Література

1. Діти "групи ризику": психологічні, соціальні та правові аспекти. - К.: Київська міська державна адміністрація, Служба у справах неповнолітніх, 2001.

2. Психология социальной работы: Уч. пособие / О.В. Зоголюбова, Н.Л. Васильева и др. Под общ. ред. М.А. Гулиной. - Спб.: Питер, 2004.

3. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. д-ра ист. наук проф. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 2000.

4. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заве­дений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

5. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Уч. пособие для студентов высш. пед. уч. заведений. - М.: Изд.центр "Акаде­мия", 2002.

124

Тема 9. Технології групової роботи

1. Сутність групової роботи.

2. Організація і етапи групової роботи.

3. Методи і прийоми групової роботи.

4. Організація груп взаємодопомоги.

1. Соціальна робота з групою - сукупність методів, які ви­користовуються з метою надання людині допомоги через пере­дачу групового досвіду для розвитку її фізичних і духовних сил. Нині 6-10% соціальних працівників використовують цей ме­тод як основний. Але оскільки і сім'ю можна визначити як "найбільш впливову групу", а певну організацію як сукупність декількох малих груп, то на практиці будь-який соціальний працівник має справу з групою.

Групові методи в соціальній роботі почали застосовуватися у кінці XIX ст., коли у західних країнах і Росії отримали поши­рення робітничі будинки, "гуртожитки", що створювалися рел­ігійними та благочинними організаціями.

Одним із перших досліджень у цій галузі стала робота Г. Лебона "Натовп", в якій аналізувався процес поширення інфекційних зах­ворювань у групі. Значний вклад у розробку теорії групи вніс Ч. Кулі, який ввів поняття "первинна група". Вагомий вплив на ранню тео­рію груп здійснили роботи П.Кропоткіна, який протиставив дарвіністській ідеї про боротьбу за існування принцип співробітниц­тва як основний фактор, який сприяє виживанню людства.

Остаточне визнання теорія груп як метод соціальної робо­ти отримала в 30-і pp. XX ст., коли була створена Національна асоціація США з вивчення групової роботи (1936 р.) і почав видаватися журнал "Групи в освіті, рекреації і соціальній роботі".

Під технологіями групової роботи слід розуміти спільну діяльність людей, які, працюючи в групах по 2-10 чоловік над певними завданнями і проблемами, самостійно спрямовують свою діяльність, вибирають засоби своєї роботи і встановлюють норми взаємодії.

125

Найбільш важливим результатом групової роботи є перетво­рення внутрішнього світу її учасників. Основа цих перетворень -переосмислення життєвих цінностей. Сприяння цьому проце­сові зі сторони спеціаліста отримало назву "аксікреація" - по­родження, "вирощування" у людини чи групи нових чи пере­осмислення старих цінностей.

У процесі аксікреації соціальний працівник не повинен повністю ідентифікуватися з групою. Його професійний обов'я­зок - зберігати можливість контролю над ситуацією, якщо вона набуває деструктивної спрямованості. Аксікреацію не слід фор­сувати - вона повинна органічно виявлятися на основі про­цесів, що відбуваються в групі.

Перевага групової роботи над індивідуальною - отримання "додаткового продукту" за рахунок досягнення і використання так званого синергетичного ефекту: результат групової роботи переважає просто суму результатів роботи її окремих членів, учасники почувають себе комфортно, впевнено, їхня активність підвищується і, як результат, відбувається якісний стрибок. Синергетичний ефект здійснюється за рахунок поділу праці, спеціалізації, кооперації, інтеграції. Стійкий синергетичний ефект досягається на етапі достатньої зрілості групи.

Згідно з документами Комітету з питань практичної робо­ти Національної асоціації соціальних працівників США групова робота використовується: 1) з виправною метою, коли спра­ва стосується одного чи декількох членів; 2) для попередження соціальних дисфункцій; 3) для забезпечення нормального розвитку окремих членів групи; 4) для утвердження особистості; 5) з метою навчання і виховання почуття громадянськості; 6) для здійснення однієї цілі чи для всіх цих цілей одночасно.

