Третій період лівонської війни (Шведський 1570—1582 рр.)

Основні битви:

14. Невдала облога Ревеля російсько-німецьким військом під проводом датського королевича Магнуса (23 серпня 1570 — 16 березня 1571 рр.).

15. Здобуття російськими військами на чолі з Іваном Грозним шведської фортеці Вейсенштейн (1 січня 1572 р.), під час штурму загинув відомий опричник Малюта Скуратов. Іван Грозний, пригнічений смертю свого улюбленця, наказав спалити всіх полонених німців і шведів, зупинив похід та повернувся у Новгород.

16. Поразка російської армії (16 тис. осіб) під проводом І. Мстиславського від шведського загону на чолі з генералом К. Тотта (2 тис. осіб) біля лівонського замку Лоде (весна 1573 р.). Ця поразка змусила Івана Грозного тимчасово припинити воєнні дії в Лівонії та розпочати переговори про мир зі шведами.

17. Невдала облога російськими військами під проводом І. Мстиславського й І. Шереметьева фортеці Ревель (27 січня — 13 березня 1577 р.), яку було захоплено росіянами тільки через 133 роки Петром І під час Північної війни.

Виснажені війною Литва і Польща в 1570 р. не могли досить швидко сконцентрувати сили проти Московської держави. Іван IV почав у травні 1570 р. переговори про перемир’я з Польщею і Литвою й одночасно намагався створити, нейтралізувавши Польщу, антишведську коаліцію, — реалізовуючи свою давню ідею утворення в Прибалтиці васальної від Росії держави.

Датський герцог Магнус прийняв пропозицію Івана Грозного стати його васалом (голдовником), і в травні 1570 р. після прибуття в Москву був проголошений “королем Лівонським”.

Російський уряд зобов’язався надати новій державі військову допомогу і матеріальні кошти, щоб вона могла розширити територію за рахунок шведських і литовсько-польських володінь у Лівонії.

Союзні відносини між Росією і “королівством” Магнуса сторони мали намір скріпити одруженням Магнуса на племін­ниці царя, дочці князя Володимира Андрійовича Старицького — Марії.

Проголошення Лівонського королівства на о. Ельза мало, за розрахунками Івана IV, забезпечити Росії підтримку лівонських феодалів, тобто всього німецького лицарства і дворянства в Естляндії, Ліфляндії і Курляндії, а отже, не тільки союз із Данією (через посередництво Магнуса), а й, головне, союз і підтримку імперії Габсбургів.

Цією новою комбінацією в російській зовнішній політиці цар мав намір створити лещата з двох фронтів для агресивної і неспокійної Польщі, що розрослася за рахунок приєднання Литви. Як і Василь III Іван Грозний висловлював думку про можливість і необхідність поділу Польщі між німецькою і російською державами.

У найближчій перспективі цар був стурбований можливістю створення на західних кордонах польсько-шведської коаліції, якої він усіма силами намагався не допустити. Усе це засвідчує правильне, стратегічно глибоке розуміння царем розстановки сил у Європі та проблем російської зовнішньої політики в найближчій і далекій перспективі. Він прагнув якомога швидше розгромити Швецію і Польщу поодинці, поки справа не дійшла до об’єднаної польсько-шведської агресії проти Росії. Тільки проробивши всю цю складну дипломатичну підготовку, цар почав безпосередні воєнні дії проти Швеції.

У липні—серпні 1570 р. російські війська в Лівонії підійшли до Ревеля — столиці шведської Прибалтики і 21 серпня розпочали облогу. Якби Ревель удалося взяти, то до російської держави перейшло б все узбережжя аж до Риги. Але після 30-тижневої облоги російських загонів 16 березня 1571 р. змушені були відступити.

Невдача Івана IV була в тому, що його повторно за два—три роки підвели союзники. Так була провалена ретельно продумана і своєчасно здійснена дипломатична операція: російсько-датський союз не склався.

Значну роль у зриві російського наступу в Прибалтиці відіграла й агресія Криму: головні російські сили, особливо артилерія, були кинуті на кримський, південний фронт, оскільки Девлет-Гірей з 120-тисячним військом дійшов аж до стін Кремля. Повстання татар і марійців у Поволжі ще більше погіршило ситуацію в країні. В цих умовах Івану IV було вже не до активних дій у далекій Прибалтиці. Цареві довелося піти на встановлення хоч би і короткого, але перемир’я зі шведами.