Тема 11. Морське страхування

11.1. Суть, види та особливості страхування морських ризиків

В умовах розвитку міжнародних зв'язків зростає обсяг перевезень вантажів і пасажирів морським транспортом. Тому страхування суден набирає дедалі більшого значення, що зумовлено як підвищеними ризиками використання цих транспортних засобів, так і їхньою величезною вартістю. Морське страхування - один із найдавніших видів страхування зі своїми багатовіковими традиціями. Історія виникнення морського страхування сягає XVI ст., коли в Англії починає розвиватися морська торгівля. Так, у 1601 р. був виданий перший англійський статут, який регулював морське страхування. У 1771 р. відвідувачі пивоварні Едуарда Ллойда вирішили об'єднатися в асоціацію морських страховиків. Полісний формуляр Ллойда був розроблений 12 січня 1779р. і з цього часу не змінював свого змісту. Нині Англія - центр морського страхування, де найбільшу питому вагу операцій з морського страхування всієї земної кулі контролюється англійськими страховиками.

Крім Англії, морське страхування з'явилося у Франції, де була створена з ініціативи великого міністра Кольбера кодифікація морського права і страхування. У Німеччині важливим пам'ятником кодифікації морського страхування служать Гамбурзькі правила морського страхування, видані в 1847р. На початку свого розвитку морське страхування стосувалося лише суден і вантажів, що перевозяться морем, а потім охопило страхування відповідальності власників суден.

Центром українського морського страхування була Одеса, де у 20-30 роках XIX ст. виникло декілька підприємств для страхування морських ризиків.

В Україні морське страхування тільки починає розвиватися. Нині головним законодавчим актом, що регулює умови морського страхування, є прийнятий 9 грудня 1994 р. Кодекс торговельного мореплавства України, який має окремий розділ VIII «Морське страхування».

Кодекс містить важливі положення, що стосуються правового стану судна, екіпажу, організації перевезень, договорів морського перевезення вантажів, пасажирів, буксировки, морського страхування, загальної аварії, порядку відшкодування збитків від аварії суден, меж відповідальності судновласників, порядку пред'явлення і розгляду претензій та позовів, що витікають із договорів морського перевезення і строків позовної давності за ними.

Статтею 242 Кодексу до об'єктів морського страхування віднесено будь-який інтерес, пов'язаних із мореплавством, а саме: судно, у тому числі й таке, що будується, вантажі, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, винагороди капітана та інших осіб судового екіпажу, цивільна відповідальність судновласників і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестрахування).

У сучасному страховому договорі не приймаються на страхування такі ризики:

♦ відповідальність на випадок військових дій;

♦ відповідальність при затриманні в дорозі внаслідок карантину, відповідальність за природне псування товару, самозгоряння, окислення, а також пошкодження товару гризунами.

Статтею 243 Кодексу «Інформація про стан ризику» визначено, що у разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, про які запитує страховик. У разі приховування страхувальником істотних відомостей або надання ним неправдивих відомостей страховик має право відмовитися від договору. Крім того, страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки йому стане відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом або відносно об'єкта страхування (перевантаження, зміна способу перевезення). При невиконанні цієї умови, договір морського страхування припиняється з моменту настання змін.

Ушкодження або знищення об'єкта страхування не завжди може розглядатися як страховий випадок. Важливим є те, через що такі збитки сталися. Це пояснюється тим, що страховики беруть на себе відповідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і розрахувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік винятків із страхових випадків. Тому в полісах поряд із заявою про те, що «застраховано від усіх ризиків», передбачається список застережень і винятків.

У статті 250 «Страхова сума» передбачено, що страхувальник зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо ця сума нижча за вартість застрахованого інтересу, то страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського страхування, перевищує страхову вартість, договір вважається недійсним щодо тієї частини страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

До складу морського страхування входять такі основні види: страхування суден (каско), страхування вантажів (карго), страхування відповідальності судновласників.

В Україні до складу морського страхування відносять також особисте страхування від нещасних випадків на морському транспорті. Це страхування використовується для забезпечення страхового захисту життя і здоров'я членів екіпажів суден, а також пасажирів в Україні на внутрішніх водних маршрутах, і здійснюється відповідно до «Положення щодо обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959.

Виділяють такі особливості морського страхування: ♦ оскільки на страхування приймаються великі ризики, то воно проводиться не окремими страховиками, а об'єднаннями страховиків, які беруть на себе морські ризики на принципах співстрахування і перестрахування;

♦ міжнародний характер морських перевезень призводить до існування міжнародних угод і правил, на основі яких проводиться страхування і яких повинні дотримуватися національні страховики;

♦ більшість договорів морського страхування укладаються на основі Морського страхового полісу Ллойда та застережень Інституту лондонських страховиків;

♦ елементом ринку морського страхування є Клуби взаємного страхування судновласників, які у більшості випадків забезпечують страхування відповідальності;

♦ договори морського страхування через їхню складність переважно укладаються за посередництвом страхових брокерів, кваліфікація яких дозволяє забезпечити найбільш прийнятне для страхувальника страхове покриття.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 561 створене Морське страхове Бюро України. Членство в бюро є обов'язковою умовою для отримання ліцензії на страхування морських ризиків.

