85. Міжнародна торгівля: сутність, види, показники. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі.

Найдавнішою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля - це сукупність відносин купівлі-продажу між суб’єктами міжнародної економіки, які базуються на міжнародному поділі праці. Міжнародна торгівля підраховується шляхом додавання експорту. Теорії зовнішньої торгівлі покликані відповісти на запитання: що лежить в основі міжнародного поділу праці? Що визначає ефективність міжнародної спеціалізації для окремих країн? Чим керуються фірми у своїй поведінці стосовно включення їх у міжнародний обмін? Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі: 1. Формування внутрішньо фірмових ринків у рамках транснаціональних корпорацій. 2. Переважання у світовому товарообороті продукції машинобудування. 3. Збільшення у світовому товарообороті науково-технічної інформації. 4. Збільшення торгівлі послугами. 5. Поширення без валютних угод. Зовнішня торгівля регулюється на трьох рівнях: на рівні підприємства, держави, міжнародних організацій. Зовнішньо торговельна політика - це система . заходів держави, направлених на обмеження імпорту або на стимулювання експорту, зміну товарної географічної структури зовнішньої торгівлі. У залежності від ступеня впливу держави на зовнішню торгівлю, розрізняють: протекціонізму це заходи держави направлені на захист внутрішнього ринку через тарифні і нетарифні методи; фрітредерство ( вільна торгівля) - мінімальне втручання держави у регулювання зовнішньої торгівлі.

86. Міжнародний рух капіталів: сутність, форми, динаміка. Іноземні інвестиції в економіці України. Міжнародна міграція капіталів - це рух капіталів з однієї країни в іншу з метою отримання прибутку. Причини експорту капіталів: відносний надлишок капіталів у даній країні (відносно прибутковості вкладення); можливість монополізації ринку; наявність у країні - імпортера дешевих ресурсів; сприятливий інвестиційний клімат. Експорт капіталів можна звести до трьох видів: 1) експорт підприємницького капіталу; 2) експорт позичкового капіталу; 3) міжнародна економічна допомога. Експорт підприємницького капіталу - це довгострокові закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств, участь у капіталі. Даний вид експорту має дві форми: 1. Прямі інвестиції надають право контролю за об'єктом і відповідний дохід. 2. Портфельні інвестиції, надають право на відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами. Експорт позичкового капіталу реалізується через міжнародний кредит це відносини між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання і погашення позики. Міжнародний кредит має три субформи : пільговий кредит, звичайний, портфельні інвестиції у частині вкладень у боргові цінні папери. Міжнародна економічна допомога - надання капіталу у грошовій або товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб’єктам інших країн на умовах безоплатності, неповернення. Іноземні інвестиції мають як позитивні ( корисні), так і негативні ( шкідливі) наслідки Користь від імпорту капіталу: отримання нових технологій при порівняно низьких витратах; легше здійснення і розширення науково - дослідних і дослідно конструкторських робіт; підвищення рівня кваліфікації працівників; нові робочі місця; розширення експорту; - розвиток сфери послуг; наповнення національного бюджету; набуття іноземного досвіду господарювання. Негативні риси імпорту капіталу: конкуренція з місцевим виробником, що може призвести до згортання деяких видів національного виробництва; захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки, що може призвести до однобокого розвитку національної економіки; втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників; можливе вивезення сировини; вивезення прибутків з країни; деякі втрати політичної свободи (насамперед це стосується країн, що розвиваються).

87. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Міжнародна валютна сис-ма і її еволюція. Платіжний баланс. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економ. зв*язків між країнами відбувається інтеграція національних грошових і валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово зникають, розвивається світова валютна сис-ма. Елементи світової валютної сис-ми: 1. Міжнародна ліквідність – це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках. Їх утворюють золото і кредитні гроші. Валютний курс – це кількісне співввідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Розрізняють фіксовані (тверді) і плаваючі (гнучкі) валютні курси. 2. Валютний ринок – це економ. механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Валютні ринки поділяють на національні, регіональні і міжнародні. Етапи розвитку міжнар. валютної сис-ми: 1. Сис-ма „золотого стандарту”: - золотомонетний стандарт (1867 – поч. 20-го ст.); - золотозливковий стандарт (поч. 20-го ст. – до Першої Світрвої війни); - золотодевізний (золотовалютний) стандарт (із 1992 р. – до поч. Другої світової війни). 2. Бреттон-Вудська сис-ма (створена в 1944 р.). Основні принципи: - встановлення твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу долара; - курс долара фіксований до золота; - центральні банки підтримують стабільний курс націонал. валюти відносно долара; - організаційною ланкою виступають МВФ і МБРР. 3. Ямайська валютна сис-ма (створена у 1976 р.). Основні особливості: - заснована на кількох валютах; - відмінено монетний паритет золота; - основний засіб розрахунків – вільно конвертована валюта, а такожміжнародні кредитні гроші – СПЗ і резервні позиції МВФ; - вільний плаваючий курс валют визначається попитом і пропозицією; - центральні банки країн не зобов*язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримання фінансового паритету націонал. валют; - країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плваючий або змішаний). Платіжний баланс - це систематизований запис усіх економ. угод між резидентами країни (дом. гос-вами, фірмами й урядом) та ін. світом протягом певного періоду часу (зазвичай року). Аналіз платіжного балансу дає можливість судити про стан зовнішньоекономічних зв*язків, тобто про те, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоеконом. д-стю.

