2. Історичною основою виникнення ранніх національних релігій стало формування класового суспільства й становлення державних утворень у країнах північної Африки та Малої Азії.

У IV тис. до н.е. на основі об’єднання племен у долині річки Ніл формується державне утворення під владою одного царя – фараона.

Складання загальноєгипетської релігії відбувається на основі елементів тотемізму племінних культів. До числа найбільш авторитетних тварин, що обобожнювалися, відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, сокіл Гор, птах Ібіс. Пізніше єгипетські божества стали набувати антропоморфних рис, але елементи зооморфізму не були повністю відкинуті і тому богиня Баст зображувалася у вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот - у вигляді чоловіка з головою Ібіса.

Зв’язок з космологічними та землеробськими культами проявлявся у процесі виділення головних Божеств.

Під час правління V династії загальноєгипетського значення набуває Бог Сонця – Ра, який ототожнюється зі світлом, добром, красою, благом , відповідає за зміну пір року. Якщо Бог Ра керує усім Всесвітом, то фараон – син Сонця, здійснює керівництво справами у суспільстві. Космологічні уявлення про боротьбу Божеств світла і пітьми, добра і зла продовжуються у землеробських культах давніх єгиптян.

У витоків культу вмираючого та воскресаючого Бога стояла постать Осіріса. Саме Осіріс навчив людей обробляти землю, а його смерть від брата Сета та воскресіння тісно пов’язані зі зміною природи й характером сільськогосподарських робіт відповідно до певної пори року. Культ Осіріса давні єгиптяни тісно пов’язали з магією. Так, на початку першого місяця весни проходили численні містерії (урочисті релігійні церемонії) на честь Осіріса. У спеціальному приміщенні храму розміщувалася зроблена з глини статуя Бога, а землю навколо неї засівали зерном і до початку свят з’являлися зелені паростки, що символізувало чергове воскресіння Осіріса.

В основу багатьох календарних міфів єгиптяни поклали результати астрономічних спостережень. Наприклад, зміна пір року тісно пов’язувалася з рухом Сонця, а після появи найяскравішої зірки, Сиріуса, щороку розливається Ніл. Але у релігійних уявленнях чергове наповнення річки Ніл і припинення посухи пов’язувалося з поверненням дочки Бога Ра, яка, будучи богинею вологи, ставала запорукою народження природою нових багатих плодів рослинництва.

Хатор була єгипетською богинею кохання й веселощів, музики й танців. Свято цієї богині перетворювалося у справжній карнавал, який закінчувався піснями і пиятикою.

Специфічні уявлення єгиптян про потойбічний світ проявилися у культі померлих. Поняття про безсмертну душу також було близьким для єгиптян. Перш ніж душа діставалася до країни блаженства, її потрібно було зважити на терезах за допомогою пера правди, яке символізувало богиню правди і справедливості Маат. Елементи антропоцентризму давньоєгипетської релігії проявлялися у тому, що світ створений Богом для людей і цінність їх життя визначається добрими справами. У єгипетській релігійній міфології ідея потойбічного життя набуває морального визначення через своєрідну процедуру суду над померлим а на терезах урівноважуються серце людини та її справи.

Померла людина начебто продовжувала своє існування у потойбічному світі і тому потребувала їжі, предметів домашнього побуту, прикрас. Це могли бути численні вироби із дорогоцінних металів, коштовні каміння, настінні розписи високого художнього рівня, що відтворювали земне життя у величезних пірамідах – гробницях фараонів; або ж просто глечик з їжею, просте намисто у похованні бідної людини. З цього культу виникає ідея збереження тіла і мистецтво муміфікації, яке базувалося на достатньо високому рівні навіть з точки зору сучасної біології та хімії. Носіями математичного й іншого наукового знання виступали жерці, які, почитаючи Бога мудрості Тота, використовували наукові дослідження у культових цілях і одночасно їх розрахунки космічних та природних явищ мали велике значення у господарській діяльності.

3. Давньогрецька міфологія зберегла відомості про релігійні вірування греків завдяки поемам “Іліада”, “Одісея” Гомера ( 1-а третина 1 тис. до н.е.) та “Теогонія”, “Праці та дні” Гесіода . Поява релігійних мотивів у світських творах отримує своєрідне людське визначення, у якому божественний світ і світ безпосередньо людського буття стають неподільними.

Починається релігійна тема давньогрецької міфології у архаїчний період, коли уявлення про походження оточуючого світу пояснюються шлюбною взаємодією стихійних жахливих сил природи: ночі та мороку. Подальший розвиток світу пов’язаний з появою такої рушійної сили як Ерос – любов. Численні шлюби між стихійними неупорядкованими силами призвели до появи невизначеного безладдя – Хаосу. Шлюб між Геєю (Земля) та Ураном (Зоряне небо) породжує жахливих дітей – титанів, які продовжують народжувати інших чудовиськ. Коли Уран роздивився на своє творіння, то вирішив позбутися страшних виродків . І тільки одному з них – Кроносу - вдалося припинити акти розмноження батька, а з часом він заступив його місце: став верховним владикою світу.

Надалі у житті богів починають переважати суто людські властивості. Пам’ятаючи своє відношення до батька, Кронос народжував дітей, а потім їх поїдав. Захисником своїх братів і сестер став Бог Зевс, мати якого, завдяки людській хитрості, обдурила Кроноса, який замість сина з’їв камінь. Під керівництвом Зевса молоді Боги починають боротьбу з богами - чудовиськами й, перемагаючи їх, утворюють нові упорядковані закономірності життя.