Прийнято розрізняти два основні типи груп: створені спец­іально для роботи з їх членами і вирішення внутрішньо-групових проблем (внутрішньо орієнтовані) та створені для досяг­нення якоїсь зовнішньої по відношенню до групи мети.

Внутрішньо орієнтовані групи, в свою чергу, поділяються на два типи: а) спрямовані на нормальний розвиток своїх членів (групи соціалізації); б) групи, мета яких – виправлення

126

відхилень, що виникли в ході попередньої соціалізації (групи ресоціалізації).

У групах соціалізації метою соціальної роботи є допомога індивіду, що відчуває затруднения при виборі цілей соціалізації, а також сприяння досягненню уже вибраної цілі.

Групи ресоціалізації також вирішують два завдання: соціаль­ний контроль людей, які недостатньо адаптувались до вимог сус­пільства і не бажають прийняти на себе соціально спрямовані ролі, чи допомога в засвоєнні нових (альтернативних) ролей.

У кількісному складі група не повинна нараховувати мен­ше трьох чоловік - у протилежному випадкові не можуть бути досягнуті розгорнута кооперація, спеціалізація, інші групові ефекти. Чим менша є група, тим швидше і успішніше вона може вирішити поставлені завдання. У групі, яка нараховує більше як сім чоловік, виникають проблеми соціотехнічного характеру, пов'язані з регулюванням внутрішньо групових процесів; така група менш керована і розпадається на окремі мікрогрупи, робота уповільнюється, а спілкування стає більш поверховим.

Бажано, щоб група була однорідною за віковим складом і рівнем інтелекту (який не повинен бути низьким). За статевою ознакою група може нараховувати 40% чоловіків і 60% жінок чи навпаки.

При комплектуванні групи важливо враховувати і якісні критерії: компетентність й професіоналізм у галузі проблеми, що вирішується; зацікавленість у вирішенні завдання; доб­ровільність участі; добрі чи нейтральні взаємини членів групи.

До факторів, що сприяють груповій роботі, слід віднести:

• адекватність складу групи тим завданням, які вона вирі­шує;

• значущість завдання для всіх її учасників;

• оптимальний склад і чисельність групи;

• гармонійний розподіл ролей.

До факторів, що протидіють груповій роботі, відносять:

• незначущість завдання, заради якого створена група;

• досить жорсткі умови її існування;

• поганий лідер;

127

• неефективні способи ведення групової роботи;

• склад групи, що не підходить для вирішення завдання;

• багаточисельність групи;

• рідкі і нетривалі зустрічі;

• надія на легкий і швидкий успіх;

• необґрунтована надія на соціального працівника.

2. Група, як і індивід, проходить декілька стадій розвитку. Дослідники виділяють, зокрема, такі стадії розвитку групи: попередня, або стадія формування групи; стадія конфлікту; ста­дія консолідації і ефективної роботи.

Всі спеціалісти підкреслюють виключну роль перших етапів роботи, на яких важливо завоювати довір'я групи, допомогти її членам ближче пізнати один одного, підбадьорити "мовчунів" і притримати досить активних. Важливо, щоб всі запам'ятали імена один одного - для цього використовуються різноманітні проце­дури знайомства: офіційна (наприклад, кожний називає своє ім'я); техніка "компліменту" (кожний розповідає про себе те, чого не знають про нього інші). Ідеальних способів організації знайомства не існує, кожний спосіб має свої недоліки і переваги. Після завер­шення даної процедури у кожного учасника з'являється від од­ного до трьох знайомих зі знаком "плюс" і від одного до трьох зі знаком "мінус". Важливо мати на увазі, що перші безпосередні враження від членів групи можуть бути негативними.

