- •1.Ключові визначення теорії управління: «управління», «менеджмент», «адміністрування», «керування»
- •2. Необхідність управління організаціями
- •3. Менеджмент як наука і мистецтво управління
- •4. Менеджмент як вид професійної діяльності
- •5. Передумови виникнення науки управління
- •6. Класичний підхід до менеджменту
- •7. Поведінковий підхід до менеджменту
- •8. Кількісний підхід до менеджменту
- •9.Інтегровані підходи до управління: процесний, системний, ситуаційний
- •10. Перспективи розвитку менеджменту
- •11. Поняття організації. Роль організацій в сучасному суспільстві
- •12. Основні терміни, що використовуються для визначення організацій
- •13. Класифікація організацій
- •14. Внутрішнє середовище організації та його складові
- •15. Підсистеми внутрішнього середовища організації
- •16. Зовнішнє середовище організації
- •17. Поняття управлінського рішення. Управлінське рішення як комплексний акт.
- •18. Класифікація управлінських рішень
- •19. Вимоги до управлінських рішень
- •20. Фактори та умови прийняття управлінських рішень
- •21. Технології прийняття управлінських рішень
- •22. Класифікація методів обгрунтування управлінських рішень
- •23. Сутність планування як функції управління
- •24.Цілі управлінського планування. Класифікація цілей.
- •25. Стратегічне планування
- •26. Стратегія фірми та її основні складові
- •27. Види стратегій
- •28. Методи оцінки зовнішнього середовища організації
- •29. Методи оцінки внутрішнього середовища організації
- •30. Сутність функції організування та її місце в системі управління
- •31. Розподіл праці
- •32. Департаменталізація
- •33. Делегування повноважень
- •34. Встановлення діапазону контролю
- •35. Координація робіт
- •36. Поняття та основні складові організаційної структури управління
- •37. Бюрократичні організаційні структури
- •38. Адаптивні організаційні структури
- •39. Зміст поняття «мотивація» та її механізм
- •40. Теорія ієрархії потреб а. Маслоу
- •41. Теорія потреб Девіда МакКлеланда
- •42. Двофакторна теорія мотиваційної гігієни ф. Герцберга
- •43. Теорія очікування
- •44. Теорія справедливості
- •45. Комплексна теорія мотивації Портера-Лоулера
- •46. Сутність контролю та його функції
- •47. Види контролю
- •48. Основні етапи процесу контролю
- •49. Поведінкові аспекти контролю
- •50. Інформація, її види та роль в менеджменті
- •51. Вимоги, що пред`являються до інформації
- •52. Поняття комунікації, її основні цілі і функції
- •53. Комунікаційний процесс
- •54. Різновиди комунікацій
- •55. Неформальні комунікації
- •56. Управління комунікаційними процесами
- •57. Основи керівництва: повноваження, вплив, влада
- •58. Поняття та загальна характеристика керівництва та лідерства
- •59. Автократично-демократичний континуум стилів керування
- •60. Континіум стилів керування к. Леівна
- •61. Діапазон стилів керування л. Лайкерта
- •62. Двомірна трактовка стилів керування
- •63. Управлінська ришітка Блейка і Мутона
- •64. Інші поведінкові концепції лідерства
- •65. Ситуаційна модель керування ф. Фідлера
- •66. Теорія Життєвого циклу п. Херсі і к. Бланшера
- •67. Зміст категорії “ефективність управління”
- •68. Концепції визначення ефективності управління
- •69. Підходи до оцінки ефективності управління
- •70. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці
32. Департаменталізація
Департаменталізація – процес групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи організації (бригади, групи, сектори, відділи, цехи, виробництва тощо).
Виділяють наступні види департаменталізації (рис. 3): функціональна, продуктова, територіальна, та орієнтована на споживача.
Функціональна департаменталізація пердбачає групування робіт за основними функціями управління. Це процес розподілу на групи видів діяльності таким чином, щоб працівники, виконуючі однакові або схожі види діяльності, були об’єднані в один підрозділ.
Продуктова департаменталізація – групування робіт за окремими продуктами, що виготовляються в організації
Територіальна департаменталізація – групування робіт за географією розташування підрозділів.
Департаменталізація за споживачами – групувагння робіт за більш значущими споживачами.
33. Делегування повноважень
Повноваження — це обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких її співробітників на виконання певних завдань.
Масштаби повноважень, які сконцентровані у того чи іншого співробітника, визначаються низкою факторів. Насамперед, це складність, важливість і різноманітність вирішуваних проблем. Так, чим вони складніші, тим значніше повинні бути повноваження
Розподіл та кооперація управлінської праці послужила основою делегування повноважень.
Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи та повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.
Необхідність делегування повноважень є наслідком обмеженості можливостей та здібностей керівника та необхідності спеціалізації в управлінні
Відповідальність – це обов'язок виконувати поставлені завдання і відповідати за їх задовільне виконання
34. Встановлення діапазону контролю
Встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові.
На практиці ця складова організаційної діяльності реалізується шляхом встановлення норми керованості
Норма керованості виражає кількість працівників, підпорядкована даному керівникові, при якій трудомісткість виконуваних функцій наближалась би до нормативної трудомісткості.
На основі даних досліджень В. Грейкунас прийшов до висновку, що з огляду на психофізіологічні та інтелектуальні можливості пересічного керівника чисельність безпосередньо підпорядкованих йому підлеглих не повинна перевищувати 5-7 чоловік. Це і вважається оптимальною нормою керованості.
35. Координація робіт
Координація робіт – процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.
Координація роботи здійснюється: (рис. 5):
1) шляхом підпорядкування (вертикальна координація);
2) шляхом встановлення зв’язків між підрозділами одного організаційного рівня (горизонтальна координація).
Вертикальна координація передбачає детальну регламентацію обов’язків кожного структурного підрозділу та його керівників, чіткое визначення кола завдань, критеріїв соціальної ефективності їх використання, повноважень та відповідальності окремих працівників.
При горизонтальній координації специфічні обов’язки керівників структурних підрозділів визначаються тільки в загальних рисах. Головним їх обов’язком є турбота про ефективну роботу усього колективу, а потім вже специфічні обов’язки, пов’язані з конкретною службою, дільницею, бригадою.