2. Дайте повну характеристику збудника пастерельозу (культурально-морфологічні властивості, стійкість).

Збудники хвороби — Pasteurella multоcidaі Pasteurella haemolytica —бактерії з роду Pasteurella,що являють собою неру-хомі грамнегативні маленькі палички розміром (0,3…1,5)× × (0,15…0,25)мкм.Спор не утворюють.У мазках з патологічного матеріалу мають вигляд біполярних овоїдів,з бульйонних куль-тур —кокобактерій і диплококів.Розміщуються ізольовано,інколи парами,рідко ланцюжками,часто мають капсулу.Для біології пас-терел характерною є висока варіабельність морфологічних,культу-ральних і вірулентних властивостей.Слабовірулентні штами пасте-рел часто заселяють верхні дихальні шляхи здорових тварин та птиці,а в разі зниження резистентності організму,особливо при вірусних захворюваннях,стають причиною секундарної інфекції.

Пастерели є факультативними аеробами, добре ростуть на зви- чайних живильних середовищах. У МПБ у перші дні росту спостері- гається інтенсивне помутніння, а на3 – 4-тудобу— просвітлення середовища з утворенням слизового осаду. В бульйонних культурах та в організмі тварин пастерели утворюють сильні токсини. На МПА розвиваються дрібні прозорі колонії трьох форм— гладенькі(S), шерехаті(R) та мукоїдні(М). У антигенному відношенні пасте- рели неоднорідні і поділяються на4 капсульні серологічні групи(А, В, D і Е) та12 соматичних типів. Гемолітичні пастерели мають2 біотипи та11 серологічних варіантів. Захворювання великої рогатої худоби, диких жуйних і буйволів найчастіше спричинюють типи В і Е, телят— В, А і Р. haemolitica, свиней— А, D і Р. haemolitica, пти-ці — тип А. Встановлено, що різні типи пастерел більш вірулентні відносно того виду тварин, від якого вони виділені. З лабораторних тварин до пастерел чутливі кролі, білі миші та голуби. Пастерели нестійкі у зовнішньому середовищі: під впливом сонячного випро- мінювання гинуть через10 хв, при висушуванні— 2 – 3 доби, за температури70 – 90 °С— 5 – 10 хв. У крові та вмісті кишок збері- гаються6 – 10 діб, у гної й воді при+ 5 ... + 8 °С— 2 – 3 тижні, в гниючих трупах— від1 до3 міс, у заморожених тушках птахів— упродовж року. Швидко руйнуються під дією дезінфекційних засо- бів: 5 %-воїкарболової кислоти— через1 хв, свіжогашеного та хлор- ного вапна— через5 – 10 хв.