Стадія конфлікту, суперництва також є небезпекою для соціального працівника. У будь-якій групі спостерігається чітке розмежування інтересів її членів. У групі з вузькими, чітко визначеними цілями деякі учасники можуть відчувати інші потреби, ніж потреби більшої частини групи. І навіть за наяв­ності спільної проблеми учасники групи можуть не ідентифі­кувати себе з іншими. Завдання соціального працівника на етапі конфлікту - допомогти членам групи усвідомити не­обхідність узгодженої роботи, перебороти "смугу штормів", ак­тивізувати осмислення того, що відбувається, орієнтувати членів групи на взаємну підтримку, вияв взаємодопомоги.

На стадії консолідації соціальний працівник допомагає групі виробити норми і способи взаємодії, а окремим членам - само-

128

визначитися, знайти своє місце, що відповідає їхнім здібностям і нахилам.

Коли група починає працювати і потреба в соціальному працівникові послаблюється, йому слід відійти в "тінь", передо­віривши свої організаторські функції іншим учасникам. Актив­на діяльність соціального працівника припиняється, коли усп­ішна змістовна робота уже налагоджена і група приймає перші ефективні рішення.

Кожний спеціаліст використовує свої методи роботи з гру­пою. Стиль роботи спеціаліста визначається рівнем та специфі­кою його освіти, досвідом, складом характеру: одні надають пе­ревагу жорсткості, авторитарності, охоче виступають в якості "критика" і "полемізатора"; інші втручаються в роботу групи лише на прохання її учасників; треті відразу встановлюють рівноправні партнерські стосунки, підкреслюючи, що групова робота - це процес взаємного навчання соціального працівни­ка й клієнта. Залежно від завдань, поставлених перед групою, ситуації і складу учасників, ефективним може бути будь-який стиль. Важливо, щоб він допомагав людям знайти себе, згур­туватися і запропонувати цікаві ідеї.

Але слід наголосити, що, незалежно від типу групи, стилю поведінки, вибраного соціальним працівником, його основна функція в групі - посередництво.

Створення групи для продуктивної роботи є складним процесом, протягом якого члени групи повинні перебороти багато власних стереотипів щодо людської природи, взаємодо­помоги і т.ін. Головне, що повинен робити спеціаліст, - це де­монструвати впевненість в успіху спільної діяльності.

Найважливішим способом надання членами групи допомо­ги один одному є обмін інформацією, що стосується справи. Цінний життєвий досвід кожного члена групи може допомог­ти іншим її учасникам. Соціальний працівник також надає інформацію, яка у поєднанні з інформацією інших є багатим джерелом для роздумів.

Надзвичайно важливим оздоровчим елементом групової роботи є розвиток у членів групи співпереживання. Намагаю-

129

чись зрозуміти почуття інших людей, члени групи починають по-іншому сприймати власні почуття. Група також забезпечує "тренування" відповідних якостей, почуттів, вироблення нових способів комунікації і усвідомлення тих якостей, від яких необхідно позбавлятись для досягнення життєвого успіху.

Ще один аспект групової взаємодії отримав назву "наша сила в чисельності". Деякі вчинки легше здійснювати, відчува­ючи підтримку групи; страх і невпевненість легше перебороти, діючи спільно.

Таким чином, група - це не просто деяка кількість людей, зібраних разом, а система, що характеризується спільністю по­чуттів, наявністю особливої атмосфери, яка знаходить відобра­ження в словах, міміці, позах, жестах.

3. Методи та прийоми групової роботи. Досить широко ви­користовуються у роботі з групою різноманітні вправи, зокрема для того, щоб учасники краще познайомилися один з одним, за­пам'ятали імена і могли вільно спілкуватися на нейтральні теми.

Вони необхідні на початковому етапі існування групи, а перша з наведених нижче вправ може надалі використовува­тися з деякими змінами як ритуал зустрічі.

• "Як справи?". Кожен учасник представляється і говорить кілька слів про події, що відбулися в її (його) житті з часу попередньої зустрічі.

