Тема 9 українська культура хх ст.

Період розвитку української культури ХХ ст. називають новітнім, його можна поділити на кілька етапів:

І. доба відновлення української державності (1917-1920 рр.);

ІІ. радянський етап (1921-1991 рр.), має такі періоди:

• “розстріляне відродження” – 20-ті роки ХХ ст.;

• період репресій – з 30-х років ХХ ст.;

• період війни 1941-1945 рр і післявоєнний -50-ті роки;

• доба “відлиги” (60-ті роки) – “шестидесятники”;

• період русифікації та утиску національної культури -60-ті – 80-ті роки;

ІІІ. період відродження української культури в незалежній державі (з 1991 року).

І. Доба відновлення української державності

З 1917 р. у житті країни спостерігаються бурхливі зміни: революція 1917 року, створення Центральної Ради, утворення УНР та ЗУНР тощо.

Культура поступово підкорюється ідеям революції, хоча ідеї модернізму не зникають остаточно.

За часів Центральної Ради розвивається українська національна освіта (Рада існує з 7 березня 1917 р.). Цей орган проголошує основою освітньої політики відродження української мови і школи. Перші українські школи відкривалися на громадські кошти (зокрема, за сприяння “Просвіти”).

Створено Генеральний секретаріат народної освіти (міністерство) – червень 1917 р.

У квітні і серпні 1917 року відбулися два Всеукраїнські учительські з’їзди. Серед їх рішень: запровадження української мови, літератури, історії та географії України до програми шкіл, створення україномовних гімназій (причому було вирішено відкривати паралельні класи для національних меншин). За 1917 р. по Україні було відкрито 39 українських гімназій (в основному по селах).

У вищій школі також відбувалися реформи: введення української мови до програми, читання інших дисциплін українською мовою, утворення нових вищих навчальних закладів – україномовних. Зокрема, 5 жовтня 1917 р. у Києві був відкритий перший Український народний університет. 7 листопада 1917 р. – відкрито Педагогічну академію в Києві (курси для учителів сільських шкіл); 22 листопада – Академію мистецтв (вища художня школа); 21 квітня 1918 р. – другий Український Національний університет у Полтаві.

Коли на зміну Центральній Раді прийшов уряд Української Держави гетьмана Скоропадського (29. 04. 1918), він продовжив розвивати українську освіту. І за часів Центральної Ради, і пізніше українізація зустрічала опір (в основному у середніх школах) з боку національних меншин. Саме тому уряд намагається не стільки українізувати існуючі навчальні заклади, скільки створити нові.

6 жовтня 1918 року – перший Державний український інститут у Києві, 22 жовтня – другий у Кам’янці-Подільському.

Створено Українську академію наук 24 листопада 1918 року: історико-філологічний відділ, фізико-математичний, соціально-економічний. Президентом обрали Володимира Вернадського – професора хімії.

Випускали україномовні підручники, заснували декілька українських видавництв. Створено Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Українську національну бібліотеку, український історичний музей, Український театр опери і драми, Українську Державну капелу.

На Західній Україні (під час ЗУНРу – з 13 листопада 1918 р.) українська. мова також проголошена державною, з урахуванням вільного розвитку мов національних меншин. Відтак українська мова стає мовою освіти; публічні школи оголошено державними, а вчителів - державними службовцями.

У мистецтві часів революції та громадянської війни провідною є плакатна графіка, яка відображала боротьбу й дискусії цього періоду. Відомі автори – І. Падалка та Т.Бойчук.

Поширеними були агітаційні плакати, пропагандистські, розповідні, плакати-портрети (наприклад, “Іван Франко” В. Єрмілова). З 1919 р. у Харкові виходять портрети “УкРОСТА”.

ІІ. Радянський етап

“Розстріляне відродження” ( 20-ті роки ХХ ст.)

Громадянська війна в цілому закінчилася у 1921 році. Територія України була розподілена між різними державами: Українська РСР (452 тис. км), до Польщі відійшла Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, частина Полісся); до Румунії – Північна Буковина, до Чехословаччини – Закарпаття.

На землях УРСР з 1923 року проводиться політика українізації (коренізації). Мета коренізації – прагнення влади заручитися підтримкою місцевого населення (корінного), а також продемонструвати переваги соціалістичного режиму українцям в інших країнах.

20-ті роки характеризуються розвитком усього національного в Україні, їх називають періодом національного відродження.

