Лабораторна робота № 3

Тема: Морфологія дріжджів, цвілевих грибів і найпростіших

Мета: Ознайомитися з технікою мікроскопічного дослідження й морфологією різних груп еукаріотичних мікроорганізмів

Матеріали й устаткування: добові культури дріжджових грибів, що вирощені на чашках Петрі (Candida tropicalis, Saccharomyces cereviceae), 5-7 добові культури цвілевих грибів (Mucor mucedo, Aspergillus niger, Aspergillus flavus, Penicillum cyclopium, Blakeslea trispora, Oidium lactis), мікроскопи МБР, МБД, бактеріологічна петля, препарувальна голка, пінцет, тонкі предметні стекла, покривні скельця, суміш спирт + гліцерин (1:1) із додаванням метиленового синього, спиртівка (брикети сухого пального), кювета з містком для фіксованих препаратів, крапельниці з фарбами: метиленовий синій (1:40), водний розчин фуксину основного, імерсійна олія, бензин, серветки, фільтрувальний папір, розчин, що дезінфікує, промивалка з дистильованою водою.

Теоретичні положення

Гриби – одне з найбільших царств еукаріотичних гетеротрофних організмів, різноманітних із будови й способу життя. Об'єктами мікробіології є одноклітинні мікроскопічні гриби – дріжджі, а також деякі цвілеві гриби.

Дріжджові клітини морфологічно досить різноманітні. Вони бувають округлими, овальними, подовженими та лимоноподібними. Клітини дріжджів значно крупніше бактеріальних і досягають у діаметрі 4-10 мкм. Дріжджові клітини – нерухомі, вони мають клітинну стінку, цитоплазму і ясно виражене диференційне ядро. Багатьом дріжджам властиве утворення великих скупчень різної форми, деякі дріжджі можуть утворювати рудиментарний міцелій.

На густих живильних середовищах дріжджі ростуть у вигляді різних опуклих безбарвних, жовтувато-жовтогарячих, рожевих, коричневих, бежевих колоній м'якої консистенції, що не вростають у субстрат. Форма й колір колоній мають значення для діагностики дріжджів. Більшість дріжджів розмножуються брунькуванням. До дріжджів, що брунькуються, відносяться представники роду Saccharomyces. Ряд дріжджів розмножується поділом (Shizosaccharomyces). Дріжджі, у яких спостерігається статевий процес, зв'язаний зі спороутворенням, називаються справжніми дріжджами і відносяться до аскоміцетів. Аспорогенні дріжджоподібні організми відносяться до недосконалих грибів (Candida, Torulopsis, Endomyces, Oidium і ін.)

Цвілеві гриби поширено повсюдно. Особливо багато їх у ґрунті й у місцях із підвищеною вологістю. Цвілеві гриби мають велике значення як продуценти багатьох цінних речовин – ферментів, антибіотиків, органічних кислот і інших продуктів. За назвою «цвілеві гриби» поєднуються деякі представники зигоміцетів, недосконалих і сумчастих грибів. На густих субстратах цвілі утворюють округлі пухнасті, нитковидні, павутиноподібні, ватоподібні і порошкоподібні колонії зеленого, жовтуватого, чорного чи білого кольору. Колонії цвілій складаються з великої кількості гіллястих ниток, що називаються гіфами. Велика частина гіфів розвивається в повітрі, а частина в товщі субстрату. Система гіфів у цілому утворює міцелій. У порівнянні з розмірами бактерій діаметр ниток більшості цвілій досить великий і коливається від 5 до 50 мкм і більш. Гіфи часто видно неозброєним оком. Міцелій представників зигоміцетів не має поперечних перегородок (септ), міцелій інших плісеней септований. У плісеней мається диференційне ядро, причому міцелій зигоміцетів багатоядерний. У зигоміцетів (Mucor) на вільних кінцях плодоносних гіфів (спорангієфорах) в особливих кулястих тільцях (спорангіях) утворюються ендоспори. У представників аскоміцетів і недосконалих грибів (Aspergillus, Penicillium) конідієспори (конідії) також утворюються на вільних кінцях плодоносних гіфів, але є екзогенними, тому що вони не укладені в спорангій, а формуються на поверхні конідієфора, складаючи іноді довгі ланцюжки на зразок намиста. Плодоносні гіфи розташовуються в повітряному міцелії.

Найпростіші (Protozoa) – це одноклітинні організми, що є найбільш просто організованими представниками царства тварин. Морфологічно найпростіші дуже різноманітні. Розміри клітин найпростіших коливаються в широких межах у залежності від видової приналежності і фізіологічного стану. Більшість найпростіших у сотні разів крупніше багатьох бактерій. До найпростіших відноситься до 15 тисяч видів. З них близько 12 тисяч видів є сапрофітними формами, що живуть у ґрунті та воді, інші – паразитами людини й тварин. Мікробіологи мають справу з обмеженим числом представників, в основному, збудниками різних захворювань людини: дизентерійною амебою, малярійним плазмодієм, окремими видами трипаносом, лейшманіями і деякими іншими.