• "Історія мого імені". Кожен учасник розповідає, чому їй (йому) дали таке ім'я, які почуття воно викликає. Наступ­ний учасник коротенько розповідає історію імен двох попередніх учасників, а потім свою. Коло замикається, і останній учасник (який розповідав свою історію першим) говорить усе, що пам'ятає про історію імені кожного. Інші можуть підказувати.

• "Знайомство". У парах протягом 5 хвилин учасники гру­пи знайомляться зі своїм партнером - дізнаються про ім'я, інтереси, захоплення, що він чекає від групи. Потім кож­ний представляє партнера всій групі.

• "М'яч". Тримаючи в руках м'яч, учасник групи називає себе і передає м'яч сусідові ліворуч чи праворуч. Той на-

130

зиває себе і передає м'яч наступному. Коли м'яч пройде по колу, кожний по черзі кидає його іншому учаснику (не сусіду), називаючи себе, потім адресата ("Від Сашка -Маші!". Вправу слід продовжувати доти, поки не запам'­ятаються всі імена.

Основна частина групових зустрічей зазвичай буває при­свячена обговоренню проблем, почуттів і переживань членів групи, пошуку відповідей на хвилюючі питання. Щоб таке об­говорення було конструктивним і різноманітним, можна вико­ристовувати певні методи та прийоми.

Формулювання проблеми. Як правило, особисті проблеми спочатку відчуваються учасниками групи як внутрішнє напру­ження, прикрість, образа та інші негативні переживання. Щоб розібратися в проблемі, необхідно: назвати чи описати негатив­не почуття; згадати і описати приклади конкретних ситуацій, коли таке почуття з'явилося; проаналізувати названі ситуації, знайти спільні риси й особливості; провести узагальнення, пе­реходячи від конкретних прикладів до суті проблеми; сформу­лювати проблему; запропонувати варіанти вирішення (наприк­лад, за допомогою «мозкового штурму»); випробувати варіанти вирішення (наприклад, за допомогою рольових ігор); почати дії; обговорити й оцінити результати.

Рольова гра допомагає подолати проблему, особливо, якщо її вирішення вимагає зміни звичних стереотипів поведінки. Рольову гру можна використовувати для розвитку впевненості в собі, як репетицію важкої розмови, щоб апробувати на прак­тиці бажану поведінку. Також можна запропонувати в рольовій грі змоделювати конфлікт, який виникнув у групі, і шляхи його подолання. Рольова гра може відбуватися за сценарієм або гравці можуть імпровізувати. По закінченні гри учасники ко­ментують свої почуття під час гри.

Ігри на розвиток навичок спілкування допомагають усвідоми­ти, як ми спілкуємося за допомогою слів, інтонації, жестів та інших знаків; навчають уважно слухати. Як простий варіант такої гри можна запропонувати учасникам прослухати зазда­легідь підготовлений монолог, а потім запитати, що вони зро-

131

зуміли з монологу: "Що ви довідалися про персонаж із моно­логу? Що найбільше за все хвилює його? Які почуття виразив персонаж?". Після відповідей і обговорення корисно зачитати монолог знову і проаналізувати його разом.

"Мозковий штурм" дозволяє генерувати велику кількість ідей, а потім вибирати ті, що найкраще вирішують визначену проблему. Для "мозкового штурму" необхідно, щоб учасники почували себе комфортно і не боялися висловлюватися.

Візуалізація - створення зорових уявлень, допомагає розсла­битися, краще зрозуміти проблему, перебороти у своїй уяві важ­ку ситуацію. Ведучий пропонує заплющити очі, зробити декіль­ка глибоких вдихів і видихів, а потім створити уявний образ ситуації. Після вправи - обговорення почуттів, висновки.