Існують міжнародні організації, що займаються проблемами морського страхування. Ними є:

Міжнародна торгова палата - неурядова міжнародна організація у сфері торгівлі і страхування. Заснована у 1919 р. з метою сприяння вільній торгівлі і приватного підприємництва, надання практичної допомоги комерсантам і виконанню представницьких функцій для бізнесу на урядовому і міжурядовому рівнях. При міжнародній торговій палаті утворено 18 комісій, у тому числі Комісія із страхування, яка спільно із міжнародним союзом морського страхування підготувала порівняльні таблиці умов морського страхування (суден, вантажів, фрахту та ін.) у важливих торгових центрах світу. Міжнародна торгова палата тісно співробітничає з ООН та іншими міжнародними організаціями. Одним із найважливіших документів міжнародної торгової палати є збірник міжнародних правил «Інкотермс», який забезпечує єдине тлумачення основних правил міжнародної торгівлі.

Міжнародна морська організація - спеціалізований заклад ООН, який займається питаннями морського судноходства. Створена у 1948 р. ця організація відповідає за підготовку міжнародних стандартів у формі конвенцій, кодексів, рекомендацій, які використовуються у практиці морського страхування. Міжнародна морська організація займається вивченням конкретних проблем морського судоходства і наданням результатів дослідження зацікавленим державам.

Міжнародний союз морського страхування - об'єднання національних організацій і окремих страхових компаній, які проводять страхування морських суден, вантажів і фрахту. Заснований у 1874 р. у Берліні. Мета союзу - представництво, охорона інтересів і розвиток морського страхування. Членами союзу можуть бути національні і регіональні асоціації морського страхування, комітети морських страховиків та інші організації, цілі яких збігаються з цілями Міжнародного союзу морського страхування. Вищий орган Союзу - Конгрес, який скликається щорічно. Керівними органами між скликаннями Конгресу є Рада і Виконавчий Комітет.

У межах Союзу існують постійно діючі комітети із страхування вантажів, попередження збитків у застрахованих вантажах, із відповідальності перевізника, із загальної аварії, із свободи страхування, із страхування суден, що використовуються у внутрішніх водах, із страхування океанських суден, із страхування відповідальності за забруднення моря.

Союзом розроблені рекомендації щодо забезпечення збереження вантажів, адресованих вантажовласникам, перевізникам, експедиторам. Союз прагне захищати і розвивати інтереси морського страхування, формувати міжнародну політику страхування морської діяльності, відстоювати інтереси страховиків перед вантажо-судновласниками.

11.2. Страхування морських суден (каско)

Серед видів морського страхування найдавнішим є страхування морських суден (каско). Каско - борт транспортного засобу (річкового, морського, повітряного судна чи автомобіля). Страхування каско передбачає відшкодування збитку тільки від пошкодження чи конструктивної загибелі транспортного засобу. Виключається відповідальність страховика за збиток у зв'язку зі смертю пасажирів і причиненням шкоди їх здоров'ю, загибеллю чи пошкодженням вантажів або майна, що перевозиться.

На страхування приймають корпус судна (у тому числі й той, що будується) з машинами, устаткуванням, такелажем, фрахт, витратами на спорядження судна та інші витрати, пов'язані з його експлуатацією.

Фрахт - плата за перевезення судном вантажу і пасажирів.

Згідно з договором страхування відшкодовуються збитки, які трапилися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також з інших причин рантового і непередбачуваного характеру. Виділяють такі варіанти страхового покриття:

♦ з відповідальністю за повну загибель і пошкодження;

♦ без відповідальності за пошкодження (крім випадків крушіння);

♦ без відповідальності за часткову аварію;

♦ з відповідальністю за повну загибель.

Страхувальник зобов'язаний документально довести факт настання події, передбаченої страховим полісом і надати всі претензійні документи та розрахунки, необхідні страховику для визначення суми страхового відшкодування і реалізації права суброгації.

Повна виплата в розмірі страхової суми за договором відбувається у таких випадках: у разі повної фактичної, повної конструктивної загибелі судна і при пропажі судна безвісті.

У випадках зміни рейсу - зміни пункту (порту) призначення, передбаченого страховим полісом (договором морського страхування), - договір морського страхування перестає діяти і може бути в силі лише за умови оплати додаткової страхової премії.

Крім того, у страховому полісі (коносаментах і чартерах) може вміщуватися умова (так зване девіаційне обумовлення), яка передбачає можливість девіації судна без відповідальності відносно вантажовласника за збитки, які можуть бути зв'язані з девіацією. Девіація -відхилення судна від прямого шляху слідування з подальшим наміром повернутися на попередній курс.

З моменту девіації страховик звільняється від відповідальності, якщо в полісі відсутнє девіаційне обумовлення.

Законодавством різних країн, а також стандартними умовами чартеру передбачені такі стандартні умови девіації: рятування людей, суден і вантажів, уникнення небезпеки, що загрожує судну, отримання медичної і хірургічної допомоги членами екіпажу чи іншими особами, що перебувають на судні.

Огляд судна, вантажів чи іншого майна, що приймається на страхування, здійснює сюреейєр - експерт, агент страховика. На підставі висновку сюрвейєра страховик приймає рішення про укладання договору страхування.

Спеціальні розрахунки щодо розподілу витрат по загальній аварії між судном, вантажем і фрахтом називаються диспашою і складаються диспашером - спеціалістом у галузі морського права. Місце і порядок складання диснаші вказується в коносаменті. Диспашер приступає до справи тільки після заяви зацікавленої сторони (судновласників, вантажовласників, страховиків) з додаванням усіх документів, що стосуються аварійного випадку та підтверджують суму збитків і витрат. Диспашер на основі наданих документів (виписки із судового журналу, копії морського протесту, аварійної підписки, рахунків за пророблені роботи, копії актів огляду судна і вантажу, копи коносаментів тощо) виносить обгрунтоване рішення визнати чи ні наявність загальної аварії.