Розділ 5.Перехід від планової до ринкової економічної системи

5.1. Необхідність і теорії переходу до ринку

Застій в народному господарстві всього Радянського Союзу, включаючи і Україна в 70-і роки, викликаний неефективним використанням ресурсів, обумовив необхідність рано чи пізно радикально реформувати економічну систему в цілому. Реформи, які розпочалися з приходом нового керівництва в середині 80-х, виявили глибинний економічна криза, яка назрівала в прихованій формі протягом багатьох років. У країнах Центральної Європи так само були присутні кризові явища, які проявилися в основному в середині - кінці 80-х років. У той же час, Китай відійшов від ортодоксальних комуністичних принципів в економіці досить рано - в кінці 70-х, що радикально посприяло позитивних змін в системі ведення народного господарства країни.

У цілому, історія показує, що командна економічна система не вирішила поставлених завдань повністю, виявилася менш ефективною ніж системи з переважанням ринкових механізмів, і не надовго зміцнилася в більшості країн, де була проголошена .

У результаті, всі постсоціалістичні країни, що стали на шлях ринкових реформ, опинилися перед необхідністю вибору конкретної, найбільш відповідної для даної країни, теоретичної основи для проведення реформ. При цьому на той момент досвіду трансформування командної економіки в ринкову практично не було. Тому, більшістю країн була обрана концепція американського вченого М. Фрідмана .

Принципи монетаризму були досить успішно застосована у 80-і роки в США і Великобританії, де протягом всієї історії панувала ринкова економіка, а так само в ряді країн, що розвиваються. Відповідно до цієї концепції вважалося, що для переходу до ринку достатньо сформувати ринковий механізм, застосовуючи три принципи:

·Економічна свобода;

·Економічні угоди;

·Приватна власність.

Ці принципи являють собою повну протилежність економічним принципам планової системи господарювання. Їх впровадження і дотримання може бути досить проблематичним в державі, де протягом багатьох десятиліть діяли по-іншому. Незважаючи на це даною концепцією пропонувалося три етапи переходу до ринку:

Ø Фаза стабілізації, коли уряд проводить політику боротьби з наслідками розпаду соціалістичної системи;

Ø Фаза становлення ринку, коли створюються основні ринкові інститути;

Ø Фаза структурної коригування, коли змінюється характер виробництва і зайнятості.

Що стосується України, то тут так само була прийнята ця концепція за рекомендацією МВФ, який здійснював фінансову допомогу державі. Через відсутність чіткої і докладної програми переходу, тут перший етап був надзвичайно болючим для економічного становища і для суспільства в цілому, і тривав значно довше, ніж це можна було припустити спочатку. Становлення ринкових механізмів так само не було чітко сплановано і тому відбувалося неорганізовано, хаотично і так і не закінчено до нинішнього моменту. Так виходило тому, що концепція ця виходила з здатності ринку до самоорганізації і того, що участь держави має бути мінімальним. В умовах нашої держави такий спосіб виявився занадто радикальною, щоб стати досить ефективним, тому що являв собою крайню протилежність усталеним економічним принципам.

У рамках монетаристської теорії існували дві концепції переходу до ринку. Однією з них була концепція градуалізму, яка передбачає проведення повільних, послідовних реформ, і відводить державі головну роль у формуванні ринкових механізмів. Антиподом цієї концепції була «шокова терапія», в якій інструментом формування ринку і антиінфляційної політики є одномоментна лібералізація цін, різке скорочення державних витрат і досягнення бездефіцитного бюджету. Обидві ці концепції в якості свого основного відмінності мають лише швидкість і тривалість реформування. Крім цього, було так само і інший напрямок - інституціональне. Його прихильники застосовували широкий міждисциплінарний підхід і використовували основні висновки соціальної психології та соціології. Вони вважали, що на розвиток і функціонування економіки впливають і інститути, то є законодавство, організації, владні структури, а так само інституції - звичаї, норми поведінки в суспільстві, традиції, які включають як офіційні правила, так і неофіційні обмеження. Інституції безпосередньо пов'язані з людиною, основною ланкою економічної діяльності, а тому зумовлюють розвиток його економічної діяльності. Спеціальні дослідження підтверджують, що методологія інституціоналізму більш продуктивна для аналізу процесу ринкової трансформації у порівнянні з іншими напрямками. Наприклад, угорський економіст Я. Корнаї вважає, що оскільки в перехідній економіці всі елементи системи знаходяться в процесі дуже швидких змін, не можна абстрагуватися від окремих елементів суспільства і економіки, оскільки наслідки перехідних процесів часто обумовлені взаємодією цих елементів. Такий системний підхід до розвитку і взаємодії всіх складових економіки і суспільства дозволяє не тільки пояснити минуле, а й дати рекомендації щодо сьогодення і майбутнього. Отже, результатом того, що перехід від планової економіки до ринкової не є одномоментним дією, з'явилися такі поняття, ка перехідна економіка, ринкова трансформація, трансформаційний процес. У ході науково-дослідних робіт багатьох вчених світу, СНД і Україна були виділені загальні риси перехідної економіки, що формують специфіку її протиріч:

]Нестабільність умов господарювання;

]Деформованість економічної структури;

]Невизначеність рушійних сил розвитку;

]Посилення впливу чинника очікування на економічну ситуацію;

]Втрата керованості макроекономічними процесами;

]Неоднорідність мотивації економічної поведінки;

]Відсутність механізму саморегуляції економіки;

]Несформованість інституційної структури;

]Наявність безлічі секторів економіки, включаючи тіньовий.

Перехідна економіка як соціально-економічна система, виведена зі стану рівноваги, вимагає для своєї стабілізації створення нових інститутів і принципово нової схеми взаємин між державою та економічними суб'єктами. Теорія перехідної економіки не є завершеною, оскільки ще не до кінця розглянуті всі приклади такої системи, результати її дії в деяких країнах .