Малювання допомагає виразити свої почуття, усвідомити власне уявлення про себе, вивчити взаємовідносини з іншими людьми. Учасникам групи пропонується тема, пов'язана з їхньою життєвою ситуацією, наприклад, намалювати, з чим асо­ціюється проблема, намалювати себе серед людей, зобразити свої відносини з конкретною людиною тощо. По закінченні за бажанням учасники групи розповідають про свої малюнки.

Тайм-аут. Під час групових дискусій можуть бути порушені питання, які болісно сприймаються кимось із членів групи. Кожен учасник повинен мати можливість попросити тайм-аут, якщо почуває себе дискомфортно.

4. Під групами взаємодопомоги розуміють групи людей, що виникли добровільно, спонтанно, чи організовані за допомогою спеціалістів, і які об'єднані подібністю проблем та кризових життєвих ситуацій з метою спільного вирішення цих проблем і надання взаємної допомоги і підтримки. У соціальній прак­тиці відомо про значну кількість подібних груп, наприклад: групи анонімних алкоголіків, групи анонімних наркоманів, гру­пи ветеранів Афганістану, жіночі групи, групи хворих на СНІД, групи матерів - чи батьків-одинаків, батьків дітей-інвалідів та ін. Групи взаємодопомоги можуть поділятися на:

• групи, що виникли спонтанно, і групи, що ініційовані спеціалістами;

132

• групи, що мають програму функціонування і чітко визна­чену мету, і групи із спонтанною динамікою;

• групи закритого типу, коли склад учасників постійний, і групи відкритого типу, коли допускається зміна складу і прийом нових членів;

• групи, що працюють протягом певного часу, зустрічаються регулярно, і групи, що збираються лише з певних приводів;

• тематичні групи, що об'єднують тих, хто пережив подібний травматичний досвід (групи жертв насильства і т.ін.), і групи змішані;

• групи, що диференціюються залежно від складу учасників (за статтю, віком і т.ін.), змішані групи тощо.

Як правило, основними цільовими установками груп взає­модопомоги є:

• відреагування і обговорення минулого травматичного дос­віду, а також можливого майбутнього;

• мінімізація негативного самосприйняття ("Це трапилось не лише зі мною");

• вироблення засобів для переборення кризових станів (як психологічних, так і організаційних);

• формування групової згуртованості;

• збереження соціальної (культурної, національної) іден­тичності;

• надання комплексної соціально-психологічної підтримки, в тому числі інструментальної (матеріальної), емоційно-психологічної і ціннісно-смислової.

Група взаємодопомоги здатна надати як проблемно-орієн­товану підтримку (поради, втішання, обговорення особистих тем), так і проблемно-неорієнтовану (відчуття того, що тебе люблять, мають в тобі потребу і т.п.).

Незалежно від типу групи чи складу учасників повинні бути створені умови, що забезпечують групову взаємодію:

• кожний учасник групи прагне поважати думку іншого і приймати його почуття;

• кожний учасник групи має право (але не зобов'язаний) висловлюватися і може розраховувати на те, що буде

133

уважно вислуханим, хоча не обов'язково, щоб із ним бе­зумовно погоджувались;

• члени групи повинні бути впевненими в конфіденційності повідомлень про себе, що створює відчуття безпеки;

• члени групи прагнуть до спільного обговорення і вирішення всіх групових (а за домовленістю і позагрупових) питань.

Такого роду групи мають величезне значення для соціальної підтримки. Але є, однак, і деякі негативні наслідки стихійного формування груп: зацикленість групи на самій собі; закритість до спілкування поза групою; фіксація на власних проблемах; формування ворожого ставлення до тих, хто не переживає схо­жих проблем, що є можливим при високому рівні агресії у членів групи, наявності негативно налаштованого лідера.

Спеціалісти дають такі рекомендації по створенню вказа­них груп:

• група формується на основі одного основоположного принципу, за іншими показниками вона може бути різно­рідною;

• участь в групі має бути вільною і добровільною;

• група повинна бути спрямована на вирішення актуальних для даного кола осіб проблем, на створення у них достат­ньої мотивації до об'єднання і участі в ній.