9ВАР 1.. Поняття про епізоотичне вогнище. Поняття про природну вогнищевість інфекційних хвороб (наведіть приклади). Епізоотичне вогнище (осередок) - це місце перебування джерела або джерел збудника інфекції (тварини, людини, неорганічних і органічних субстратів при сапронозах) у тих межах, в яких можлива передача збудника сприйнятливим тваринам, тобто приміщення (стайні, кошари, свинарники, пташники тощо) і територія, пасовища, ділянки навколо тваринницьких приміщень; тварини, що там знаходяться, у яких виявлена дана інфекція у тій чи іншій формі. Епізоотичним вогнищем можуть бути ділянки лісу, луків та інші угіддя, тобто місця перебування цих тварин, де виявлені хворі або носії інфекції. Епізоотичне вогнище може бути різним за розмірами і кількістю хворих і сприйнятливих тварин. За потенційною небезпекою їх поділяють на поодинокі, або прості – оди н хворий або носій, множинні або складні - кілька хворих. За епізоотичним характером інфекційної хвороби розрізняють: власне епізоотичне вогнище(хвороба поширюється за межі території вогнища); ензоотичне вогнище (інф хв пошир в межах вогнища, без тенденції вийти за межі); За часом появи розрізняють: свіже (виникає внаслідок занесення збудника у стадо тим або іншим шляхом і хар наростанням кількості нових випадків виявлення хворих тв); затухаюче (випадків виявлення хворих тварин стає все менше); стаціонарне(повторне виникнення через різні проміжки часу будь-якої інф хв). Природна вогнищевість - — це таке явище коли збудник, його переносник та сприятливі тварини - резервуари збудника, за час зміни поколінь необмежено довгий час існують в природних умовах, незалежно від діяльності людей, підлягаючи законам еволюції.. Найбільш виявлена П. в. серед трансмісивних хвороб —це такі , збудники яких передаються від хворої тварини та паразитоносія до здорової - специфічними аби механічними перенощикамиі. Заражені тварини стають новим джерелом переносників, що й зумовлює тривале існування збудника на певній території. П. в. існує там, де для цього є певні умови: наявність збудника, тварини-донора, переносника, тварини-реципієнта, а також сприятливих факторів зовн. середовища, сезонність, що забезпечують збереження збудника і можливість його поширення. Захворювання циркулює по ланцюгу: тварина — переносник — тварина. До хвороб з П. в. належать: туляремія, чума, кліщовий енцефаліт, шкірний лейшманіоз, лептоспіроз, деякі гельмінтози, сказ тощо. 2. Клініко – епізоотологічні особливості бруцельозу у овець і кіз. Джерелом збудника є хворі тварини, особливо в період аборту. У разі захвор стат орг, барани виділяють бруцели із спермою. Факторами передавання збуд інф можуть бути забруднені виділеннями хворих тварин корми, вода, годівниці, гній, предмети догляду, одяг і руки обслуговуючого персоналу. В благополучному стаді хвороба мо­же з'явитися після завез нових тварин, а також у разі спільного випасання та водопою здорових і зара­жених тварин. Можливе занесення збуд інф соба­ками (особливо у вівчарстві), гризунами, жалкими комахами, кліща­ми. Збуд хвороби проникає в організм тварин гол чином аліментарно, а також через шкіру, в тому числі й неушкоджену, че­рез слизові оболонки, кон'юнктиву очей. У овець переважає статевий шлях передавання збудника хвороби. У великої рогатої ху­доби, овець, кіз, свиней бруцельоз має характер епізоотій, у інших ви­дів тварин проявляється спорадично. Характерний тривалий (роками) латентний пе­ребіг інфекції. Основним показником виникнення бруцельозу в благополучному стаді є аборти в другій половині вагіт­ності, спочатку в окремих тварин, а потім масові — у 50 — 90 % маток. Надалі кількість абортів різко знижується .У разі виникнення захворювання господарство ого­лошують неблагополучним щодо бруцельозу, на період оздоровлен­ня визначають зону загрози та межі можливої міграції збудника. Клін оз та перебіг Інкуб період триває 2 — 4 тижні, після чого в крові заражених тварин з'являються специфі­чні аглютиніни, а згодом і комплементзв'язувальні антитіла. У бага­тьох інфікованих тварин бруцельоз проходить безсимптомно, латент­но. Виявити таких тварин, які є джерелом збудника хвороби, можна лише за допомогою серологічних або алергічних досліджень. Характерними ознаками бруце­льозу є гігроми, серозні бурсити передніх кінцівок, абсцеси задніх кінцівок. У овець і кіз аборти спостерігаються на 3 — 5-му місяці кітності, рід­ко в більш ранні строки. У баранів часто вражаються сім'яники та їхні придатки. Хвороба може ускла­днюватись ураж суглобів, кісток, утворенням абсцесів у під­шкір клітковині, м'язах, паренхіматозних органах.

10 ВАР 1. Головні завдання епізоотологічного обстеження. Опишіть план повного епізоотологічного обстеження господарства Епізоотол. Обстеж. - сукупність прийомів і способів, що застосовуються для вивчення різних сторін епізоотичного процесу – закономірностей виникнення, поширення, і особливостей прояву інфекційних хвороб тварин у різноманітних умовах і на різних територіях, а також для оцінки ефективності профілактичних і оздоровчих заходів, що проводяться. Основною ланкою епіз обстеж є з'ясування природи епізоотичного вогнища. Воно має велике значення в діагностиці інфекційних захворювань, організації планування протиепізоотичних заходів і здійсненні ветеринарно-санітарних і організаційно-господарських заходів боротьби з інфекційними захворюваннями. План повного епіз. обст. Скл з 3 частин: перша – Загальна ч. яка скл з загал хар господарства і включає в себе 19 пунктів та з характеристики вет санітарного стану гос (9пунктів); Спеціальна ч, яка скл з хар епізоотичного стану (5 пунктів); хар протиепізоотич заходів та 3я частина - висновки і пропозиції. У висновках стисло викладаються результати обстеження, в яких зазначають правильність і своєчасність постановки діагнозу, причини виникнення спалаху інфекції, її особливості; проводиться оцінка ефективності протиепізоотичних заходів. У пропозиціях пропонують додаткові протиепізоотичні заходи, які витікають із результатів епізоотологічного обстеження і спрямовані на усунення недоліків. Результати епізоотологічного обстеження тваринницького господарства оформляють відповідним актом у трьох примірниках. 2. Опишіть характерні патолого-анатомічні зміни за сибірки у великої рогатої худоби. Розтинати труп при підозрі на сибір­ку категорично забороняється. У разі випадкового розтину виявля­ються досить характерні патологоанатомічні зміни: труп здутий, швидко розкладається. Трупне задубіння не виражене або вираже­не дуже слабко. З природних отворів виділяється піниста кров'яни­ста рідина. Кров густа, дьогтеподібна, чорно-червоного кольору, не згортається. У підшкірній та м'язовій клітковині, а також у ділянці нирок і брижів виявляються драглисті інфільтрати та крововиливи. М'язи мають темно-червоний колір, в'ялу консистенцію. У черевній і грудній порожнинах, а також в осерді (навколосерцевій сумці) міс­титься значна кількість серозно-геморагічного ексудату. Селезінка різко збільшена, в'яла, дає великі зскрібки дьогтеподібної консистен­ції. Лімфатичні вузли значно збільшені, переповнені темно-черво­ною кров'ю. Легені, печінка та нирки набряклі, збільшені в розмірі, переповнені темною кров'ю, пронизані крапчастими крововилива­ми. Серце переповнене незгорнутою кров'ю, на ендокарді виявля­ються крапчасті крововиливи. Слизова оболонка тонкого відділу кишечника набрякла, гіперемійована, вкрита множинними крово­виливами, особливо в ділянці пейєрових бляшок та фолікулів.