Освіта у цей час спрямована на ліквідацію неграмотності серед населення. 1921 року Раднарком УРСР видав постанову, за якою кожен громадянин держави від 8 до 50 років має навчатися грамоті (російською чи іншою мовою). Створювалися гуртки лікнепу^ (ліквідація неписемності), для них видавали підручники та створювали так звані культармійські “університети” для активістів лікнепу.

Поступово обов’язковою ставала 4-річна освіта. Університети реорганізовано в інститути народної освіти. Створювалися так звані робітфаки.

На цей час припадає педагогічна діяльність Антона Макаренка, який у 1920 році організував під Полтавою (пізніше переїхали під Харків) колонію для неповнолітніх правопорушників. Тут поєднувалось навчання із виробничою працею.

Наука розвивається в основному завдяки Академії Наук – з 1921 р. – ВУАН (Всеукраїнська АН). Вчені: М. Грушевський (повернувся із-за кордону у 1924 р.), М.Крилов – займався дослідженням в галузі математичної фізики, І.Шмальгаузен – в галузі експериментальної зоології, Микола Василенко – історик права, А.Кримський – сходознавець, К.Воблий – економічна географія України.

Поступово наука підпадає під вплив ідеології “комуністичного будівництва”.

На землях Західної України українська мова заборонена (є поняття “русин” і “руський”), полонізовані усі навчальні заклади, і середні, й вищі. Існував таємний Український університет (1921-1925 рр.): конспіративне викладання, 3 факультети, 15 кафедр.

Продовжує розвиватись НТШ у Львові, що підтримує зв’язки з ВУАН.

Література. У цей час ще сильні позиції модернізму. Загалом наявні різні літературні напрями, між якими точиться ідеологічна боротьба. Наявний ряд літературних об`єднань:

1919 р. – “Музагет” (Київ), існувало менше року. Мало символістичне спрямування. Вийшов один номер журналу. Члени гуртка: Д.Загул, Я.Савченко, О.Кобилянська, П.Тичина, О.Слісаренко, П.Филипович.

1921 р.– “Аспанфут” ( асоціація панфутуристів). Київ. Члени: М.Семенко, Гео Шкурупій, М.Бажан, Ю.Яновський, О.Слісаренко.

1923-24 рр. – “Аспис” (асоціація письменників) – орієнтувались на Європу: Л.Старицька-Черняхівська, М.Зеров, М.Рильський, В. Підмогильний. Виділилась “Ланка” (Б. Антоненко-Давидович, М. Галич, Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний), “Марс” (майстерня революційного слова), 1926-29 рр. Я.Качур В.Ярошенко, Д.Фальківський.

З 1923 до 1932 р. у Києві існувала спілка “неокласиків”: М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, О.Бургардт (Ю. Клен), М.Рильський.

У 1923 р. утворюється спілка пролетарських письменників “Гарт”, очолив яку В.Блакитний: К.Гордієнко, О.Довженко, В.Поліщук, П. Тичина, В.Сосюра, М.Хвильовий. У 1925 р. спілка розпалася: ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) на чолі з М.Хвильовим, ВУСПП – всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927 р. – П. Безпощадний, О.Корнійчук, Н.Забіла, Іван Ле, І.Микитенко, Л.Смілянський, В.Сосюра.

Лінію “Аспанфуту” продовжує “Нова генерація” (1927-31 рр., Харків): М.Семенко, Г.Шкурупій.

1924 р.– ЛЦК (літературний центр конструктивістів).

З 1923 до 1932 рр. – “Плуг”, Харків (спілка українських радянських письменників).

З 1932 року утворену єдину спілку письменників України, починається доба соцреалізму.

Театр. У 1918 р. у Києві створено три театри: 1) Державний драмтеатр (О. Загаров, В. Кривицький) – Перший Український театр Радянської республіки ім.. Т. Шевченка, 1919 р.; 2) Державний народний театр (П. Саксаганський) – Український драмтеатр ім. М. Заньковецької, 1922 р.; 3) Молодий театр – “Березіль, 1922 р. (Лесь Курбас).

Основою репертуару були твори українських класиків і драматургів поч. ХХ ст., згодом з’явилися твори М. Куліша, І. Кочерги тощо.

У другій половині 20-х років в Україні було близько 45 театрів.

Музика. Композиторами обробляються народні й революційні пісні (Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький).

