Тема 9.2. Основні напрями економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець хх ст. – початок ххі ст.)

План

1. Мілтон Фрідмен – основоположник монетаризму.

2. Трансформаційні та глобалізаційні теорії (Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

План семінарського заняття по темі

“Основні напрями економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції

(кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.)”

1. Кейнсінізм.

2. М. Фрідмен – основоположник монетаризму.

3. Протилежності економічних теорій М. Фрідмена та Дж. М. Кейнса.

4. Трансформаційні та глобалізаційні теорії (Гуннар Мюрдаль, Пітер Друкер, Алвін Тоффлер, Д. Белл).

Завдання до індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладача (у вигляді розширеного конспекту)

1. Кейнсінізм.

Перелік запитань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекту)

1. Протилежності економічних теорій М. Фрідмана та Дж. М. Кейнса.

Мілтон Фрідмен – основоположник монетаризму

Ще у 20-ті роки в Чиказькому університеті зародилися монетарні ідеї. На початку 60-х років ці ідеї стають домінуючими у зв’язку з публікаціями Мілтона Фрідмена, Нобелівського лауреата 1976 року “за дослідження в галузі споживання, історії і теорії грошей”, серед яких: “Капіталізм і свобода” (1962), “Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867–1960 роки” (1963), “Монетарна статистика США” (1970), “Теоретичні основи грошового аналізу” (1970), “Тренди грошової маси у США і Сполученому Королівстві. Їх відношення до доходу, ціни і ставок процента, 1867–1975” (1982).

Термін монетаризм був уведений у сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968 році.

На відміну від кейнсіанців та неокейнсіанців, для яких основними важелями регулювання економіки були сукупний попит, нагромадження і споживання, інвестиції тощо, для Фрідмена та монетаристів основним засобом регулювання економіки є монетарна система, а тому не через бюджетне, а через грошове регулювання потрібно вирішувати економічні проблеми країни. Дос­ліджуючи цю проблему, учений робить такі висновки:

– ринкова економіка повинна сама відтворювати рівновагу між попитом на гроші і грошовою пропозицією;

– стабільність економічного розвитку порушується тоді, коли темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання товарної маси або, навпаки, грошова маса відстає від темпів зрос­тання товарообігу;

– зростання грошової маси повинне відбуватися темпами, які забезпечують стійкість цін, відповідати динаміці валового національного продукту.

Монетаристи вважають, що основною причиною інфляції є надлишок грошової маси – “багато грошей – мало товарів”. Цей надлишок, як правило, утворюється під час проведення політико-грошового стимулювання сукупного попиту. У результаті гроші перестають відігравати роль інструменту ринкового регулювання. Для того, щоб перекрити канали, що зумовлюють інфляцію, монетаристи пропонують:

– строго контролювати зростання грошового обігу;

– проводити жорстку грошово-кредитну політику, застосовуючи правило рівномірного приросту грошової маси;

– проводити стабільну фіскальну політику;

– ліквідувати дефіцит державного бюджету для забезпечення бюджетної рівноваги;

– застосовувати методи “шокової терапії”.

Головним принципом монетаристської політики є досягнен­ня стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликано забезпечити зростання вироб­ництва та високу зайнятість.

Основна вимога монетаристів у галузі економічної політики – максимально скоротити видатки держави, тому що їхнє збільшен­ня веде до утворення надлишку грошей, а отже, до інфляції.

Одне з ключових положень монетаризму полягає в тому, що гроші відіграють виняткову роль у зміні реальних доходів, зайнятості та загального рівня цін.

Монетаристи стверджують, що існує взаємозв’язок між тем­пом зростання грошей і темпом номінального доходу, що при швидкому зростанні грошової маси швидко зростає номінальний дохід і навпаки. Зміна грошової маси впливає як на рівень цін, так і на обсяг виробництва в межах визначеного періоду. Таким чином, монетаристський варіант кількісної теорії виконує функції управління грошовим попитом, а через нього – і господарськими процесами. Опираючись на положення про екстраординарну роль грошей і стверджуючи, що капіталістичне господарство являє собою стабільну систему, здатну за рахунок саморегуляції досягнути стану рівноваги, монетаристи вибудовують свою модель економічного циклу, у якій визначальну роль відіграє зміна грошової маси. Основними елементами монетаристської теорії економічного циклу є модернізований варіант кількісної теорії грошей, концепція номінального доходу, передавальний механізм, розроблений з метою ілюстрації впливу грошей на господарські процеси.

Монетарна неоліберальна концепція була на практиці апробована у США республіканським урядом президента Р. Ніксона (1969–1970) і реально дозволила послабити інфляційні процеси та зміцнити долар під час реформ адміністрації Р. Рейгана (рейга­номіка). Елементи неоліберальної концепції реально застосовувалися в під час реформування англійської економіки (“тетчиризм”).