1.4. Особливості функціонування страхових брокерів в Україні
Страхові брокери - це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та отримують винагороду за посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.
Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.
Страхова діяльність в Україні може проводитися за участю страхових або перестрахових брокерів як виключний вид діяльності. Вона може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою зі страхувальником або перестрахувальником. Також до неї входять інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
Реєстрацію страхових та перестрахових брокерів здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (до 26 квітня 2003 року цю функцію здійснювало Міністерство фінансів України) відповідно до Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.99 № 747, та Інструкції про порядок сертифікації страхових брокерів та регулювання їх діяльності, затвердженої наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 26 жовтня 1999 р. № 78. При цьому посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування з дотриманням вимог статті 30 Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 р.
Слід зазначити, що на противагу вимогам законодавства України щодо мінімального розміру статутного фонду страховика та порядку формування його виключно грошовими коштами, до страхових брокерів аналогічної вимоги не передбачено. Враховуючи відсутність прямих норм, формування статутних фондів страхових брокерів може здійснюватися іншими активами, ніж грошові кошти, в т.ч. майном, інтелектуальною власністю тощо.
У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переважна більшість усіх видів страхування, в інших - тільки страхування невеликих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.
Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого «кентивного брокера». Найвідоміші у всьому світі брокери акредитовані розміщувати страхові ризики в корпорації «Ллойд» - це так звані брокери «Ллойда». Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найдавніша. У загальних рисах її можна представити за такою схемою. Брокер готує сліп, на якому він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного виду страхування під такими рубриками:
♦ найменування страхувальника/перестрахувальника;
♦ предмет (інтерес) страхувальника/перестрахувальника;
♦ тин (наприклад, факультативне перестрахування);
♦ клас (страхові ризики);
♦ ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);
♦ дата та період;
♦ премія (ставка або сума);
♦ загальні умови або винятки;
♦ спеціальні умови (гарантії);
♦ брокераж;
♦ андеррайтиногова інформація.
Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в «Ллойді», він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру - лідеру.
Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.
Діяльність брокера тісно пов'язана з «життєвим циклом» страхового полісу, а саме:
1) знайти клієнта за своєю власною стратегією пошуку клієнта;
2) добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою «найкраща порада». На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму з управління ризиком клієнта. Така програма може включати в себе самострахування, а також заходи щодо «поліпшення» ризику, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння або систем охорони;
3) пропонування брокером ризику на страховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування згідно з правилом «попиту та пропозиції», які тривають до моменту досягнення умов договору;
4) коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру;
5) у разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для висунення вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами проведення формальних процедур - конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.
Коли «життєвий цикл» страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поновити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.
Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.
Комісійна винагорода брокера має такі ж складові як і у страхових агентів. Проте деякі брокери пропонують так звані «директорські бонуси» за управлінську роботу та участь у прибутку з можливістю їх
успадкування членами сім'ї таких високооплачуваних працівників. Для розрахунку комісійних за основу береться схема розрахунку комісійних, де вказується підстава для розрахунку (річна премія /100), термін дії договору, фактор та фінансова таблиця:
Розмір комісійних брокера залежить від обсягу річної премії, терміну дії договору, рівня посади працівника страхового брокера та роботи, організованої конкретним працівником команди (одиниці заяв додаються, а комісійні виплачуються за різницею ставок оплати за посадами).