Розвивається хорова музика: Я. Калішевський, Б. Левитський, Н. Городовенко, Ф. Соболь. Відома капела “Думка” (з 1920 року).

З 1923 до 1928 р. діяло товариство імені М. Леонтовича, члени якого намагались поєднати тенденції європейської модерної та національної музики. У 1928 р. воно перетворене на Всеукраїнське товариство революційних музикантів (до 1931 року), з’являється Асоціація пролетарських музикантів України (1928-32 рр.). Поступово поширюється ідеологічний контроль з боку уряду.

Архітектура. Скульптура. В архітектурі домінує конструктивізм – в основі навмисне протиставлення простоти і зручності “розкошам буржуазного побуту”. Столицею України в цей час був Харків (до 1934 р.), відтак основні споруди цього стилю будувались саме тут.

Скульптура в основному представлена пам’ятниками Т. Шевченку, відомий пам’ятник, споруджений до 200-річчя Г. Сковороди – у Лохвиці за проектом І. Кавалерідзе. За його ж проектом споруджено пам’ятник Артему (Сергєєву) у сучасному Святогірську (на малюнку).

Розвивається кіномистецтво: основна частина фільмів присвячена подіям громадянської війни (виробництво почалося з 1922 року).

Найвідоміший кінорежисер цього періоду – О. Довженко (Одеська кіностудія з 1926 р.). Також до кіно звертається скульптор І. Кавалерідзе.

30-ті роки

Українізацію було припинено, почалися масові репресії, переслідування діячів культури. Розпочато так звану політику індустріалізації та колективізації. У 1933 році – голодомор в Україні.

Однак були і позитивні зрушення: з’являються п’ятирічні плани, змагання між трудовими колективами тощо. Розгортаються грандіозні будівлі: Дніпрогес, Турксиб, Магнітка (магнітогорський металургійний завод).

Освіта поширюється, оскільки індустріалізація вимагає нових кадрів. На поч. 30-х років (1932 р.) існують три типи шкіл: початкова (4-річна), неповна середня (7-річна), середня (10-річна) – переважає семирічна освіта. Поступово залишаються тільки російськомовні школи (до того були не тільки українські, а й школи інших національностей). Введено 5-бальну систему оцінювання.

У вищій школі також реформа: усі Вузи мають назви інститутів, середні спеціальні заклади – технікуми, з 1934 р. знято плату за навчання.

Серед наук в першу чергу розвиваються технічні й природничі (наприклад, теоретична фізика у Харківському Українському фізико-технічному інституті). Гуманітарні ж науки контролювались з точки зору ідеології (наприклад, історикам заборонялося займатись вивченням періоду Київської Русі).

ВУАН перетворено в АН УРСР (1936 р.). Серед мистецтв у цей час найбільше розвивається література, хоча після репресій значну кількість письменників була знищено. Домінує соціалістичний реалізм (штучний метод). Процес відродження 20-х років стає “розстріляним відродженням”.

Поширена історична проза: Зінаїда Тулуб “Людолови”, І.Ле “Наливайко”; пригодницькі твори: М.Трублаїні “Шхуна Колумб”, драматургія – О.Корнійчук, поезія: П.Тичина, В.Сосюра, М. Бажан та ін.

В Західній Україні (і зокрема Галичині) література розвивається більш вільно, оскільки наявні контакти із Західною Європою. Письменників можна умовно поділити на три групи:

• націоналісти (О.Ольжич, О.Теліга, Д.Донцов);

• пролетарії, орієнтовані на радянську владу (Я.Галан, С.Тудор, П.Козланюк);

• ліберали (Б.Лепкий, І.Вільде, Н.Королева).

В архітектурі з’являється своєрідний новий напрям – “Радянський псевдокласицизм” – це стиль, орієнтований на античні традиції із застосуванням радянської символіки. Один із перших зразків – будинок сучасної Верховної Ради (1935-36 рр.), архітектор В. Заболотний; будинок Ради Міністрів (1934-39 рр.), архітектор І. Фомін, Т. Абросимов.

З 1934 р. столицю знов перенесено в Київ із Харкова. При цьому було зруйновано чимало історичних пам’яток (Михайлівський Золотоверхий собор, Церкву Різдва Богородиці Пирогощої, Військово-Микільський собор тощо).