11 ВАР 1. Номенклатура інфекційних хвороб (принципи класифікації інфекційних хвороб). Аналізуючи численні наукові дані в епідеміології інфекційних хвороб, JI.B. Громашевський відкрив закономірний зв’язок між специфічною локалізацією збудника в зараженому організмі і механізмом його передачі від хворого (джерела збудника) до сприйнятливого організму. J1.B. Громашевський розподілив усі інфекції на 4 групи грунтуючись на принципі механізму передачі: кишкові(бруцельоз, сальмонельоз, лептоспіроз); інф дих шляхів(грип, пневмонії. Туберкульоз легень); кров’яні інфекції(Чума, туляремія, геморагічні вірусні гарячки); інф зовнішніх покривів(сказ. Сап, сибірка). І.О. Бакулов і М.Г. Таршис запропонували епізоотологічну класифікацію інфекційних хвороб, побудовану на трьох принципах. 1ий принцип Відповідність локалізації збудника інфекції в організмі і механізму його передачі За способом передачі збуд інф всі хвороби розділені на чотири групи: аліментарні,; респіраторні; трансмісивні; занесення збудника через зовнішні покриви. Існує ще один шлях передачі збудника інфекції - внутрішньоутробний, а для птиці - трансоваріальний (через яйце). 2ий принцип Розподіл інфекційних хвороб за категоріями збудників За етіологією всі хвороби розподілені на бактеріози, вірози, мікоплазмози, рикетсіози, хламідіози, мікози і мікотоксикози. З визначенням збудника інфекції визначається і механізм його передачі (аліментарний, аерогенний, трансмісивний, контактний тощо). 3ій принцип Розподіл за джерелом збудника інфекції. У класифікації 1971 р. при розподілі хвороб за джерелом збудника всі хвороби було розподілено на три групи: 1) ктенонози - хвороби, джерелом збудника яких є виключно свійські (сільськогосподарські) тварини; 2) теріонози - хвороби, джерелом збудника яких є лише дикі тварини; 3) ктенотеріонози - хвороби, джерелом збудника яких можуть бути свійські і дикі тварини. Є.П. Ковальова запропонувала виділити чотири групи інфекційних захворювань: антропонози, зоонози, зооантропонози і сапронози. Нині більшість епідеміологів і епізоотологів розподіляють усі інфекції на дві групи: антропонози і зоонози. За рішенням міжнародного епізоотичного бюро, з 1984 р. всі інфекційні хвороби поділені на дві групи: А і В. До групи А увійшли 15 найбільш небезпечних хвороб (14 вірусних і 1 мікоплазмозна). (ящур, везикулярний стоматит, везикуляр хв свиней, чума врх, чума дрібних жуйних та ін).У групу В включено 81 хворобу.Ці хвороби віднесені до певних регіонів і не здатні досить швидко розповсюджуватись у глобальному масштабі порівняно з нозоодиницями, представленими у групі А. Класифікація, яка подається у програмі курсу епізоотології для факультетів ветеринарної медицини, грунтується на поділі інфекцій залежно від виду уражених тварин і складається з 9 груп: 1) хвороби, спільні для всіх або кількох видів тварин; 2) хвороби жуйних; 3) хвороби свиней; 4) хвороби коней; 5) хвороби молодняку; 6) хвороби птиці; 7) хвороби собак і хутрових звірів; 8) хвороби бджіл; 9) хвороби риб. 2. Опишіть лабораторну діагностику сибірки. В лабораторію для дослідження над­силають мазки крові, відібраної з поверхневих вен вуха відразу піс­ля загибелі тварини. У разі необхідності для до­слідження відрізають вухо з того боку, на якому лежав труп, та шма­точки шкіри розміром 5 х 5 см для проведення реакції преципітації. В разі потреби до лабораторії надсилають вовну, шерсть, щетину, хутрову сировину. Від трупів свиней у лабораторію на­правляють заглоткові та підщелепові лімфовузли, а також ділянки набряклої сполучної тканини. Бактеріологічна діагностика патоло­гічного матеріалу на сибірку включає мікроскопічні дослідження, посіви на живильні середовища, ідентифікацію виділеної культури, зараження лабораторних тварин. При мікроскопії забарвлених за Грамом мазків крові та пато­логічного матеріалу із свіжого трупа антраксові бацили виявляються під мікроскопом у вигляді характерних товстих, коротких, з прямими, ніби обрізаними кінцями, ізольованих паличок та коротких лан­цюжків з 2 — 4 паличок, що оточені капсулою. Також виконують посіви на м'ясо-пептонному агарі у пробірках або на м'ясо-пептонному агарі у чашках Петрі. Діагноз на сибірку вважається установленим у разі виділення з пат матеріалу культури з властивостями, характерними для збудника сибірки, та загибелі хоча б однієї лабораторної тварини. Позитив­на реакція преципітації під час дослідження гнильного патологічно­го матеріалу також є підставою для встановлення діагнозу.

