2. Етіологія та патогенез правцю у сільськогосподарських тварин.

Джерелами збудника інфекції і резервуаром служать здорові тварини, особливо травоїдні, у кишечнику яких містяться і розмножуються С. tetani, з калом потрапляють у грунт. Основний фактор передачі збудника інфекції - грунт, широка присутність в якій збудника зумовлює повсюдну стаціонарність хвороби. Правець реєструється у вигляді спорадичних випадків. Хвороба не-контагіозна. Зараження в природних умовах відбувається в результаті попадання спор збудника із землею, гноєм і пр. в рани.  Патогенез .Спори правця, потрапивши в пошкоджені тканини, при наявності умов анаеробіозу розмножуються в місці проникнення і виділяють токсини (в основному тетанос-пазмін). Токсин з кровотоком або по нервових стовбурах проникає в спинний і довгастий мозок, адсорбується на закінченнях рухових нейронів. Під впливом токсину в нервових синапсах вивільняється ацетилхолін, дратівливий нервові клітини. Перезбудження останніх обумовлює підвищену рефлекторну збудливість, тривалі тетаніческіе (тонічні) судоми (ригідність). Безперервні скорочення м'язів ускладнюють прийом корму, роботу серця і легенів, викликають виснаження організму, велику втрату енергії. Смерть тваринного настає в результаті виснаження через втрату енергії організмом, асфіксії та порушення кровообігу, паралічу дихального центру та серця. 

21 Варіант

Правила техніки безпеки та особиста гігієна при обстеженні тварини з підозрою на інфекційне захворювання.

Основним завданням фахівця ветеринарної медицини при роботі з інфекційнохворими тваринами та інфекційним матеріалом є недопущення поширення інфекційних і паразитарних захворювань та виключення можливості зараження людей зооанторопонозами.

Фахівці, які працюють з інфекційнохворими тваринами, забезпечуються двома комплектами санітарного одягу. Виносити їх та переходити з одного приміщення до іншого категорично заборонено.

До догляду за інфекційнохворими тваринами, їх забою, переробці м’ясних і молочних продуктів, знезараженню шкірсировини не допускають непідготовлених осіб, не навчених правилам особистої профілактики й гігієни, а також підлітків, вагітних та жінок - годувальниць.

Клінічний огляд тварин, хворих зооанторопонозами, надання лікувальної чи акушерської допомоги, розтин, прибирання трупів, абортованих плодів й послідів, зняття й сортування шкір і овчин, а також дезінфекцію виконують у гумових рукавичках без дефектів. Перед початком роботи з особливо небезпечним заразним матеріалом лікар ветеринарної медицини зобов’язаний проінструктувати працівників про суть майбутньої роботи, перевірити їх готовність до роботи (наявність одягнених засобів індивідуального захисту – санітарного одягу, взуття, гумових рукавичок, інколи й окулярів та ватно-марлевої пов’язки).

Після збору анамнестичних та епізоотологічних даних проводять загальне й спеціальне (по окремих системах) дослідження тварини. При дослідженні очей, слизових ротової й носової порожнини тварини ветеринарний працівник та помічники повинні стояти збоку від тварини, застосовувати засоби перестороги, що виключають попадання на них виділень при кашлі та фирканні. Потрібно завжди пам’ятати про можливість носової й легеневої форми сапу, активної (відкритої) форми туберкульозу у тварин, про бруцельоз, сказ, лістеріоз, лептоспіроз, туляремію, орнітоз, стригучий лишай та інші, особливо антропозоонозні захворювання.

По завершенні досліджень хворих тварин місце роботи обов’язково дезінфікують. Використані піпетки, предметні й покривні скельця вміщують у скляні банки з 5%-м розчином карболової кислоти чи іншим дезінфектантом. Інфіковані й забруднені тампони, вату, марлю, одноразові прилади та інструменти спалюють. Металеві предмети (скальпелі, пінцети, шприци, голки та ін.) промивають у дезінфікуючому розчині, а потім кип’ятять у стерилізаторі, або ж автоклавують. Спецодяг знімають і піддають санітарній обробці. Гумові рукавички та взуття обмивають дезінфікуючою рідиною (2%-м розчином карболової кислоти чи хлораміну) і знезаражують. Руки ретельно миють водою з милом і висушують.