Роки війни

На цей час Україна в своєму складі має вже і західноукраїнські землі (з 1939 року). Культура опинилася у важких умовах: німецька окупація, звідси репресії. Найкращі мистецькі пам’ятники вивозились з України до Німеччини (понад 40 тис. експонатів).

Щоб посилити патріотичні почуття народу, влада спирається на досвід минулого (зокрема, боротьба з поневолювачами). Відтак друкуються художні твори та історичні дослідження, присвячені діяльності давньоруських князів та українських гетьманів; художні твори, що уславлюють рідну країну: М.Рильський “Слово про рідну матір”, В. Сосюра “Любіть Україну” тощо.

Так само патріотичним є кіномистецтво: “Як гартувалась сталь” М.Донського, “Олександр Пархоменко” Л.Лукова, “Нескорені” М.Донського.

Знову поширена плакатна графіка (“Відомсти!”, “Українська боротьба” В. Касіяна), музика має також патріотичний характер.

У тилу розвивається наука, найбільшою мірою: фармацевтика, розробка нової зброї тощо.

Післявоєнні роки

Відбудова в усіх сферах життя країни. У перші роки після війни в Україні панує так звана “жданівщина” (за ім’ям А.Жданова – секретаря ЦК ВКП (б) в Україні). У цей час тривають репресії. Відомих культурних діячів звинувачують у буржуазно-націоналістичних поглядах (М.Рильського - за “Київські октави” і доповідь “Київ в історії України”, В.Сосюру – за вірш “Любіть Україну”), в науці – напади на генетику тощо.

Водночас відновлюється те, що руйнувалося у воєнні роки. Архітектурні будівлі є типовими, що знижує їхню виразність.

“Відлига” розпочинається після смерті Сталіна (1953 р.). Поняття “відлига” пов’язують з іменем М.Хрущова та його промовою про культ особистості. У цей період розвиваються різні сфери культурного життя.

Освіта. З 1953 р. впроваджено обов’язкову семирічну освіту; а з 1959 – восьмирічну (закон Верховної Ради УРСР про реформу шкільної освіти), за цим же законом батьки самі обирали дітям мову навчання.

З кінця 50-х років з’являються школи-інтернати для сиріт, інвалідів тощо.

На цей час припадає діяльність визначного педагога В.О.Сухомлинського.

Вищу школу також реорганізовано: зокрема, скоротили кількість вузів, утворено заочні та вечірні відділення.

Наука. Створюються нові НДІ (науково-дослідні інститути), утворено сільськогосподарську академію (1956 р.). Ще наприкінці війни було створено Інститут Мистецтвознавства, фольклору та етнографії.

Розвиваються нові науки: кібернетика (1957 р.- обчислювальний центр АН УРСР – Інститут кібернетики); чимало зроблено для розвитку ракетобудівництва.

Видано “Українську радянську енциклопедію” у 17 томах, “Радянську енциклопедію історії України” у 4 томах, “Історію міст і сіл Української РСР” у 26 томах.

Література. “Офіційна” література: творчість О.Гончара, М.Стельмаха, О.Довженка, А.Малишка, П.Загребельного тощо.

“Неофіційна” – “шестидесятники” (опозиція): Л. Костенко, В. Стус, М. Руденко, І. Світличний, Д. Павличко, Б. Олійник, І. Дзюба (критик), І. Драч, В. Чорновіл (публіцист). Їх твори не друкувалися, тому їх поширювали шляхом самвидаву.

Образотворче мистецтво. Основні теми: війна і подвиги солдат, партизанів тощо; трудові подвиги.

Художники: Т. Яблонська (“Хліб”), В. Костецький (“Повернення”), С.Бесєдін (“Визволення Києва”). З’являється так званий фольклорний стиль (Т. Яблонська).

Музика, як і література, розвивається двома шляхами:

• “офіційна” з принципами “естетики тотожності”, штампу;

• “шестидесятники” – В.Годзяцький, А.Грабовський, В.Загорцев.

Створюються нові опери, симфонії, пісні. З’являються нові імена (співаки): Є. Мірошниченко, Д.Гнатюк, А.Солов’яненко, Діана Петриненко. Популярні пісні на слова українських поетів: “Пісня про рушник” А.Малишка, “Два кольори” Д. Павличка, “Чорнобривці” М.Сингаївського.

Театр також розвивається, хоча кількість театрів скорочується. Актори: О.Кусенко, А.Гашинський, Б.Ступка, А.Роговцева тощо.