12 ВАР 1. Загальна та спеціальна профілактика інфекційних хвороб тварин і птиці. Загальна профілактика: загальні ветеринарно-санітарні заходи із захисту комплексів від занесення збудників інфекційних хвороб іззовні та їх поширення всередині господарства. Профілактика хвороб адаптації і аліментарних та респіраторних уражень, грунтується на забезпеч стандартності (однорідності) тварин у групі за віком, масою, походженням, мікробним пейзажем, станом здоров’я і рівнем продуктивності. Ідеальним профілактичним засобом, що створює однорідність поголів’я за мікробним пейзажем є одночасне заповнення і звільнення усього приміщення чи сектора (за принципом “все зайнято - все пусто") з надійною їх дезінфекцією. Значним профілактичним заходом є забезпечення тварин оптимальними зоогігієнічними умовами утримання і кормами, повноцінними за поживністю та високої санітарної якості, а також дотримання принципу раціональної годівлі та згодовування преміксів з лікувально-профілактичною метою у визначені фази виробничого циклу з урахуванням ветеринарних вимог. Ветеринарні заходи повинні бути легко доступні, прості і короткі за часом, а також органічно входити у конкретну технологію виробництва у вигляді поступової системи заходів, розрахованої на весь виробничий цикл. Специфічна профілактика: полягає у забезпечення специфічної стійкості тварин шляхом проведення планової перманентної активної імунізації. Специфічну профілактику включають у випадках небезпеки занесення збудника тієї чи іншої хвороби іззовні, а також за епізоотологічними показниками. Включає в себе специфічні заходи, спрямовані на захист тварин від найбільш небезпечних для даного комплексу інфекційних хвороб шляхом використання відповідних біологічних препаратів(системні щеплення, ентеральна вакцинація), застосування комплексних методів імунізації ;операції біоінженерного і ветеринарно-виробничого контролю за здоров’ям тварин. 2. Особливості епізоотичного процесу за туберкульозу. До туберкульозу сприйнятливі понад 55 видів ссавців і близько 25 видів птахів. Із домашніх тварин най­більш чутливою є велика рогата худоба, потім свині, коні; з птахів частіше хворіють кури, фазани. Основним джерелом збудника ін­фекції є хворі на туберкульоз тварини й птиця, рідше — хворі люди. З організму збудник виділяється з харкотинням, фекаліями, моло­ком, рідко — із сечею та спермою. Факторами передавання збудни­ка є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Зараження на туберкульоз сприйнят­ливих тварин відбувається через дихальні шляхи і травний канал. Телята заражаються при згодовуванні їм незнешкодженого молока від хворих корів. Туберкульоз у коней трапляється рідко. Коні заражаються в разі прямого контакту з хворими на туберкульоз тваринами. Залежно від епізоотичного стану щодо туберкульозу господарства, населені пункти та адміністративні території поділяють на благопо­лучні та неблагополучні.

Білет 13

1. Комплекс оздоровчих заходів та ліквідація інфекційних хвороб тварин і птиці. Поняття карантину та карантинних обмежень в неблагополучних пунктах (господарствах).

2. Опишіть патолого-анатомічні зміни за туберкульозу у великої рогатої худоби.

