Тема 10 усна народна творчість як складник української культури

“Усна народна творчість” і “фольклор” – близькі, але не тотожні поняття. Саме поняття “фольклор” введено у науковий обіг у другій половині ХІХ ст.

Фольклор – це синкретичний вид мистецтва (слово, музика, дійство).

На початковому етапі фольклор (в значенні “наука”) розглядався як старовина, з часом зміст поняття уточнюється: фольклор – все, створене народом і про народ; з ХІХ ст. фольклор тлумачиться як ділянка народного мистецтва, в якій художнє відображення дійсності здійснюється у словесних, музичних і драматичних формах.

Ознаки фольклору:

• колективна творчість (твір “відривається” від конкретного автора);

• варіантність (може мати стільки варіантів, скільки разів виконується);

• анонімність;

• традиційність.

Класифікація фольклору.

Існує три роди фольклору (як і в літературі):

• лірика (як правило, почуття; без сюжету);

• епос (розповідь про події, факти тощо);

• драма.

Існує ще поняття жанру (пісня, казка, переказ тощо).

Лірика: обрядова творчість, голосіння, родинно-побутова лірика (кохання, родинне життя), громадська лірика, суспільна лірика (козацька, чумацька, солдатська).

Обрядовий фольклор Календарно-обрядовий родинно-обрядовий

Календарно-обрядовий фольклор складається з творів (пісень), що виконують протягом року з приводу релігійних свят, трудових процесів тощо.

Трудові пісні виконуються під час роботи з метою організації трудового ритму чи для полегшення процесу праці. Можуть виконуватись до роботи, під час або після роботи. Під час роботи – не стільки пісні, скільки умовні сигнали команди.

Найпоширеніші трудові пісні: жнивні, косовицькі, гребовецькі.

Власне обрядові пісні

1. Колядки і щедрівки – новорічні пісні; причому колядки відомі ще з язичництва, уславлюють господарів, а коляди мають християнську тематику; щедрівки – побажання до Щедрого вечора. Цей цикл пісень має конкретного адресата, супроводжується діями (наприклад, коза, Маланка); вони складаються із заспіву і приспіву (приспів – побажання, звертання).

2. Веснянки – ще дохристиянські пісні. Конкретної дати зустрічі весни не було (спочатку – день весняного рівнодення, згодом – Благовіщення). У цих піснях відбито двовір’я, причому переважає язичництво. Тематика: заклики весни, аграрна, любовна.

Різновиди: 1) драматичні дії, ігри; 2) водіння танків; 3) закличні пісні. Весна виступає як одухотворений, “олюднений” образ. Згадуються Лада, Лель (Леля, Льоля). Танці: круговий (сонце), кривий; гра у коструба – уособлення природи, що на зиму завмирає, а весною оживає.

3. Русальні і царинні пісні. Русальні – культ русалок, берегинь (ранні берегині – русалки). Відзначали при переході весни в літо, згодом злилося зі святом Трійці. Обряд “клечання” (прикрашання зеленню) іде саме від русалок, звідси поняття “клечальна неділя”, четвер – русалчин Великдень.

Зі святом пов’язаний обряд куста – водіння дівчини по селу.

Царинні пісні пов’язані із звичаєм обходити громадою поля. При цьому звертались до природи, просили милостей.

4. Петрівчані пісні – після Зелених свят (друга назва – Петрівки). Співають їх дівчата і жінки; тема кохання, цим вони ніби продовжують веснянки. Це період найдовших днів і найкоротших ночей, закінчується перед часом свята Івана Купала.

5. Купальні пісні присвячені святу Купала (язичництво), згодом – Іоанна Хрестителя Різдво. Мотиви купальських пісень: купання, ворожіння; пізніше – кохання, сватання, сатирична тематика. Літнє сонцестояння.

6. Жнивні пісні: початок і кінець жнив, а під час самого процесу пісень немає. Тематика пісень величальна (господар і господиня). Перший сніп стояв на покуті до Різдва; наявні обряди завивання бороди, обжинковий вінок. Тематика: тяжка праця, похвала “золотій ниві”, уславлення женців.

Родинно-обрядовий фольклор присвячений основним моментам життя людини: народження, весілля, похорон. Найбільше пісень пов’язано з весіллям.

Народження дитини мало такі складові: регулювання поведінки майбутньої матері, перші дні життя (вибір імені, вибір кумів, відвідини породілі); хрещення, очищення породілі і повитухи, перше постриження дитини (рік).

Таких пісень збереглося мало. Наявні також заклинально-обрядові пісні.

Весілля має багато місцевих відмінностей. Найбільше діючих осіб (свати, бояри, дружки тощо), фактично кожен гість виконував певну роль. Етапи весілля:

• передвесілля (сватання, заручини);

• власне весілля (запросини, випікання короваю, дівич-вечір, вінчання, перехід молодої до хати чоловіка);

• післявесілля.

Похорон в першу чергу представлений голосіннями (хоча голосити могли з будь-якого приводу). Найдавніші голосіння мали дві частини:

• лірична – незмінна, висловлено тугу за померлим;

• епічна – імпровізаційна, перераховані добрі справи небіжчика (згодом від епічних частин утворено думи).

Серед ліричних творів виділяють ще замовляння (заговори, закляття) – поетичні твори, яким приписувалась чудодійна сила впливу на природу, людину, її соціальне оточення тощо.

Замовляння супроводжується елементами дії; більшість із них має діалогічну форму, це можуть бути замовляння-звертання, замовляння-описи, замовляння-молитви. Первісні замовляння мали господарський характер, пізніше додались лікувальні.

Народний епос передбачає розгорнутий сюжет розповіді про події чи факти, при цьому оповідач не втручається у події. Сюди належать анекдоти, казки, легенди, перекази; думи, історичні пісні, балади, пісні-хроніки.

Думи поділяються на

• історичні (боротьба з турками, татарами, поляками);

• моралізаторські (змальовують родинне життя);

• гумористично-пародійні.

Мають таку структуру:

• заплачка (це своєрідний вступ, привертання уваги);

• виклад подій;

• славословіє.

Виконувалися кобзарями, бандуристами, лірниками.

Історичні пісні – пісні про конкретних історичних героїв чи історичні події. Вони супроводжували всі основні події у житті народу, причому події, змальовані в них, часто неадекватні історичним.

Співанки-хроніки передають події у хронологічному порядку. Будь-яка подія могла стати хронікою. Ці пісні позбавлені метафоричності, яскравої образності.

Балади – віршовані ліро-епічні твори про виняткову родинно-побутову, соціально-побутову чи легендарну подію (відомі з ХV - ХVІ ст.).

Казки – епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру. Відповідно казки поділяють на казки про тварин, чарівні (героїко-фантастичні) та соціально-побутові.

Легенди – казковий чи фантастичний переказ про якусь визначну подію чи особистість. Виділяють апокрифічні, міфологічні та історичні легенди.

Анекдоти – короткі жартівливі оповідання про незвичайну смішну подію, пригоду чи ситуацію, рису людського характеру чи вчинок.

Окремо виділяють фольклорні твори, що не належать ні до епосу, ні до лірики.

Заклички – вид дитячого фольклору, пісенне звертання до природи із проханням допомоги, сприяння.

Прислів’я та приказки – стислі і влучні афористичні вислови, в яких у художній формі виражено судження народу про життєві явища.

Загадки – переважно метафоричні вислови розповідного або питального характеру, розраховані на кмітливість того, хто має відгадати загадане.

Народна драма. Драматичне дійство супроводжувало будь-які звичаї та обряди. Один із різновидів власне народної драми – це вертеп.