7. Поведінковий підхід до менеджменту

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичної теорії. Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д. Мак Грегорі, Ф. Герцберг та інші.

Основна ідея: підвищення ефективності організації за рахунок використання: соціальної взаємодії; посилення мотивації праці; зміни характеру влади; зміни змісту праці і якості трудового життя.

У поведінковому підході також виділяють два окремих напрями:

а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

8. Кількісний підхід до менеджменту

Кількісний підхід (школа науки управління, математична школа). Основна ідея: управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей, що дає змогу спростити процес прийняття управлінського рішення за допомогою математичних моделей.

9.Інтегровані підходи до управління: процесний, системний, ситуаційний

Процесний підхід розглядає управління як серію взаємозв’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності

Системний підхід. Його представники стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління.

Ситуаційний підхід визнає, що прийоми, які використовує керівник, повинні змінюватися залежно від ситуації. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. Тому за таким підходом менеджер повинен:

• володіти різними засобами професійного управління, які довели свою ефективність;

• вміти правильно інтерпретувати ситуацію;

• вміти передбачати ймовірністні наслідки від застосування певних методів і концепцій в конкретній ситуації.

10. Перспективи розвитку менеджменту

Сучасний менеджмент активно розвиває теорію регулювання як оперативного інструментарію реагування організації на зміну ситуації. Більш того, інструментарій регулювання і саморегулювання не тільки розвиває новий, але і істотно підвищує ефективність використання вже наявного потенціалу менеджменту. Це ґрунтується на використанні механізму виборчої оптимізації застосування освоєних інструментів і підвищення ефективності їх комбінування та агрегування. Так, сучасними методиками розробки та реалізації скануючих підходів до вдосконалення структур і процедур бізнес-організації забезпечується перманентність розробки і здійснення їх розвитку в процесі досягнення поставленої мети. Це реалізується послідовним делегуванням повноважень керівника проекту головам функціональних підрозділів. Причому програма, методика, параметри передбачуваного делегування декларуються заздалегідь, відкрито для всіх учасників процесу, що надає загальне координуючий вплив на забезпечення їх ефективної взаємодії в ході розвитку моделі менеджменту.