1. Карантин – це комплекс режимних, ізоляційно-обмежувальних, правових, адміністративних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів спрямованих на попередження виносу збудника інфекції за межі епідемічного осередку і підвищення ефективності заходів для його локалізації та ліквідації. Карантин запроваджується органами виконавчої влади. Обмеження - менш сувора система поділу,яку використовують при хворобах, що не мають тенденції до широкого епізоотичному поширення. Запровадження карантину передбачає: введення комендантської служби; охорону осередку та заборону в’їзду і виїзду з нього без спеціального дозволу; заборону вивозу будь якого майна без попередньої дезінфекції; заборона проведення масових заходів, максимальне обмеження контакту з хворими тваринами, ізоляцію хворих, проведення санітарної обробки, дезінфекції одягу і взуття; проведення заходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації; проведення активного медичного огляду, виявлення, ізоляція і лікування інфекційних хворих; на вїзді та виїзді із зони карантину розгортаються контрольно-пропускні (КПП) та санітарно – контрольні пункти (СКП); забороняють проведення виставоя,ярмарок за участю тварин та перегруповування тварин у неблагополучному господарстві, проведення санітарно-освітньої роботи. Термін дії карантину або обмежень при оздоровленні визначають тривалістю інкубаційного періоду та мікробоносітельства після того, що хворіє. Вони знімаються після повного одужання (забою, падежу) останньої тварини, проведення заключних ветеринарно-санітарних заходів, ретельного очищення і дезінфекції і після закінчення терміну визначеного відповідними інструкціями. Відповідальність за дотримання карантинних та обмежувальних заходів покладається на керівників господарств і місцеві органи влади, а за організацію і проведення спеціальних протиепізоотичних заходів - на ветеринарну службу. При накладенні карантину (обмежень) застосовується ізоляція тварин, тобто поділ хворих і підозрілих в захворюванні від інших умовно-здорових. Для цього в господарствах (фермах) повинні бути обладнані ізолятори (з розрахунку розміщення% від дорослого поголів'я). Ізоляція може бути груповий або індивідуальної. У боротьбі з хворобою також важливе значення має специфічна профілактика (вакцинація). Але на відміну від запобіжних (профілактичних) щеплень в благополучних господарствах, в неблагополучних - вона називається вимушеною вакцинацією. Для неї застосовують ті ж засоби і методи, з тією різницею, що при ряді хвороб необхідно досліджувати тварин перед щепленнями для виключення мікробоносителі.

2. Туберкульоз (Tuberculosis) — хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.Збудник туберкульозу ВРХ - бактерії роду Мycobacterium бичачого (M. bovis), людського (M. tuberculosis) і пташиного (M. аvium) видів. Діагноз на туберкульоз установлюють комплексно, використовуючи основні й допоміжні методи діагностики. При туберкульозі ВРХ специфічні ураження виявляються в легенях, бронхіальних лімфовузлах. Уражені ділянки легень тверді, мають червоно-сірий колір, на поверхні виявляють сірувато-жовті вузлики. На розрізі знаходять кальцифіковані осередки та гнійні каверни, оточені сполучнотканинною капсулою. Вузлики виявляються і в інших паренхіматозних органах, кістках і кістковому мозку. Бронхіальні лімфовузли збільшені у розмірі, тверді, містять гнійні або сирнисті осередки, які при розрізі хрустять внаслідок їхнього переродження та кальцифікації. В слизовій оболонці тонкого кишечника, у клубовій та сліпій кишках виявляють сірувато-жовті вузлики та виразки. При туберкульозі вимені спостерігається значне розростання сполучної тканини, уражені частки вимені збільшені в об’ємі, тверді та містять вузлики. Патологоанатомічні дослідження. Проводять при встановленні первинного діагнозу в раніше благополучних господарствах, де під час планових досліджень виявлено тварин, що реагують на туберкулін. У типових випадках патологоанатомічні зміни при туберкульозі виявляють насамперед у легенях. Уражені ділянки легенів пронизані дрібними вузликами жовтуватого кольору, різної форми та розмірів. Старі осередки ураження ущільнені, оточені сполучнотканинною капсулою, сильно хрустять під час розрізання внаслідок сирнистого переродження і звапнення. У легенях іноді виявляють каверни, заповнені розплавленими казеозними масами. Крім легень, туберкульозні вузлики виявляються в регіонарних лімфовузлах, різних паренхіматозних органах, а також у кістковому мозку та кістках. При туберкульозі кишок у слизовій оболонці задньої третини тонкого відділу, у клубовій та сліпій кишках, у ділянці пейєрових бляшок виявляються сірувато-жовті вузлики та виразки.Регіонарні лімфовузли тверді, горбисті, містять сирнисті або гнійні фокуси, хрустять при розрізуванні. Туберкульоз серозних оболонок визначають за «перловою хворобою» — наявністю на плеврі, очеревині й перикарді значних розрощень твердих вузликів, які пронизані казеозними звапненими осередками і хрустять при розрізуванні. Лімфатичні вузли брижі збільшені, на розрізі мають сірувато- жовтий колір, містять казеозні маси. При туберкульозі птиці часто спостерігається генералізована форма хвороби. Численні туберкульозні вузлики виявляються в печінці, кістковому мозку й селезінці, рідше — в кишках, легенях і нирках.

