Лекція №2. Тема 3. Генезис релігії, її ранніх форм.

Питання лекції

1. Сутність та форми релігійного досвіду.

2. Походження та характерні риси первісних форм релігії.

1. Сутність та форми релігійного досвіду.

Релігійне життя людини базується на безпосередньому релігійному досвіді. Його основою є особиста зустріч людини з Божеством. Спочатку Бог виникає у духовному сприйнятті світу на рівні одкровення, а потім цей досвід появи Божества узагальнюється.

Здатність сприймати Божество через надчуттєвий, містичний ( з грец.-таємничий) досвід реалізується у почутті віри. Сутність релігійної віри полягає у тому, що вона є знанням без доказів, упевненістю в існуванні абсолютного. Через віру як об’явлення (одкровення) не людина створює Бога, а Бог відкривається людині, і лише після цього людина шукає шлях до Бога. Віра є життєвим завданням, подвигом віруючої любові – підпорядкуванням своїх пристрастей та бажань волі Божій.

Головною формою набуття релігійного розуміння, пошуку зв’язку з Богом є молитва. Молитва є зверненням людини до Бога, розмовою з Богом. Зміст розмови з Богом визначає характер молитви. У первісних народів молитви були виключно з проханнями. Пізніше у молитовних вправах з’являються елементи хвали Богу, клопотання, подяки, покаяння.

Особиста зустріч людини з Богом дає право на власну молитовну творчість. Щоб людина була здатна до такої творчості, вона повинна оволодіти вже набутим досвідом, і тому окремі релігії через церковні організації вимагають від своїх вірних дотримання відповідних правил у проголошенні молитв – змісту та часу читання окремих канонічних текстів.

Будучи феноменом духовної культури, віра зосереджує увагу людини саме на вдосконаленні душі. Релігійний аскетизм проявляється у вигляді посту, чернецтва та інших форм обмеження світського життя. Сенс посту полягає у тому, що він навчає стримуванню, приборкує тілесне і сприяє духовному вдосконаленню. “Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом – про духовне” (Рим.8.5).

Аскетизм у вигляді чернецтва передбачає свідоме посвячення віруючого виключно служінню Богові.

Мовою релігійного досвіду є міф, слово і догмат. Релігійний досвід людини спочатку приймає форму міфу – Богоявлення трансцендентного Абсолюту віруючому. Бог може об’явитися у вигляді символу, алегорії (палаючий кущ), дивовижного уявлення про голос зі сфери потойбічного та ін.

Згодом міф доповнюється словом, тобто безпосереднім звертанням Бога до людини. Бог звертається до людей через пророків (Мойсей, Будда, Заратуштра, Магомет, Ісус Христос).

У розвинутих релігіях слово обожнюється й мовби заступає Бога. У писемному вигляді Слово Боже стає Святим письмом. Віруючі вважають, що Веди, Тора, Біблія, Коран – це книги, які написані Духом Божим за допомогою освячених від Бога людей. Так як Слово Боже є своєрідною настановою Бога людям, то воно також розглядає різноманітні прояви земного людського буття.

Змістовний компонент знання про Бога виявляється у догматі. Будь-яка релігія не тільки впевнена у тому, що Бог є, а й має певні уявлення про те, яким він є, які його якості та властивості, його приблизний образ та характер надприродного буття. Релігійний догмат – це системне тлумачення та упорядкування уявлень, які виходять з міфу та Слова. Релігійний досвід у формі догмату канонізується, тобто стає обов’язковим для віруючих при розумінні сутності божества та у процесі культових дій.

Безпосередня реалізація релігійного досвіду у житті віруючого здійснюється за допомогою культових дій (лат. cultus – вшанування, поклоніння). Культ як система сакральних ( священних) і теургічних (боготворчих) дій богослужіння є міфом, Словом і догматом у практиці віросповідання.

Центральне місце в культі обіймає молитва. Вона є основою літургії, тобто богослужіння, яке складається із декількох молитв, молитовних пісень, читання Святого письма тощо.

Складовою частиною культу є культові акти: поклони, ставання на коліна, положення рук, голови, хресне знамення тощо, а також символічні дії богослужіння: обряди, проповідь, жертвопринесення, таїнства. За допомогою таїнства людина поєднується з Богом, здійснює своєрідний дотик до святині, яку обожнює. Через таїнства віруючим ніби-то передається благодать Божа. Наприклад, у християнстві обряд причащання символізує очищення від гріхів за допомогою частування віруючих хлібом (тіло І.Христа) і вином (кров І.Христа); сповідь – це каяття у гріхах.

У деяких релігіях під час культових дій застосовуються різного роду зображення Бога: тотемні емблеми, ідоли, статуї, ікони. До культових предметів відноситься церковне оздоблення, священні книги тощо.

Богослужіння у просторовому вимірі з давніх - давен відправлялося у спеціальних відокремлених місцях. Спочатку це було просто неба, у потаємних місцях, але за бігом часу більшість релігій створили спеціальні будівлі – храми. Спочатку храми вважалися місцем помешкання божеств ( Стародавні Єгипет, Греція, Індія), а згодом вони стали місцем зібрання вірних і культових дій. Молитва у храмі має особливе забарвлення, бо віруючий відчуває у ньому своєрідну присутність Бога.

В усіх релігіях можна спостерігати зусилля людини отримати від Божества покровительство та допомогу в результаті пожертвування того, що віруючому дороге, з чим йому важче розлучатися. Відомі різні види жертв: продукти полювання, скотарства, землеробства і найвищий вид жертви – готовність віддати або життя іншої людини. Святе Письмо християн “Біблія” наводить приклад про щиро віруючого Авраама, який наважився на жертовне вбивство свого сина, але Бог врешті решт зупинив його руку.

Жертви приносилися на жертівниках (спеціально вироблений жертівник – алтар). У християнстві на вівтарі готуються продукти для причащення.

Релігійний культ формується поступово й акумулює у собі релігійний досвід багатьох поколінь.