2.3.Поняття менеджменту

Дуже важливу роль на підприємстві відіграє менеджмент. Поняття “менеджмент” характеризується організаційною, функціональною та особовою складовими.

Організаційна складова – це ієрархія управління підприємством, в якій виділяється вища, середня і низова ланки.

Функціональна складова – це поточний процес виконання функцій менеджменту: планування, організування, мотивації та контролю за реалізацією цих функцій.

Особова складова – це мистецтво керівника управляти виробничими процесами через конкретних людей, його власні морально-психологічні якості та рівень знань.

Система — це сукупність взаємодіючих елементів, які становлять цілісне утворення, що має нові властивості, які відсутні в її елементів. Елемент завжди є структуроутворюючою частиною системи (наприклад, підприємство — елемент корпорації як системи; разом з тим підприємство — це складна сукуп­ність елементів: цехів і служб). Елементу влас­тиві одна або кілька якостей, які визначають йо­го місце у внутрішній організації системи. При цьому своє призначення елемент може викону­вати тільки тоді, коли він буде взаємодіяти з інши­ми елементами системи. Система управління складається з таких компонентів:

• механізм управління — це сукупність цілей, принципів, методів, прийомів, форм і стимулів ме­неджменту, взаємозалежний вплив яких забезпе­чує найбільш ефективний розвиток організації й суспільства в цілому. Якісний рівень механізму менеджменту залежить насамперед від професіоналіз­му управлінських кадрів;

• об'єкт управління — комплекс діяльності лю­дей, виділений із середовища або як ланка системи (наприклад, підприємс­тво), або як особлива функція, що вимагає спеці­ального механізму управління (наприклад, управ­ління фінансами, збутом, персоналом тощо);

• функції управління — особливі види діяль­ності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки й від­носини людей у процесі життєдіяльності й управління ними. Основними функціями управ­ління є планування (прогнозування), організація, координація (регулювання), стимулювання (ак­тивізація), навчання (інструктаж) і контроль за виконанням;

• організаційна структура, що відображає склад і співпідпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів управління, які фун­кціонують для досягнення певної мети. Про­цес формування організаційної структури — це насамперед організаційний розподіл завдань і функцій за підрозділами апарату управління;

• кадри управління — працівники, що здійсню­ють функції управління або сприяють їхньому здійсненню, тобто професійно беруть участь у процесі управління і входять в апарат управління;

• процес управління — вплив органів і кадрів управління на об'єкт управління за допомогою об­раних методів для досягнення запланованих ці­лей. Організаційна характеристика процесів управління передбачає виявлення учасників процесу й модель їхньої вза­ємодії; опис часової послідовності процесу управ­ління; визначення процеду­ри взаємодії різних органів (ланок) і щаблів ме­неджменту в процесі управління.

Отже, система управління — це форма реаліза­ції взаємодії й розвитку відносин управління, ви­ражених у законах і принципах менеджменту, а та­кож у меті, функціях, структурі, методах і процесі управління.

Те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називають тихою управлінською революцією. Її початок збігся зі вступом розвинутого суспільства в інформаційну стадію. На зміну класичному напряму в менеджменті приходить новий — індивідуально-інформаційний. Сутність нової філософії управління визначається такими факторами: ставка робиться на самореалізуючу людину (на відміну від економічної та соціальної); підприємство розглядається як живий організм, у якому люди об'єднані спільними цінностями; підприємство має весь час оновлюватися в постійному прагненні пристосуватися до зовнішніх чинників, головним із яких є споживач.

Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, що передбачає доповнення планування потенціалу фірми розробкою її стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації вимагає зміни стратегії.

Важливим кроком у розвитку методології сучасного менеджменту було формування теорії хаосу. В основу теорії хаосу були покладені дослідження вченого-метролога Е. Лоренса, який виявив, що навіть незначні зміни викликають глибокий вплив і потрясіння у всій системі. Завдання керівника полягає в тому, щоб прораховувати такі зміни-збудники і знаходити прийнятний спосіб направляти розвиток процесу в потрібне русло. Правильно обраний напрямок прогнозування може істотно знизити ризик помилки при ухваленні управлінського рішення. А ціна помилки при керуванні складними системами, як правило, дуже висока [4].

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент є наступні принципові положення:

• застосування системного підходу в управлінні (теорія систем);

• застосування ситуаційного підходу в управлінні;

• орієнтація менеджменту на інновації, інтеграцію, інтернаціоналізацію;

• визнання соціальної відповідальності менеджменту перед людиною і суспільством в цілому. [2]