Центр влади нових богів знаходився на горі Олімп і тому після їх перемоги над титанами починається так званий олімпійський класичний період розвитку релігійної міфології давньої Греції. Під владою Зевса світ набуває упорядкованої єдності, отримує назву космосу (у перекладі з грец. – лад,краса), який протистоїть безформенному хаосу. Таким чином, давньогрецька релігійна міфологія пройшла шлях від невизначеності та катастрофічної стихії Хаосу до гармонії та доцільності космосу у класичний олімпійський період.

Підтримка порядку у світі спочатку досягається відповідальністю за природними стихіями між трьома братами: Зевсу дісталося небо, Посейдону – море, а Аіду – царство мертвих.

Олімпійські боги були максимально наближені до людей, і тому мали антропоморфний вигляд, відповідали за певні сфери природного та соціально-економічного життя. У політеїстичній системі давньогрецької релігії верховну владу мав Зевс – отець богів, який дає щастя та багатство, захищає право та справедливість. Дружина зевса – Гера, стала покровителькою браків, сім’ї та дітей; син Аполон – бог пастухів, лікарів, покровитель мистецтв і музикант, а пізніше й бог сонця; Артеміда – богиня тварин і полювання; Афродіта – богиня довершеної краси та кохання; Афіна – богиня мудрості, покровителька міст та ремесел; Гермес – бог торгівлі, подорожей; Арес – бог підступної війни.

Зв’язок між релігійними уявленнями давніх греків та їх повсякденним життям, де мали місце грошові відносини, проявився у міфі про подорож померлих до царства Аіда та ритуалі поховання. Харон, який перевозив човном померлих у потойбічний світ вимагав плати за перевіз через річку Стікс. Тому, ховаючи померлих, греки часто клали їм під язик монету, щоб ті могли заплатити за проїзд. Душі померлих, які не мали грошей, залишалися на березі річки і звідки могли з’являтися живим, переслідувати та лякати їх.

Розвиток релігійного антропоморфізму проявився у появі героя – сина бога і смертної людини. Герой повинен виконувати волю олімпійців на землі, упорядковувати життя людей, боротися із жахливими, стихійними силами. В особі героя сконцентровано здатність людини перемогти сили природи, яких вони боялися.

За грецькою міфологією найбільшу участь в упорядкуванні життя людей прийняв двоюрідний брат Зевса – Прометей. Але він занадто піклувався про людей. Окрім того, що він навчив людей ремеслам, надав вміння писати та рахувати, він вкрав на кузні бога Гефеста вогонь і подарував його людям . Прометей також допоміг людям зменшити жертвопринесення богам, коли порадив накрити м’ясо шкурою, а кістки прикрити жиром. Обдурений Зевс з’їв кістки, і тому надалі люди на честь богів стали спалювати кістки з часткою жиру, а м’ясо з’їдали самі. За це Зевс покарав Прометея, прикувавши його ланцюгом до скелі Кавказу.

Так як боги знаходилися поруч з людьми, то виникла необхідність їх вшанування у місцях, спеціально відведених для них на землі – у храмах. Як священна недоторкана споруда храм був одночасно і коморою, банком, місцем зберігання найбільш цінних творів мистецтва, архівом. Пограбування храму вважалося найстрашнішим злочином і жорстоко каралося. До найбільш відомих храмів належать Парфенон на честь Афіни, храм Артеміди в Ефесі ( одне із чудес світу), храм Зевса в Олімпії з 17 метровою статуєю верховного бога.

Грецькі жерці – професійні служителі культу, були державними чиновниками й відповідно до засад полісної демократії обиралися громадянами. Усі громадянські акти супроводжувалися релігійними церемоніями. Ворожіння здійснювали оракули-пророки. Найбільш почитався Дельфійський оракул, бо саме у храмі Аполона в Дельфах були найбільш мудрі та обізнані жерці. Діяльність оракулів та ворожій підкреслювала практичний зміст релігійного культу. За допомогою внутрішньої містики вони зверталися не до потойбічного, а робили наголос на цьому житті та його вищих благах: багатстві, здоров’ї та інших проявах добробуту.

Релігійні свята у Греції присвячувалися окремим богам. Свята на честь Афіни, Аполона, Деметри супроводжувалися процесіями, жертвопринесеннями.Олімпійські ігри на честь Зевса спочатку носили характер релігійних свят. Містичний характер релігії давніх греків проявлявся у формі містерій – театралізованих дій за участю тільки посвячених, які намагалися відчути безпосередній зв’язок з Богом. Але, взагалі, давньогрецька релігія не визнавала трансцендентного зв’язку з потойбічним світом, а перебування померлих у підземному царстві Аіда жалюгідне і непривабливе.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях давніх греків свідчили про практичний характер обобожнення оточуючого світу.

Релігійна культура Риму увібрала в себе богів багатьох народів. Римляни поклонялися Мітрі, перському богу світла; вони перетворили грецьку богиню полювання Артеміду в Діану. Взагалі стародавній Рим запозичів чимало богівз античної Греції. Але змінивши їх прізвища, римляни залишили їхні достоїнства і пороки. В умовах моральної кризи Римської імперії ( за імператорів Тіберія, Нерона, Калігули) розпуста представників панівного класу підкреслювала безсоромність Венери, пияцтво Бахуса, а Аполон зосереджує на собі увагу як спокусник жінок.

Міфологічні образи і сюжети були основою грецької культури, яка, у свою чергу, стає основою розвитку європейської культури в епоху Відродження. Що стосується антропоморфізму та політеїзму античної релігії, то вони були відкинуті християнством, яке продовжувало релігійну традицію європейського світу.