88. Міжнародна міграція робочої сили: сутність, причини, форми і основні напрямки. Міграція робочої сили - форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливі трудових ресурсів з однієї країни в іншу і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Причини міграції робочої сили: неекономічні: політичні, національні, релігійні тощо; Економічні: а) з боку країн-експортерів робочої сили: велика густота населення; низький рівень життя; масове безробіття; порівняно низька заробітна плата; б) з боку країн-імпортерів робочої сили: потреба у додатковій кваліфікованій робочій силі; потреба у дешевій, малокваліфікованій робочій силі; порівняно висока заробітна плата. Форми міграції: а) за терміном: тимчасова (за контрактом), сезонна, маятникова; б) за рівнем кваліфікації: міграція кваліфікованої і декваліфікованої робочої сили; в) за дотриманням законодавства: легальна і нелегальна. Міграційні процеси відбуваються по всьому світу, проте на світовому ринку трудових ресурсів склалися центри куди в основному стікаються трудові ресурси. Сучасні центри притягування робочої сили: 1) США- постійно працює більше 7 млн. іммігрантів; 2) Західна Європа - загальна кількість працюючих іммігрантів 6,5 млн. осіб; 3) Близький Схід - від 3-5 млн. іммігрантів. Найбільше іноземців працює в Об’єднаних. Арабських Еміратах ( 97% від усіх працюючих), у Катарі ( 95,6%), у Кувейті (86,5%), у Саудівській Аравії (48%).4) Латинська Америка - найпривабливішими країнами є Аргентина і Венесуела; 5) Австралія - працює 2-3% іноземних працівників з Європи та Азії; 6) Азіатсько-Тихоокеанський регіон - основні імпортери - це Японія і нові індустріальні країни.

89. Міжнародні валютно-фінансові орг-ції і мета їх діяльності. До міжнародних фінансових інституції нале­жать Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Нерідко їх називають бреттонвудськими інституціями, оскільки вони були започатковані на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це фінансова інституція міжурядового співробіт­ництва, яка покликана регулювати валютно-розрахункові відносини між державами. Сьогодні його членами є практично всі країни світу, саме тому МВФ розглядають як інституційну основу сучасної міжнародної валютної системи. Спе­цифіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночас­но функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валют­но-фінансових відносин. Світовий банк — це міжнародний інвести­ційний інститут, заснований для досягнення ок­ресленої економічної та політичної мети. Із часу заснування Світовий банк значно зріс і розши­рився до п'яти самостійних організацій, що ста­новлять Групу Світового банку. Діяльність Групи Світового банку дуже тісно пов'язана з роботою МВФ. Для отримання креди­ту від цієї інституції країні необхідно виконати низку вимог МВФ. До того ж існують деякі валютно-фінансові питання, які є і компетенцією Групи Світового банку, і об'єктом діяльності МВФ.

90. Суть і причини виникнення глобальних проблем. Процес формування світового господарст­ва, розглянутий у попередній темі, окрім позитивних, має й негативні соціально-економічні наслідки. Річ у тім, що паралельно з ним виникає й загострюється ряд проблем, які безпосередньо зачіпають інтереси всього людства. Від їх своєчасного розв'язання залежить існування планетарної цивілізації. Проблеми ці отримали назву глобаль­них, тобто таких, що охоплюють не якусь одну країну або групу країн, а планету в цілому. Виникла навіть самостійна галузь знань - глобалістика, яка вивчає найзагальніші планетарні проблеми сучасного й майбутнього розвитку людської цивілізації. Глобальні проблеми поділяються на 3 сфери: 1. Взаємодія природи й сус-ва. До проблем цієї сфери відносяться: а)надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством; б)збереження навколишнього середовища; освоєння ресурсів світового океану; г)оволодіння космічним простором тощо. 2. Суспільні взаємовідносини. Найважливіші проблеми цієї групи: а)відносини між державами різних соціально-економічних устроїв; б)подолання економічної відсталості багатьох країн світу; в)локальні, регіональні та міжнародні військові, національні та релігійні конфлікти; г)відвернення загрози ядерної війни. 3. Розвиток людини. Тут справу маємо насамперед: а)з демографічною проблемою; б)з проблемою сучасної урбанізації; в)з проблемою пристосування до умов природного й соціального середовища, яке постійно змінюється під впливом НТП; г)з проблемою боротьби з епідеміями й тяжкими захворюваннями тощо. Сус-во внутрішньо пов*язане з природним середовищем через виробничу д-сть, яка залежить від форми соціальної організації й хар-ру виробничих відносин, властивих певному сус-ву. Виникнення глобальних проблем пов*язане як з конкретною сферою життєдіяльності сус-ва, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується та чи інша сфера діяльності людей. Причинами виникнення глобальнх проблем є: перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, виснаження ресурсів, економічна відсталість країн, що розвиваються тощо.