці, поряд з поділом праці.

Підґрунтям економічної концепції Адама Сміта є схильність людей до обміну, а це риса психологічна. “Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не кажемо їм про труднощі, а говоримо про їхню вигоду. Не було б схильності до торгу й обміну, давній людині доводилося б самій здобувати для себе все необхідне для життя”. З обміну Сміт виводить поділ пра­ці, степінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку (ідея рівноваги в початковому вигляді пропонується Смітом). Поділ праці та обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям є гроші. Гроші мають товарну природу і виконують важливу функцію як засіб обігу.

Якщо обмін є однією з найважливіших характеристик сучасного йому господарства, то зрозуміло, що існує мінова вартість і споживча вартість.

Щодо поняття вартості, то воно розглядається як “цінність”. Цінність має подвійне значення – корисність та можливість придбання інших предметів. Корисність є “цінністю у споживанні”, а можливість придбання – “цінністю в обміні”. Мінова (природна цінність, що визначається через працю) цінність товару для товаровиробника визначається кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару. Гроші становлять лише номінальну вартість товару.

У кінцевому підсумку цінність у Сміта – це сума первинних доходів: заробітна плата, прибуток та рента. Цілісною субстанцією первинних доходів є праця, уречевлена в товарах, які

Виробництво

Розподіл

Фактори виробництва

Первинні

доходи

Капітал

Вартість

Прибуток

Праця

Зарплата

Земля

Рента

одержують через обмін. Основними факторами та причинами відхилення ринкової ціни (за якою продається товар), від природної (грошового виміру цінностей) є попит та пропозиція. За умов природного стану (вільної кокуренції) вони зумовлю­ють тяжіння руху товарних потоків до стану ринкової рівноваги.

А. Сміт стверджує: “Будь-яка людина, що одержує свій дохід з джерела, що належить особисто йому, повинна його отримати або від своєї праці, або від свого капіталу, або від своєї зем­лі. Дохід, який отримують від праці, називається заробітною пла­тою; дохід, одержаний з капіталу особою, яка особисто застосовує його, називається прибутком; дохід, отриманий від капіталу особою, яка не застосовує його, а позичає іншому, називається про­центом, або грошовим зростанням. Він являє собою винагороду, що сплачується позичальникові кредитором за той прибуток, який він має можливість отримати за допомогою цих грошей. Частина цього прибутку, природно, належить позичальнику, який бе­ре на себе ризик і турботи щодо залучення капіталу до справи, а частина природно належить позикодавцеві, який дає позичальнику можливість отримати прибуток. Дохід з землі називається рентою і дістається землевласнику”.

Сміт розглядає заробітну плату як робітників, так і упра­вителів, яким заробітна плата дається за особливий вид праці, а саме: за працю з нагляду та управління справою.

Сміт – протестант, для нього праця – це служіння Богові і обов’язок доброчесної людини, тому він не засуджує дохід від капіталу як плату за ризик. “Він не мав би жодного інтересу наймати цих робітників, якби він не міг розраховувати одержати від продажу виготовлених ним виробів щось понад суму, достатню лише для відшкодування його капіталу”.

Сміт не робить висновку про гармонію інтересів трьох основних класів, хоч у теорії трудової вартості він наголошує, що заробітна плата становить лише частину справжньої ціни, джерелом якої виступає праця, а з цього випливає, що прибуток є вирахуванням з вартості, а отже – праці. Тут Сміт виступає як дитина свого часу. Бізнесмен – людина доброчесна, він через нагромадження створює умови для тих, хто живе на заробітну плату.

Для XVIII ст. було характерним твердження, що добре тільки природне. Сміт зберігає рису, типову для Просвітництва, про місце і роль природності (природне бажання і рушійні мотиви, природні цілі, природні норми заробітної плати, прибутку і ренти), на відміну від фізіократів, він за спонтанний економічний устрій, заснований на особистому інтересі індивідів.

Невидима рука спрямовує, підтримує “природний рух речей до кращого, незважаючи на безглуздя і величезні помилки адміністрації”. Суть “невидимої руки” полягає у встановленні таких суспільних прав та умов, коли завдяки вільній конкуренції підприємців і через власні інтереси ринкова економіка буде якнайкраще вирішувати суспільні завдання і приведе до гармонічного поєднання власної та колективної волі з максимально можливою користю для всіх та кожного. Тобто “невидима рука” незалежно від волі та намірів “економічної людини” – направляє її і всіх людей до найкращих результатів, користі і до більш високих цілей суспільства, тим самим, виправдовуючи прагнення людини-егоїс­та ставити власний інтерес вище суспільного. Таким чином, зав­дяки “невидимій руці” ринковий механізм господарювання буде автоматично врівноважуватися.

Отже, держава не повинна втручатися в економічне життя – це вихідна основоположна теза А. Сміта.

За Смітом, “держава породжується природним рухом речей”. Вона забезпечує охорону в суспільстві злагоди, порядку, справедливості, майна громадян, свободу в досягненні своїх цілей та повинна виконувати такі функції:

а) забезпечувати такі послуги, які невигідні або неможливі для приватних осіб;

б) підтримувати режим природної свободи, відмовитися від підтримки монополій, заохочувати вільну конкуренцію;

в) забезпечувати охорону життя, власності, свободи громадян, необхідний мінімум зарплати, оборону країни, правосуддя тощо [58].

У перехідний період від аграрного до індустріального сус­пільства на основі фіскального досвіду продовжується еволюція принципів оподаткування. А. Сміт у своєму трактаті “Досліджен­ня про природу і причини багатства народів” запропонував принципи рівності, визначеності, зручності, дешевизни оподаткування. На його думку, громадяни зобов’язані оплачувати податками державні витрати залежно від своїх можливостей відповідно до доходів, одержаних під захистом держави; податок повинен бути точно визначеним щодо часу, способу справляння та розміру, зро­зумілим платнику; податок повинен стягуватися в момент і способом, найбільш зручним для платника; видатки фінансового відомства зі справляння податків повинні бути якомога меншими порівняно із сумою податкових надходжень. За А. Смітом, податки – “необхідне зло”.