Залежно від специфіки групи застосовуються різноманітні методи (наприклад, групові дискусії, емпатичні слухання, впра­ви з техніки ефективного спілкування, релаксація, саморегуля­ція, обговорення проблем і т.ін.). Кожна зустріч, а також смис­лові етапи в життєдіяльності групи повинні завершуватися підведенням підсумків, визначенням орієнтирів на майбутнє. Необхідно потурбуватися про створення можливостей для не­формальних зустрічей учасників групи один з одним поза за­няттями. Основна мета - передача ініціативи самим членам групи, відхід ведучого "на права гостя".

Можна констатувати, що групова робота є одним із найус­пішніших винаходів, створених для вирішення проблем знео­соблювання, втрати індивідуальності, відчуженості, що є харак­терним для багатьох людей, які живуть у сучасному суспільстві.

134

Групова робота сприяє більшій незалежності особистості, більшій розкутості, більшому бажанню експериментувати.

Питання для самоконтролю

1. Як здійснювався процес становлення методу групової роботи?

2. В яких випадках використовується групова робота?

3. Назвіть фактори, що сприяють чи заважають груповій роботі.

4. Назвіть стадії розвитку групи.

5. Визначіть роль соціального працівника в процесі групо­вої роботи.

6. Розкрийте основні підходи до створення груп взаємодо­помоги.

Практичні завдання

1. Проаналізуйте технологію групової роботи.

Технологія створення груп взаємодопомоги людей, ВІЛ-інфікованих

та хворих на СНІД

Крок 1 - зупиніться та поміркуйте:

• про можливі труднощі і перешкоди (витрати часу, сил, грошей, реакція вашої родини тощо);

• переваги, які дає група (підтримка, допомога, якої не було, нові друзі, задоволення від допомоги, нове заняття та інше);

• порівняйте - що переважає?

Крок 2 - знайдіть однодумців.

Хто може допомогти їх знайти?

• друзі, сусіди, сім'я;

• дільничний лікар, медична сестра;

• працівники громадських організацій, ресурсних центрів.

Де розмістити оголошення?

• у міській (районній) професійній газеті (якщо вона є), в газеті безкоштовних об'яв;

135

• на місцевому радіо і телебаченні;

• у лікарні, центрі СНІДу, бібліотеці, консультації.

Крок 3 - зберіться разом та обговоріть:

• внесок кожного в роботу групи;

• кого приймати до групи;

• цілі групи;

• чим ви будете займатися на зустрічах групи;

• чи необхідна конфіденційність;

• чи потрібні групі спеціалісти, які саме;

• як часто і де будуть відбуватися зустрічі групи;

• правила та обмеження для членів групи.

Правила, які ви відпрацьовуєте, можуть протягом роботи змінюватися.

Крок 4 - вчитися в інших.

Знайдіть інші групи, вивчіть їхній досвід, установіть з ними контакт.

Крок 5 - намагайтеся створити комфортну та приємну атмосферу:

• проводьте зустріч у затишному приміщенні, куди легко добиратися;

• потурбуйтеся про те, щоб кожен із членів групи знав до­рогу до місця зустрічі;

• потурбуйтеся, щоб до приміщення під час роботи групи не заходили сторонні особи;

• якщо дозволить кількість осіб у групі, сідайте у коло;

• нехай кожний відрекомендується так, як він хоче, щоб до нього зверталися інші члени групи;

• організуйте чай, каву, прохолодні напої;

• давайте людям час познайомитися між собою, робіть пе­рерви для неформального спілкування.

З моменту створення групи вам потрібно серйозно замис­литися, чого ви бажаєте досягти?

Не поспішайте на перших зустрічах остаточно сформулю­вати цілі групи, особливо, якщо між вами немає повної згоди. Краще спочатку визначте нескладні завдання, з якими всі згодні, а у процесі розвитку групи змінюйте та ускладнюйте їх.