Білет 14

1. Дезінфекція та її призначення (види і об’єкти), методи проведення дезінфекції.

2. Опишіть лабораторну діагностику лептоспірозу.

1. Дезінфекція – комплекс заходів, спрямованих на видалення або знищення патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів на об’єктах навколишнього середовища. За призначенням дезінфекцію поділяють на профілактичну та вимушену. Профілактичну дезінфекцію проводять у благополучних господарствах із метою запобігання інфекційних хвороб. У сучасному тваринництві, крім того, виділяють передпускову (перед введенням в експлуатацію тваринницького об'єкта або його частини) й технологічну дезінфекцію (переміщення тварин і тимчасове повне звільнення приміщення). Вимушену дезінфекцію проводять у господарствах при виникненні інфекційних хвороб серед тварин. Її поділяють на поточну та заключну. Поточну дезінфекцію здійснюють із моменту появи інфекційної хвороби в господарстві, та всякий раз при виділенні нових тварин, що захворіли, загибелі хворих, черговому діагностичному дослідженні, та інших випадках систематично, до її ліквідації, повторюючи у терміни, що зазначені в інструкції з ветеринарної дезінфекції. Заключну дезінфекцію проводять після оздоровлення господарства (ліквідації інфекційної хвороби) перед зняттям карантину або обмежуючих заходів. До об’єктів навколишнього середовища, які найчастіше підлягають дезінфекції належать: приміщення для утримання тварин і територія навколо них (обори, прогінні шляхи), предмети догляду, гній, гноївка, виділення хворих тварин; транспортні засоби з перевезення кормів, тварин, гною, трупів або продуктів забою; місця накопичення чи тимчасового перебування тварин (загони, бази, пасовища, виставки, базари); підприємства з переробки й зберігання продуктів забою та тваринницької сировини, інструменти, перев’язувальний матеріал, спецодяг тощо. Методи проведення дезінфекції: фізичний (механічне очищення, висушування, сонячне світло, УФО, ультразвук, іонізуюче опромінення, застосування тепла (вогонь, прасування, автоклавування, кипляча вода, водяна пара), хімічний (луги, кислоти, окислювачі, органічні сполуки, солі важких металів), біологічний (мікроби-антагоністи, термофільні мікроорганізми).

