6. Класичний підхід до менеджменту

За Месконом, Альбертом і Хедоурі, виділяються 4 підходи:

- з позиції виділення шкіл;

- процесний підхід;

- системний підхід;

- ситуаційний підхід.

З позиції виділення шкіл назвемо головні з них:

Школа людських стосунків (1930 -1950)

Рух за людські стосунки зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефективності управління. Крупними авторитетами у розвитку цієї школи є Мері Паркер Фоллет і Елтон Мейо. Міс Фоллет була першою, хто визначив менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб". Мейо виявив, що чітко розроблені робочі операції і хороша заробітна плата не завжди вели до підвищення продуктивності праці, як вважали представники класичної школи. Сили, що виникають під час взаємодії між людьми, могли перевищити і часто перевищували зусилля керівника. Іноді робітники реагували набагато сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва і на матеріальні стимули.

Школа наукового управління (1885 – 1920) тісно пов’язана з роботами Фредеріка І.Тейлора, Френка та Лілії Гілбрет, Генрі Гантта. Вони виконували дослідження на рівні організації виробництва – виробничого менеджменту. Тейлор і Гілбрет, які починали кар’єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці, підвищенням продуктивності праці, зниженням витрат праці та ресурсів. Так, наприклад, на початку 1900рр. подружжя Гілбрет вивчало робочі операції з використанням мікрохронометра і кінокамери в інтервалах 1/2000сек. Вони виявили і описали 17 основних рухів руки і назвали їх "Терблігами".

Класична або адміністративна школа менеджменту (1930 – 1950рр.)

Цю школу започаткували Анрі Файоль, якого часто називають батьком менеджменту, а також Ліндаллу Ірвік, Джеймс. Д. Муні. А. Файоль і інші автори, засновники класичної школи управління, мали безпосередній досвід в керівництві на вищій ланці управління. Анрі Файоль керував великою французькою компанією по видобуванню вугілля, Джеймс Муні працював під керівництвом Альфреда Слоуна в компанії "Дженерал Моторс", Ліндалл Урвік був консультантом з питань управління в Англії. З виникненням адміністративної школи спеціалісти почали постійно розробляти підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Прихильники класичної школи не дуже переймались соціальними аспектами управління.

Процесний підхід до управління передбачає розгляд управління як процесу безперервних взаємопов’язаних дій (функцій) по плануванню, організації, мотивації та контролю (управлінських). Вперше був описаний А.Файолем. Основними (наскрізними об’єднуючими) процесами є:

- Комунікація;

- Прийняття рішень;

- Управління групами, лідерство.

Виходячи з принципу системного підходу, управління можна розглядати як усвідомлену і цілеспрямовану діяльністьлюдини, з допомогою якої вона підпорядковує своїм інтересам елементи внутрішнього і зовнішнього середовища об’єкта управління. Елементи, на які спрямована ця діяльність, становлять об’єкт управління, який має, як правило, просторові та часові параметри. Об’єктами управління, яке ми розглядаємо, насамперед є різноманітні форми суспільних відносин, форми поведінки та діяльності людей. На підприємстві об’єктами управління виступають також всі матеріальні, грошові та інформаційні ресурси, технології. У зв’язку з цим широко використовуються такі поняття, як управління фінансами, маркетингом, НТП, якістю праці та продукту, ефективністю виробництва.

Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, які сильно впливають на фірму в даний час. Ситуаційне мислення вимагає знання набору типових ситуацій, які можуть виникнути на практиці і які потрібно вирішувати.