Найвідоміші театри: ім. І.Франка у Києві, ім. Лесі Українки у Києві, Київський театр опери і балету ім. Т.Шевченка у Харкові, ім. М.Заньковецької у Львові.

Драматурги: О.Коломієць, М.Зарудний, В.Минко.

Режисери: В.Василько, Г.Юра, М.Крушельницький, В.Скляренко та ін.

Кіномистецтво. Найвідоміша кіностудія – Київська, яка випускала близько 20 фільмів на рік, тоді як на поч. 50-х – по 1-2 фільми. Фільми “Подвиг розвідника” Б. Барнета, “Тарас Шевченко” І. Савченка, “Тіні забутих предків” С. Параджанова.

З’являється телебачення: перша передача Республіканського телебачення – 5 листопада 1951 р.

60-80 роки ХХ століття пов’язують із поняттям “застою” і навіть “неосталінизму”. У 1964 р. до влади в СРСР прийшов Л.Брежнєв. У цей час відбувається русифікація (теорія “зближення націй”). Знову поширюються репресії та утиски культурних діячів з боку влади (особливо за часів В.Щербицького – з 1972 до 1989 рр.).

Освіта. Українська мова фактично не вивчалася.

З 1966 р. введено загальну 10-річну освіту, збільшено кількість вузів (у 60-ті роки відкрито університети в Донецьку, Запоріжжі, Сімферополі).

З 1984 р. – реформа шкільної освіти: навчання з 6 років; пізніше 8-річна школа стає 9-річною, 10-річна – 11-річною.

У галузі науки поширюється ідеологізація, застій. Наука відстає від світової, хоча офіційно про це не згадується.

В літературі поширюється ідеологізація: із спілки письменників виключають І. Дзюбу, висилають за кордон В.Некрасова тощо.

Григорій Тютюнник, В.Близнець покінчили життя самогубством. О.Гончара гостро критикували за роман “Собор”, у концтаборах опинились В.Стус, І.Світличний, О.Бердник.

У музиці передусім розвивається естрада, з’являються нові імена: С.Ротару, В.Зінкевич, Н.Яремчук, В.Івасюк, ансамбль “Смерічка”.

“Перебудова” починається після приходу до влади М.Горбачова. Відбуваються позитивні зміни у суспільстві.

1989 р. – ухвалено Закон УРСР “Про мови в Українській РСР”, за яким українську мову проголошено державною.

З’являються нові імена в літературі, починають публікувати твори, що раніше заборонялись (М.Хвильовий, В.Винниченко тощо), інакше оцінюються історичні події (Переяславська Рада, діяльність Мазепи, Петлюри та ін. ), розвивається публіцистика.

Змінюється ставлення до релігії.

24 серпня 1991 р. було проголошено незалежність України. Цей факт впливає на подальший розвиток національної культури.

Скажімо, 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила “Основи законодавства про культуру”, у тому ж році створена Державна національна програма “Українська освіта в ХХІ ст.”, “Закон про освіту” (Верховна Рада). З’являються альтернативні навчальні заклади, школи та інші навчальні заклади поступово переводяться на українську мову.

2000 р. – реформа шкільної освіти (12-бальна система оцінювання, 12-річне навчання тощо).

У науці: в системі АН України створено нові інститути (Інститут української мови, Інститут народознавства, Інститут української археографії).

Вільний розвиток отримала релігія. Зараз в Україні поширені найрізноманітніші релігійні конфесії, провідною залишається православна церква Київського та Московського патріархату (на обкладинці посібника вміщено фото Свято-Успенського Миколо-Василівського монастиря Московського патріархату у с.Микольське Донецької області).

Розвивається кіномистецтво: “Сад Гетсиманський”, “Пастка” (за Франком), “Роксолана”, “Чорна рада”, “Вогнем і мечем” (взяли участь українські актори); телебачення і радіо, театр (Р.Віктюк, Б.Шарварко, С.Донченко).

Література: У цей час у галузі літератури працюють як письменники старшого покоління (Л.Костенко, Ю.Мушкетик, І.Драч, Д.Павличко, П.Загребельний, Б.Олійник), так і письменники молодого покоління.

Поширена популярна музика.

Примітка. Тенденції розвитку сучасного культурного процесу пропонуються до самостійного детальнішого опрацювання