2. Лептоспіро́з — природно-осередкова хвороба сільськогосподарських, домашніх, промислових і диких тварин, що проявляється в типових випадках гарячкою, жовтяницею, гемоглобінурією, некрозом слизових оболонок та шкіри, у свиней — масовими абортами, народженням і загибеллю нежиттєздатного молодняку. До лептоспірозу сприйнятлива людина. До лептоспірозу сприйнятливі велика рогата худоба, буйволи, свині, коні, вівці, кози, олені, собаки, верблюди, коти, гризуни, хутрові звірі, комахоїдні, сумчасті тварини. Найчастіше уражуються свині й велика рогата худоба. У молодих тварин перебіг хвороби тяжчий і летальність вища порівняно з дорослими тваринами. Резервуаром патогенних лептоспір у природі є дрібні дикі ссавці — лептоспіроносії (польові миші, сірі та інші види щурів, сумчасті, комахоїдні), хижі тварини, які постійно мешкають на певній території і формують природні осередки інфекції. В антропургічних осередках резервуаром збудника стають інфіковані сільськогосподарські, домашні тварини й синантропні гризуни. Діагноз установлюють комплексно на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Проводиться відповідно до чинних Методичних вказівок з лабораторної діагностики лептоспірозу тварин. Для прижиттєвої діагностики відбирають по 3-5 мл крові хворих тварин, абортовані плоди, а також сечу від свиней-лептоспіроносіїв. Для посмертної діагностики направляють трупи друбних тварин і гризунів, від великих тварин – серце, паренхіматозні органи (обов’язково нирки), сечовий міхур із сечею, спинномозкову рідину. З метою виділення чистої культури лепто спір проводять посіви на спеціальні поживні середовища Терських, Любашенка або Уленгута, попередньо виявивши лептоспіри мікроскопічно. Наявність росту лепто спір контролюють мікроскопією в «темному полі» роздавлених крапель, які готують з посівів. Серотипову належність визначають за допомогою перехресної реакції мікроаглютинації (РМА) з діагностичними аглютинівальними сироватками. Результати реакції оцінюють за 5-ти-бальною системою: (++++) - аглютиновано й лізовано 100% лептоспір, (+++) – 75% лептоспір, (++) – 50% лептоспір, (+) – 25% лептоспір, (-) – аглютинація і лізис відсутні. Позитивною вважають реакцію, яка оцінюється не менш, ніж двома хрестиками за умови відсутності лізису та аглютинації в контролі. Для проведення біологічної проби використовують кроленят, ховрахів або морських свинок, яким вводять 2 – 2,5 мл патологічного матеріалу у черевну порожнину. Діагноз на лептоспіроз вважається установленим, а господарство неблагополучним щодо лептоспірозу, якщо з патологічного матеріалу або з органів лабораторних тварин, заражених досліджуваним патологічним матеріалом, виділено культуру лептоспір; під час мікроскопічного дослідження в крові або суспензії з органів загиблих тварин чи абортованого плоду, в сечі чи органах лабораторних тварин, загиблих після зараження досліджуваним матеріалом, виявлено лептоспіри; у сироватках крові більш ніж 20 % досліджених тварин виявлено антитіла в титрі 1 : 50 у невакцинованих тварин, у титрах 1 : 100 і більше — у вакцинованих тварин. У разі виявлення меншої кількості позитивних серологічних реакцій проводять мікроскопічне дослідження сечі. При негативних результатах через 15 – 30 діб повторно досліджують сироватку крові й сечу тих самих тварин. Виявлення при повторному дослідженні лептоспір чи антитіл у тварин, які не мали їх раніше, або зростання титру антитіл у п’ять і більше разів свідчить про неблагополучний стан господарства.

Білет 15

1. Дератизація та її призначення (види і об’єкти), методи проведення дератизації.

2. Опишіть патогенез та клінічні ознаки сказу у тварин.

1. Дератизація – комплекс заходів, спрямованих на знищення мишоподібних гризунів у тваринницьких приміщеннях, складах, на зернотоках тощо. Боротьба з мишоподібними гризунами на тваринницьких фермах, птахофабриках складається з профілактичних та винищувальних заходів. Профілактичні заходи, головним чином, зводяться до ветеринарно-санітарних та будівельно-технічних заходів, спрямованих на те, щоб утруднити доступ гризунам до кормів та залишити їх без місць гніздування. Винищувальні заходи. Боротьбу з мишоподібними гризунами проводять механічним, біологічним, хімічним та комбінованим методами. Механічний метод - один із найдавніших методів знищення гризунів. Він ґрунтується на використанні різних видів пасток, капканів та інших пристроїв для вилову гризунів. Біологічний метод ґрунтується на використанні природних ворогів гризунів (кішки, собаки, тхорі, куниці, сови, шуліки, вужі, їжаки та ін.).. Хімічний метод дератизації ґрунтується на використанні отруйних речовин, які поділяються на дві групи: повільнодіючі (зоокумарин, натрієва сіль зоокумарину, фенфтолацин) та гостро діючі (крисид, норбомід, натрію фторацид). У практиці ветеринарної медицини використовують також комбінований препарат – бактокумарин, що складається з бактерійної культури тифу (сальмонельозу) гризунів та з натрієвої солі зоокумарину у зерновій суміші. Дія препарату комбінована: натрієва сіль зоокумарину, як антикоагулянт, руйнує кровоносні судини, порушує зсідання крові, тобто відкриває ворота інфекції, а бактерії тифу (сальмонельозу) викликають захворювання та загибель.