136

Працюйте над визначенням реальних цілей:

• складіть список цілей, які висувають перед собою інші групи, обговоріть їх з членами своєї групи;

• зателефонуйте учасникам зборів і попросіть прийти зі своїми ідеями;

• розробіть коротку анкету, щоб ознайомитися з позиція­ми членів групи;

• скористайтеся методом "мозкового штурму".

Які цілі може ставити перед собою група?

• захист анонімності членів групи, можливість зустрічати­ся і обговорювати свої проблеми;

• сприяння встановленню взаєморозуміння між ВІЛ-інфікованими та персоналом медичних закладів;

• надання моральної підтримки учасникам групи;

• збирання й повідомлення інформації про нові ліки, наукові досягнення, законодавство та інші актуальні питання.

Чим може займатися група?

Більшість груп обирають для себе такі види діяльності:

• регулярні зустрічі для взаємної підтримки;

• телефонний зв'язок між членами групи;

• обмін інформацією;

• спільні заходи, навчальні, оздоровчі та інші заняття для членів групи;

• допомога тим, хто не може брати участь у роботі групи;

• боротьба за зміни у державних (регіональних) службах, корисних для групи;

• запрошення на зустрічі фахівців-лекторів.

Як організувати діяльність груп?

Основні правила організації групи на першому етапі:

• розподіляйте обов'язки рівномірно;

• намагайтеся обговорювати витрати;

• надавайте кожному можливість брати участь у прийнятті рішення;

• якщо хтось пропустив зустріч, проінформуйте його (її) про ухвалені на цій зустрічі рішення;

137

• передбачайте час на обговорення організаційних питань і дискусій;

• приділяйте особливу увагу новим членам групи;

• якщо потрібно ухвалити важливе рішення, плануйте для цього окрему зустріч.

Серед основних правил, необхідних для нормального існування різних груп, такі:

• дотримання конфіденційності;

• повага до свого і чужого часу;

• розподіл обов'язків.

Чи потрібен групі лідер?

Хоча група грунтується на самокеруванні, необхідно працювати над її структурою та допомагати членам групи оволодіти навичками ефективної роботи. Ініціатором групи може бути один із її членів, який має спільну для всіх проблему, або людина, котра володіє технікою утворення і ведення групи - психолог, медичний працівник, соціальний працівник, інші.

З якими труднощами часто зіштовхуються лідери груп взаємопідтримки:

• замкнутість та інертність членів групи, небажання, неготовність спілкуватися;

• надмірна балакучість деяких учасників;

• домінування в розмові декількох членів, об'єднаних спільним інтересом, який необов'язково приділяють інші члени групи;

• деструктивна поведінка - брутальність, безтактність, па­сивна агресивність, особисті випади тощо;

• нездатність лідера обговорювати з групою власні проблеми.

Навички, необхідні лідеру, полягають в тому, щоб:

• допомогти членам групи відчути себе в безпеці, відвер­то висловити свої почуття, розповісти про проблеми, поділитися досвідом;

• створити атмосферу, у якій члени групи відчують взає­мну підтримку;

• допомогти членам групи зрозуміти, що їх поєднує, а та­кож визнати неминучі розходження і навчитися перебо­рювати конфлікти, що виникають;

138

• не дозволяти групі віддалятися від теми і порушувати правила;

• надавати кожному можливість брати участь у розмові.

Лідер не повинен:

• аналізувати, пояснювати і тлумачити особисті проблеми учасника;

• давати поради, якщо про це не просять;

• тиснути на члена групи заради висловлення власних думок;

• ображати будь-кого із членів групи;

• оцінювати методи лікування;

• дозволяти порушувати правила групи, залишаючи це без уваги і відповідних наслідків;

• ставати на певну сторону в конфлікті між членами групи.

Лідер повинен знати:

• у яких випадках потрібне втручання;

• як працювати з "важкими" учасниками;

• як може відбуватися зустріч групи;

• методи формування групи.