71. Суверенітет держави. Кризи суверенітету сучасної держави.

Поняття суверенітету означає верховенство і незалежність державної влади всередині країни і у зовнішньополітичній сфері.

Суверенітет сучасної держави обмежується загальновизнани-ми стандартами прав людини, міжнародними зобов'язаннями, перебуває під контролем громад. сусп-ва та світової спільноти.

Розрізняють державний суверенітет, суверенітет нації і суверенітет народу. Сувер-ту народу належить вище право визначати економічну, соціальну і політ. систему держави. Націон. сувер-т розглядається як повновладдя нації, її політична свобода, можливість самовизначення для зберігання своєї самобутності, мови, культури, історії. Держав.-й сувер-т визначають як похідну від народу верховну владу, яка складається в самостійному здійсненні державою своїх функцій в рамках нац. і міжнарод. права. Зміст і об’єм сувер-ту залежать від того, чи є держава незалежною в міжнар. відносинах, чи вона виступає як складова частина більш великого держ-го утворення (федерації, конфедерації), або вона член міждержавного союзу. Суверенність д-ви полягає в здатності розпоряджатися особистим сувер-том від часткового самообмеження до повної відмови (суверенне рішення ГДР до об’єднання з ФРГ). Кожен учасник міжн-ї угоди іде на визначене обмеження свого сувер-ту. Розподіл сувер-ту на зовнішній і внутрішній сьогодні відображає зв’язок між фактом існування держ. влади і її зовн. визнанням. При цьому сувер-т факту держ. влади - особиста справа існуючого режиму, а сувер-т визнання – це проблема міжнародного об'єднання або інших держав. В суч-х державах все частіше не тільки дискутується, але і офіційно визнається проблема сувер-ту особистості як можливість міжнар-х інститутів забезпечити захист прав людини від посягань держави.

72. Сучасна і досучасна держава.

Сучасна держава виступає у вигляді управлінської системи, ефективність якої обумовлена тим, як вона спроектована.

Сьогодні існує транснаціональний світ, який характеризується кризою інституту націон. держави, перевагою міжнар. права над внутрішньодержавним, верховенством суверенітету особистості, скороченням контрольних і обмежувальних ф-цій уряду. Держави повинні все більше рахуватися з міжнародними урядовими і неурядовими орг-ціями і інститутами, з однієї сторони, і з власними регіонами, з другої. Тим самим відбувається “розмивання” державного суверенітету. При цьому “відкриття” міждержавних кордонів супроводжується активізацією наддержавних і недержавних інститутів в світовій політиці.

Сучасна держава несе на собі відбитки властивостей сучасної людини, серед яких є активність, раціональність, автономність, відкритість по відношенню до зміни історичних можливостей.

На відміну від сучасної держави досучасна д. уявляє тодішнє уявлення про роль держави, її інститути і функції. Для неї характерний непрофесіоналізм бюрократії, низька легітимність інститутів держави, функціональне перевантаження, нездатність еф-но використовувати ресурси. Сучасна Д. здатна не тільки проголошувати та оформлювати права і свободи людини, але й реально їх забезпечувати. Проблема подолання несучасних рис Д. для України має принципове значення з урахуванням політичної орієнтації на об’єднану Європу.

Суч. Д. – це інструмент політичної раціональності, здатний забезпечувати рівновагу між державою і суспільством.

Криза Д. визначається господарськими переплетіннями світової економіки, які звужують діяльність Д. До того ж диференціація соціальних і регіональних проблем привела до того, що їх вирішення здійснюється на муніципальному рівні і на рівні регіону, а не на загальнодерж-му рівні.

Гостро стоять питання питомої ваги механізму володарювання, проблема меж влади по відношенню до індивіду. Прокламується використання принципу субсидіарності державної діяльності: держава має право втручатися тоді, коли індивід і суспільство не можуть собі допомогти.