2. Патогенез та клін.ознаки сказу у тварин. З ЦНС вірус по нервових волокнах проникає у слинні залози і виділяється зі слиною. Внаслідок репродукції вірусу в клітинах головного мозку виникають запальні й дегенеративні процеси, що зумовлюють підвищену рефлекторну збудливість і агресивність тварини, паралічі та судоми. Загибель тварини настає внаслідок паралічу дихальних м’язів. Клінічна картина характеризується підвищеною збудливістю й значною агресивністю, що змінюється депресією, розвитком паралічів, слинотечею. Визначають кілька форм клінічного прояву сказу: буйна, паралітична, атипова. При буйній формі у собак, на початку хвороби, відмічається зміна поведінки, тварина безпричинно гавкає, клацає зубами, може ковтати сторонні предмети (продромальна стадія). Потім порушується акт ковтання, собака не торкається корму та води. Згодом посилюється слинотеча, відмічаються напади буйства, агресивність до інших тварин та людини, розвивається водобоязнь (стадія збудження). Паралітична стадія характеризується розвитком паралічів м’язів задніх кінцівок, хвоста, прямої кишки, сечового міхура. Загибель настає на 6-8 добу від початку хвороби. При тихій формі сказу збудження виражене слабко або його взагалі не буває. Спостерігається у разі зараження собак від лисиць і характеризується депресією, швидким розвитком паралічів, сильною слинотечею. Загибель – на 2-4 добу хвороби. При атиповій формі спостерігається виснаження, атрофія м’язів, гастроентерит. Ця форма трапляється дуже рідко. У котів проходить у буйній формі. У ВРХ переважає тиха форма сказу (з ротової порожнини виділяється багато слини, парези і паралічі кінцівок, утруднене ковтання). Нерідко ознакою сказу у ВРХ є свербіння й розчухування у ділянці укусу. Загибель настає на 3-6 добу хвороби. У овець хвороба завжди закінчується паралічами і смертю. У коней спостерігається рідко, при буйній формі – агресивність, спроба вкусити, іржання стає хрипким, хитка хода, випита вода виливається через ніздрі. При тихій – слинотеча, параліч ковтальних м’язів, настає швидка смерть. У свиней хвороба супроводжується занепокоєнням, рохканням, сильною слинотечею. У диких тварин гідрофобії не буває.

Білет 16

1. Дезінсекція та її призначення (види і об’єкти), методи проведення дезінсекції.

2. Опишіть лабораторну діагностику туберкульозу.

1. Дезінсекція – знищення шкідливих комах у навколишньому середовищі. Дезінсекційні заходи умовно поділяють на профілактичні й винищувальні. Профілактичні дезінсекційні заходи - спрямовані на створення несприятливих умов для життя й розмноження шкідливих комах (дотримання гігієнічних та санітарних правил по догляду й утриманню тварин і птиці). Метою винищувальної дезінсекції є знищення шкідливих комах на всіх фазах їх розвитку. Як винищувальні заходи, для боротьби з комахами застосовують фізичні (механічне знищення членистоногих, обмеження місць виплоду, огородження приміщень, механічне очищення шкірного покриву тварин, ретельне очищення приміщень), хімічні та біологічні методи. Для відлякування комах останнім часом застосовують ультразвук. Окропом або гарячою парою обробляють субстрати або тару, в якій завелися личинки мух. Хімічний метод боротьби з комахами полягає у застосуванні отруйних для комах речовин органічного та неорганічного походження – інсектицидів (у вигляді порошків, рідин, аерозолів та газів). Залежно від шляху проникнення в організм членистоногих інсектициди поділяють на три групи: дихальні (хлор, сольвент), кишкові (натрій фтористий, формалін, борна кислота) та контактні (фенол, крезоли). Для відлякування комах застосовують репеленти. Біологічний метод полягає у використанні природних ворогів комах – птиць, риб, мікробів і грибів.

2.діагностика туберкульозу. У тварин діагноз на туберкульоз встановлюється на підставі клінічних ознак, епізоотичних даних, результатів патологоанатомічних і лабораторних досліджень. При діагностиці хвороби основним методом є алергічний метод дослідження — внутрішньошкірно тваринам вводять туберкулін. Цей захід проводить ветеринарний лікар або фельдшер. Для діагностики туберкульозу у коней, великої рогатої худоби застосовують метод очної туберкулинизации. В лабораторію для прижиттєвої діагностики надсилають молоко з кожної дійки (150-200 мл), мокротиння, фекалії та сечу. Від свіжих трупів або від забитих з діагностичною метою тварин, які позитивно реагували на туберкулін надсилають парні лімфатичні вузли (заглоткові, під щелепові тощо), а також частини органів з патологічними змінами. Тушки птиці й дрібних тварин надсилають цілими в свіжому вигляді. Для серологічного дослідження в лабораторію направляють по 2-3 мл сироваток крові від ВРХ та свиней. Відібраний для дослідження матеріал доставляють у свіжому вигляді або консервованому у 30%-му стерильному розчині гліцерину. Підготовлені проби патологічного матеріалу з метою концентрації мікобактерій піддають флотації. З флотаційного кільця готують мазки. Також роблять посіви на елективні середовища Петраньяні, Левенштейна-Йенсена, Гельберга для виділення мікобактерій. Бвопробу ставлять на мурчаках (патологічний матеріал вводять в ділянці паху), кролях (крайова вена вуха), курках (підкрильцева вена). За тваринами ведуть спостереження впродовж 3 місяців.

ВАРІАНТ 17